Ось і добігла кінця – як за своїми календарними показниками, так і за фактичними природними ознаками зима – найсуворіша і найвимогливіша пора року. Не скрізь, щоправда, вона охоче поступається своїми правами – он стрічка новин доносить, що минулого тижня в усій східній частині США зима наостанок розгулялася справжніми сніговими бурями. Є інформація навіть про людські жертви. У нас же, на щастя, особливих природних катаклізмів уже не очікується. Так, час від часу зранку незначні приморозки ще стримують пориви особливо завзятих городників садити картоплю та інші овочеві культури. І все ж ми бачимо, що кожного разу дні стають все довшими і теплішими, петрівчани поступово ховають вже у шафи зимовий одяг та взуття. А це значить, що цей найсуворіший період ми пережили. І, здається, - без особливих потрясінь. А що саме посприяло нам у тому, щоб зимові холоди не вплинули негативним чином на звичний кожному з нас ритм життя – спробуємо дізнатися у посадових осіб, безпосередньо причетних до діяльності служб та підрозділів, що забезпечують життєдіяльність громади, зокрема у завідувача сектором з питань цивільного захисту райдержадміністрації Віти Малюти та начальника відділу містобудування, архітектури та житлово-комунального господарства Світлани Заєць.
Перше наше запитання до В.Малюти.
Днями у сесійній залі районної ради пройшло публічне представлення звіту про підсумки виконання районного бюджету за 2016 рік, на яке були запрошені, крім посадових осіб та керівників структурних підрозділів районної державної адміністрації, районної ради, підприємств та установ, сільських і селищних рад, представники громадських організацій.
Відкрив захід і виступив зі вступним словом голова райдержадміністрації Сергій Завалій. Він зауважив, що пуб-лічне представлення звіту є свідченням відкритості влади, прозорості її діяльності. Ра-йонний бюджет 2016 року, на відміну від багатьох попередніх, був бюджетом розвитку, а не проїдання. Цьому сприяли позитивні зміни у законодавстві і, насамперед, злагоджена робота всіх учасників бюджетного процесу. Крім фінансування захищених статей, була змога виділити значні кошти на розвиток освіти, комунального господарства, культури, спорту. Великим позитивом є те, що фінансувалися всі районні програми.
Найзначиміші християнські свята
22 березня Православна церква вшановує пам’ять 40 Севастійських мучеників. Що ми про них знаємо?
У 313 році імператор Костянтин Великий підписав закон про свободу сповідання віри. Його співправитель імператор Ликиній також підписав цей закон, але в підвладних йому областях гоніння на християн тривали
Близько 320 року в місті Севастії (нині Туреччина) стояло римське військо. У ньому було і 40 воїнів-християн. Воєначальник примушував їх принести жертву ідолам, але вони відмовились. Тоді воїнів заарештували, катували, а потім вивезли роздягненими на лід замерзлого озера і залишили на ніч.
Щоб зломити їхню волю, на березі була влаштована лазня. Хто хотів врятувати своє життя - мав заявити тюремному сторожеві, що він відрікся від Христа, і тоді він міг увійти у теплу лазню відігрітися. Коли один із воїнів не ви-тримав холоду і зайшов в лазню, то впав мертвим.
«Мати» - це таке близьке і рідне слово, що дає відчути турботу про тебе, надію, увагу, піклування. Тобто, якраз ті прояви, які за роки Української незалежності ми від держави не відчували і навіть не сподівалися вже на краще.
Але нарешті Бог послав нам справжнє благо - Світлану Олександрівну Тилик. Її обрали Петрівським селищним головою. З перших днів своєї важкої роботи вона взялася за непосильний камінь порятунку рідного селища, який, здавалося, вже міцно засмоктала муляка занепаду й безнадії. Але Світлана Олександрівна взялась зрушити його з місця і зробити з нього те, про що замріяла. Це з великою напругою їй вдається, бо вона вродилась матір’ю-лідером. І в біді Світлана Олександрівна нас не залишить. Насамперед, вона взялася за відродження парку, опорядкувала набережну, очистила річку для дітей, привела в порядок пляж, зробила лавочки під навісом,щоб дітям можна було сховатися в холодочку, поставила там роздягальні, після чого негайно взялася за ремонт мосту через річку.
Спогади
Спогади мої сягнуть далеко,
У години райдужних сплетінь,
Коли ввись злітав ти легко,
І від тебе падала лиш тінь.
Подавали руку сині зорі,
І стелив дорогу небокрай,
І купав тебе в небеснім морі
Юності сріблястий водограй
(Закінчення. Поч.у № 15, 16, 20)
Підкидали проблеми й місцеві отамани, яких в Україні проявилося декілька десятків, і які не взаємодіяли поміж себою, більше влаштовуючи гризню. Замовчується цікавий факт, що київське повстання навесні 19-го на чолі з отаманами Струком, Гончаром і Зеленим було розбито об’єднаним загоном китайських чекістів Лі Сю-Ляна та єврейських реакціонерів Міхаіла Віхмана. Якщо перші просто підзароблялись, то другі билися за своїх братів-євреїв, яким розтрощили й пограбували крамниці й продовольчі склади на Подолі все ті ж повстанці. До речі, саме єврейські погроми перетворили Петлюру на жахливий символ українського антисемітизму. За це йому й помстилися євреї у 26-му, а паризький суд зовсім не випадково залишив на волі його вбивцю Шалома Шварцбарда.
Єдиним отаманом, який, попри аморальність своєї поведінки, боровся з антисемітством, був Нестор Махно – харизматичний анархіст, командир 40-тисячної селянської армії. Саме він увійшов у конфлікт з Григор’євим, найкривавішим в Україні отаманом, який був то червоним, то білим, то зеленим, і «пан Грициан Таврический» писався саме з нього. Це той Григор’єв, який успішно звільняв Одесу, Херсон і Миколаїв та не менш успішно їх грабував зі своїм військом, яке, включно з отаманом, прославилося п’яними оргіями. Цікаво, що Махно вважав саме цього «козака» основним конкурентом у заграванні з радянською владою і отриманні від неї прибутку, тому підступно його знищив, залишки війська залучивши до себе.
У Володимирівці вперше пройшов поетичний конкурс учнівської молоді «Поетична Петрівщина 2017»
Поезія – це музика, хвилююча душу, що наповнює її безмежною любов’ю до людини, природи, Батьківщини. Сама мова поезії налаштовує на глибоке розуміння і внутрішнє осмислення того, що відбувається навколо, поезія проникає у найпотаємніші куточки душі людини.
Поезія... Скільки загадкового у цьому слові… Скільки натхнення, емоцій, почуттів.
У нашому світі кожна людина обирає свою долю сама; натхненна Божою іскрою, у певний момент робить визначальний крок. Той, хто обрав у житті шлях поета, отримав нелегкий і тернистий маршрут. Не відразу й не завжди митця уславлюють вінком визнання, але завдяки терпінню, Божому дару та світочу в душі, яскравіє сонце над поетом.
Як відомо, тендітні музи найчас-тіше спускаються до світлокрилої юні саме навесні.
Детальніше: «Хай чиста іскрина запалить любов”ю гарячі серця...»
Спортивні новини
Кінець минулого тижня був позначений для уболівальників Петрівщини знаковою подією: нарешті після тривалого зимового міжсезоння поновився чемпіонат України з футболу як у Першій, так і в Другій лігах. Як ми уже зазначали, календар нас звів у цьому першому весняному турі (а фактично – вже у 21 турі чемпіонату) з двома миколаївськими командами. Причому, якщо наша друга команда в якості господаря приймала на стадіоні НТБ у Володимирівці футболістів «Суднобудівника», то перший «Інгулець» у Миколаєві демонстрував свої можливості після серйозного кадрового оновлення з лідером миколаївського футболу МФК «Миколаїв». Як відомо вже, обидва цих протистояння принесли успіх господарям. Причому, якщо рахувати за кількістю забитих м’ячів, то перевага на боці наших земляків, адже при програші 0:1 у Миколаєві, ми маємо солідну перевагу 3:0 у Володимирівці. І все ж чомусь відчуття певного розчарування після звітного туру не покидає. Можливо, тому, що після кардинальної зміни складу в першій команді ми так само чекали від неї кардинальної зміни характеру гри. Принаймні до такого очікування спонукали ще й переконливі виступи нашої першої команди в товариських спарингах напередодні офіційної частини чемпіонату. Але виступ у Миколаєві показав, що ці наші очікування були дещо передчасними. Так, суто візуально «Інгулець» виглядав, як мінімум, не слабшим за «Миколаїв». Та й гострих моментів біля воріт господарів наші гравці створили більше… І все ж гра, говоритимемо відверто, виявилася не надто видовищною і такою, що поки що не дозволяє нам з упевненим оптимізмом дивитися в майбутнє команди. Як говорять в таких випадках - типовий весняний футбол: блідий і невиразний. І все ж – не втрачатимемо оптимізму. Очевидно, до певної міри, деяка сумбурність і незлагодженість дій «Інгульця» пояснюються недостатньою ще зіграністю, відсутністю відчуття, як мовиться «ліктя одне одного», адже в такому складі у офіційному матчі наші футболісти виступили вперше. Безумовно, певні суперечливі відчуття викликав і гол, забитий у наші ворота. Суперечливі в плані того, що автором його став недавній ще гравець «Інгульця» - один з улюбленців петрівської публіки, який ніколи не відмовляв юним прихильникам гри мільйонів на прохання сфотографуватися разом з ним по за-кінченні матчу Сергій Алексанов. Тож, з одного боку, ми можемо порадіти, що спортивна кар’єра Сергія успішно продовжується і, очевидно, він ще матиме немало успіхів у своїй футбольній біографії. А з іншого… Чому б цій кар’єрі було не продовжувалися й далі у футболці «Інгульця»? Адже, здається, він не «випадав» особливо з малюнку гри нашої команди? Хоча, звичайно, це лише моя суб’єктивна оцінка, адже жодною мірою ставити під сумнів фаховий рівень тренерського складу «Інгульця» з їх баченням своєї «команди мрії» я не наважуся. Що ще можна сказати з приводу гри в Миколаєві? Ну, мабуть, те, що гол, забитий у наші ворота не виглядає особливо логічним. Як зазначив у післяматчевому інтерв’ю Сергій Лавриненко, м’яч було пропущено через позиційну помилку молодого захисника. Очевидно, мав на увазі Владислава Клименка, який міг би щільніше зіграти з Алексановим. Але, переглядаючи кілька разів повтор того епізоду (зараз і увесь матч, і сам забитий гол є у вільному доступі в Інтернеті), можемо зробити висновок, що не меншою мірою пропущений м’яч можна віднести і на рахунок помилки голкіпера Ганєва. Адже після навісного флангового прострілу зі штрафного удару в напрямку воріт «Інгульця», м’яч спочатку вдарився об землю у воротарському майданчику – буквально в кількох десятках сантиметрів перед гол-кіпером, і лише потім відскочив до Алексанова. Відтак, аби замість того, щоб у запізнілому вже відчайдушному кидку спробувати врятувати програний епізод, Ганєв секундою раніше просто зробив крок вперед, підставивши руки, - він легко прийняв би м’яч у свої долоні і жодної гостроти б не виникло. Та все ж, не будемо надто суворими до дій воротаря, адже будучи нещодавно одним із дублерів основного голкіпера кропивницької «Зірки Євгена Паста, Геннадій, вочевидь, мав недостатньо ігрової практики. Тож, сподіваємося, що вже невдовзі матимемо можливість захоплюватися його спортивним талантом і воротарською майстерністю. Хоча, з іншого боку, часу на те, щоб набути своєї оптимальної спортивної форми і впоратися з хвилюванням у нього небагато, а значить успішність його виступів у нашій команді залежить лише від його працездатності, самовіддачі і психологічного налаштування на гру.
22-го березня свій ювілейний день народження відзначає наша дорога, люба бабуся, матуся, дружина ЛІДІЯ ПЕТРІВНА ЛИТВИН!
Бажаємо тобі, рідна наша, радості, квітів, усмішок, здійснення усіх бажань! Хай здоров’я, щастя і любов будуть вічними супутниками, а душа наповнюється магічним сяйвом. Дякуємо твоїм рукам за ніжність і турботу, серцю — за любов і доброту, а очам — за щиру посмішку.
З повагою, вдячністю і любов”ю онук Антон, донька Тетяна, зять Руслан, чоловік Олексій
Кримінальна хроніка
До Петрівського відділення поліції Долинського відділу поліції днями надійшло повідомлення від працівників Петрівської виправної колонії про нанесення ножових поранень 38-річному засудженому. На місце пригоди негайно виїхала слідчо-оперативна група.
Дане повідомлення було внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань та розпочато досудове розслідування за фактом вчинення злочину, передбаченого ч. 1 ст. 122 Кримінального кодексу України.
Вже через декілька годин правоохоронці встановили особу зловмисника. Ним виявився інший 28-річний чоловік, засуджений 25.04.2013 року Нікопольським міжрайонним судом Дніпропетровської області за ч.2 ст.186, ч.3 ст.152 та ч.4 ст.187 КК України до 10 років позбавлення волі з конфіскацією майна, та який на сьогодні відбуває покарання у Петрівській виправній колонії в Кіровоградській області (№49).
