Спогади

Спогади мої сягнуть далеко,
У години райдужних сплетінь,
Коли ввись злітав ти легко,
І від тебе падала лиш тінь.

Подавали руку сині зорі,
І стелив дорогу небокрай,
І купав тебе в небеснім морі
Юності сріблястий водограй

Дар душі твоєї - мужність
Ти проніс через усе життя,
І щодень зростала твоя гідність,
Дарувала щастю майбуття.

Тепер дрімають всі надії,
Спогади вже хмарками біжать,
Пурпурові недосяжні мрії
Глибоко в душі твоїй лежать.

Довшими здаються кволі ночі,
Миттю пролітають сірі дні.
Бачать та не вірять очі -
Вже ти не силач в борні

Та ніяк не хочеться змиритись,
Дивлячись на вікову біду.
Ти з бідою довго мусиш битись,
Викинута рибко на льоду.

Марія Гончаренко