Щорічно у четверту суботу листопада Україна і світ вшановують пам’ять жертв голодоморів.
Голодомор 1932-1933 років залишається глибокою духовною раною, що пронизує болем і пам’ять, і його очевидців, і сучасне покоління. Історична правда про ті події довгий час замовчувалася, обростала міфами та домислами ідеологічної пропаганди. Іще багато невідомих сторінок того гіркого літопису потребують очищення від політичних нашарувань.
Ми маємо добре засвоїти цей урок несправедливості та нищення цілої нації і берегти єдність у творенні нашої Української національної держави заради наших дітей, їх щасливого майбутнього.
Шановні жителі Кіровоградщини, 22 листопада запаліть свічку пам’яті, у загальнонаціональній хвилі мовчання, у спільній молитві вшануйте пам’ять усіх невинно убієнних голодом і режимом, тих, хто чинив спротив геноциду.
З повагою, голова обласної державної адміністрації, Сергій КУЗЬМЕНКО
У своїй багатовіковій історії Україна пережила чимало драм і трагедій. Однією з найбільших був Голодомор.
Цей день – спомин про трагічну сторінку в історії нашого народу. День, який завжди викликатиме в наших душах скорботу та страждання за великими людськими жертвами і покаліченими долями.
Відзначаючи День пам’яті жертв голодоморів, ми не лише скорбимо за загиблими, а й постаємо нацією цивілізованою і гуманною. Український народ пережив це страхіття. Пережив і вижив, здобув державну незалежність і впевнено утверджує себе у світовій спільноті.
Цінуймо вагомість громадянського миру, досягнутого за роки незалежності.
Вшануємо пам’ять мільйонів співвітчизників і зробимо все від нас залежне, аби не забути уроків минулого.
Олександр АНІСІМОВ, голова районної державної адміністрації
Світлана ТИЛИК, голова районної ради
Український народ в чергове показав усьому світові, що ми є нація вільних і відповідальних громадян, здатних відстояти свою державність. Сьогодні Україна переживає складні, драматичні часи. Рік назад громадяни нашої країни вийшли на Київський Майдан, щоб сказати – ми хочемо жити у великій європейській сім’ї і десятки, навіть сотні майданів у всіх куточках нашої держави засвідчили наше єдине прагнення. Майдан боровся за утвердження демократичних прав та свобод, прагнення українського суспільства самим обирати свій шлях.
Патріотизм нинішнього покоління, завзяття творців української державності довели, що народ є господарем своєї землі.
Для всіх українців Майдан – це унікальний шанс далі розбудовувати свою країну, утверджуючи ідеали демократії, за які боролися усі покоління українців.
Пам’ятаймо – нашою найвищою цінністю є Свобода та Гідність.
З повагою, голова обласної державної адміністрації, Сергій КУЗЬМЕНКО
21 листопада в Україні вперше відзначили День Гідності та Свободи. Як ідеться в Указі Президента України, таку дату вирішили встановити «з метою утвердження в Україні ідеалів свободи і демократії, збереження і донесення до сучасного і майбутніх поколінь об’єктивної інформації про доленосні події в Україні початку XXI століття, а також віддання належної шани патріотизму й мужності громадян, які восени 2004 року і в листопаді 2013 року – лютому 2014 року постали на захист демократичних цінностей, прав і свобод людини і громадянина, національних інтересів нашої держави та її європейського вибору».
Вітаю вас зі святом, що є символом відродження нації, духовної свободи. Нехай ваші серця наповнюються прагненням єдності та гордості від усвідомлення власної причетності до розбудови держави.
Бажаю миру, здоров’я, добра, благополуччя, незламної мужності та самовідданої любові до Батьківщини.
Утвердження непохитної віри в створення нової, демократичної та процвітаючої України.
З повагою, голова обласної ради Олександр Чорноіваненко
«У природи не буває поганої погоди», - десь так звучали рядки з пісні, написаної до одного зі своїх кінофільмів видатним режисером, драматургом і сценаристом Ельдаром Рязановим. З митцем важко сперечатися, адже навіть нинішній сльотавий, похмурий і такий, що пронизує до кісток своєю нещадною вогкістю листопад видається дуже доречним у ці скорботні дні. Навіть сама погода дає можливість предметніше відчути, через яке жахіття пройшли тоді – вісім з гаком десятків років тому – наші співгромадяни, котрі, залишившись без останньої дрібки чогось їстівного у своїх нетоплених оселях, знесилені від голоду лише приречено чекали смерті, не в змозі стримати беззвучних сліз від розпачливого усвідомлення, що такий же кінець чекає і на рідних та близьких, і, зокрема, на дітей та онуків.
Голодомор чи голод, зумовлений об’єктивними обставинами?.. Ще й досі, на жаль, серед нас залишаються апологети сталінської непогрішності, які намагаються відстоювати версію, що жодного злого умислу влади в голодних смертях мільйонів українців не було. І переконати їх в протилежному, схоже, вже не вдається ніколи. Адже, якщо цього не змогла зробити ні відкрита сьогодні статистика, згідно з якою саме в ці трагічні для України роки СРСР був одним з найпотужніших у світі експортерів хліба, ні неодноразово документально доведена і навіть офіційно визнана ще наприкінці 80-х років самою верхівкою КПРС система запровадження так званих «Чорних дощок» - фактичної блокади та посиленого терору голодом цілих територій після повного вилучення харчових продуктів у мешканців окремих сіл і навіть районів, ні численні задокументовані свідчення очевидців трагедії, то навряд чи вже хтось зможе знайти більш вагомі аргументи, аби змусити визнати цілком очевидну річ. І в цьому криється, певне, один з найбільш страшних і підступних злочинів тоталітаризму, який не лише знищував людей фізично, а й вбивав їх свідомість, здатність до спротиву, до будь-якого критичного мислення і об’єктивного аналізу подій, що відбуваються в суспільстві.
У радянські часи правда про голодомор чи репресії довго замовчувалась. Люди старшого віку ще довго психологічно не були готові розповісти про ті страхітливі часи. Більшість їх, хто божою волею тоді вижив, нині вже за межею життя, а отже важко знайти безпосередніх очевидців геноциду, який чинився тодішньою владою СРСР на Україні. Та все ж у селі Водяному нашого району мені поталанило знайти довгожительку Раїсу Олександрівну Кудіну та поспілкуватися з нею.
У родині Скрипників було четверо дітей, а Раїса була третьою дитиною. І хоч тоді дівчинці було лише п’ять років, та вона добре пам’ятає, як з двору забирали коня і корівку, бо наявність саме цих тварин у господарстві давала підставу прирахувати хазяїнів до стану куркулів. Та цим місцеві активісти не обмежились, а ще й веліли батькам записуватись до колгоспу, додавши при цьому, що в разі відмови сім’ю буде вигнано з хати та відправлено до Сибіру. Тяжко було жити лише на трудодні, але справжнє випробування на них ще чекало попереду - Голодомор 1932-33 років. За вказівкою тодішнього керівництва країни весь урожай по селах відбирали продзагони. Є документальні підтвердження величезних обсягів експорту зерна за кордон, в той час, як мільйони наших співвітчизників були приречені на голодну смерть.
У дитячих споминах Раїси Олександрівни закарбувалася трагедія у сім’ї родичів Печених, де від голоду померло одразу троє дітей. А ще пам’ятає, як мама приносила з роботи ріденький суп з квасолею, а тато, котрий порав колгоспних коней, діставав з кишені жменю вівса. Мама ретельно товкла ці зерна в ступі, а потім випікала маторженики. З настанням зими 1932-1933 року до голоду додався ще й холод. Старші брат з сестрою збирали по балках перекотиполе, а потім гріли пошкрябані колючками руки біля плити, де палахкотів бур’ян. Веселі іскорки відображались у дитячих очах, які слідкували за кожним рухом матері, котра знову готувала все ті ж маторженики, вже тепер із пригорщі зерна та потертого кураю, бо нічого більше не було, щоб втамувати голод.
Донедавна роботодавці, створивши робочі місця, отримували упродовж року з Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття дотацію для відшкодування витрат на оплату праці осіб, працевлаштованих за направленням служби зайнятості. Новим Законом України «Про зайнятість населення», передбачено інший фінансовий стимул, а саме - щомісячну компенсацію фактичних витрат у розмірі єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування за працевлаштованого на нове робоче місце безробітного. Цілий рік економити на внесках можуть ті роботодавці, котрі беруть на роботу не менше ніж на два роки громадян, які недостатньо конкурентоспроможні на ринку праці. Рік не платити єдиний внесок також можуть представники малого бізнесу за умови працевлаштування безробітних на нові робочі місця в пріоритетних видах економічної діяльності не менше, ніж на два роки.
Це є одним з важливих напрямків стимулювання роботодавців та суб’єктів малого підприємництва до створення нових робочих місць.
Постановою Кабінету Міністрів України від 15 квітня 2013р № 347 затверджено Порядок компенсації роботодавцям витрат у розмірі єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування.
Детальніше: Створення нових робочих місць - запорука подальшого розвитку держави
Одним із найважливіших питань, які хвилюють переселенців з АР Крим та Південно-Східної України, є пошук роботи на новому місці. Тому питання працевлаштування вимушених переселенців залишається одним із найбільш актуальних і для зазначеної категорії громадян, і для служби зайнятості, яка допомагає знайти людям роботу.
Так, Олександр З., мешканець Харцизька Донецької області, який сьогодні проживає в смт. Петровому разом із сім’єю, звернувся по допомогу у працевлаштуванні до районного центру зайнятості.
Для сприяння у вирішенні проблеми працевлаштування переселенців Петрівським районним центром зайнятості забезпечується проведення системної роботи з надання їм комплексу соціальних послуг, а також налагоджено взаємодію з місцевими ПОУ щодо забезпечення їх роботою. У результаті Олександр працює робітником з благоустрою території в районному відділі культури.
Таким чином прагнення Олександра забезпечувати свою родину та ефективна взаємодія роботодавців і служби зайнятості сприяє розв’язанню проблем зайнятості в сучасних соціально-економічних умовах.
Тетяна Біденко, головний спеціаліст відділу надання соціальних послуг Петрівського районного центру зайнятості
За оперативними даними станом на 1листопада 2014 року в районному центрі зайнятості статус безробітного мали 262 громадяни, з них 162 жінки, 120 осіб - молодь у віці до 35 років.
З початку року за направленням центру працевлаштовано 336 осіб.
Центр зайнятості продовжує реалізовувати активні програми сприяння зайнятості населення району.
Для забезпечення конкурентоспроможності незайнятого населення на ринку праці та приведення їх професійно-кваліфікаційного рівня у відповідність до потреб економіки району, здійснено професійну підготовку та підвищення кваліфікації 121 особи за професіями машиніст (кочегар) котельної, тракторист – машиніст сільськогосподарського виробництва, продавець продовольчих товарів, продавець непродовольчих товарів.
Детальніше: Заходи соціального захисту населення у січні – жовтні 2014 р.
На Східному фронті (дай, Боже, щоб не з’явилися в Україні й інші фронти) триває дивне «перемир’я»: українські війська отримали команду щодо заборони ведення наступальних бойових дій, вони мають право відкривати вогонь лише у відповідь на вогонь ворога і задля відбиття його атак, у той час, як бандформування сепаратистів і російські найманці постійно обстрілюють і атакують наші позиції. Про цинічне ставлення росіян до мінських домовленостей (щодо того, що діями сепаратистів керують саме з Кремля, ні у кого вже немає сумнівів) свідчить ганебний випадок з московським актором М.Порєчєнковим, який під час «туристичної» поїздки на Донбас обстріляв з крупнокаліберного кулемета позиції захисників Донецького аеропорту. Причому, закінчивши стрілянину, він нахабно виголосив: «Перемирие!» і гидко зареготав. Розуміє, фашистська сволота, що за домовленостями стріляти не можна, але ж недаремно ще Бісмарк зауважив, що угоди і договори з Росією не варті паперу, на якому вони написані.
Під час «перемир’я», на жаль, щодня гинуть та отримують поранення військовослужбовці українських добровольчих батальйонів та інших військових формувань. На Донбасі воює чимало й наших земляків, які час від часу телефонують до нас, розповідаючи про події на фронті. Один з них – доброволець-прикордонник Олександр Хрокало, який перебуває у складі гарнізону блок-посту №4, що під Маріуполем, – повідомив, що днями стався черговий напад на блок-пост, який було обстріляно з різних видів зброї. Бойовики спробували його атакувати, але напад був відбитий зі значними втратами для ворога. Цього разу ніхто з наших вояків не загинув, хоча один отримав тяжке поранення – куля снайпера перебила йому ногу.
Цими днями в Кіровоградському Центрально-Українському видавництві вийшла з друку збірочка поетичних творів майстрів художнього слова Кіровоградщини під назвою «І плаче росами земля…», присвячена найболіснішій події в історії Української незалежності – неоголошеній війні проти нашої країни. Серед авторів – і петрівчанка, поетеса Алла Ковалішина. Сподіваємося згодом представити увазі читачів районки більш повно твори, вміщені у збірці. А поки що лише окремі з них задля загального уявлення про те, що сьогодні найбільше хвилює людей творчих, небайдужих.
Здоров’я людини - проблема досить актуальна для всіх часів і народів, а в даний час вона стає першорядною. Здоровий спосіб життя є важливим фактором, що сприяє підтримці фізичного і психічного добробуту, збільшенню тривалості активного життя людини. Головне, щоб сама людина захотіла залишатися здоровою, активною і незалежною. Здоров’я можна поліпшити шляхом зміни способу повсякденного життя, і зробити це, як говорить прислів’я, «ніколи не пізно».
В даний час актуальність здорового способу життя зростає. Причин кілька, але найсуттєвіша з них - це погіршення здоров’я населення країни.
Кожна людина прагне прожити своє життя довго і щасливо. Але чи все ми робимо для цього? Давайте проаналізуємо наш звичайний день: вранці мало хто робить зарядку, не по режиму харчуємося; сваримося з друзями та близькими, нервуємо, вечорами відпочиваємо біля комп’ютера або телевізора. Не всі, але багато хто проводить свій день подібним чином. Природно, що у нас з’являються хвороби, нервові розлади, проблеми в школі, на роботі і в сім’ї.
Серед степів село моє чудове,
Тут на світанні запахи медові
Теплом долонь зелених обійми,
Бо в цьому краї виростаєм ми.
Із маківки степу так видно далеко,
Тополі взяли у обійми село,
З далеких країв прилетіли лелеки,
Щоб далі нести в Україну тепло.
Стоїш, заціловане всими вітрами -
Колиска любові і свято душі,
Тут стелиться легко дорога до мами,
І стежка дитинства веде в спориші.
Вислів, винесений у заголовок, далеко не новий, тож дехто може вважати його затертим і банальним. Та щодо громади Ганнівської сільської ради важко підібрати інший. Бо тут живуть дійсно дружні і завзяті до добрих справ люди. З огляду на цю обставину можна згадати ще одну народну мудрість, яка, у дещо зміненому вигляді, звучить так: «Громада має таких керівників, на яких заслуговує». Маються на увазі сільський голова Ніна Цапенко та керівник базового господарства – генеральний директор ТОВ «Агрофірма «П’ятихатська» Олександр Поворознюк. Вони часто виступають генераторами ідей, надають фінансову, матеріальну і організаційну допомогу задля втілення їх у життя. Та головним є саме людський фактор. Люди розуміють, що всі добрі справи – як започатковані керівниками, так і ті, ініціаторами яких є громадські активісти, - для них, для поліпшення їхнього добробуту і комфорту в населених пунктах.
Постановою Кабінету Міністрів України від 01.10.2014 № 505 ”Про надання щомісячної адресної допомоги особам, які переміщуються з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції, для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг” запроваджено щомісячну адресну допомогу переселенцям для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг.
1. Кому надається грошова допомога?
Грошова допомога надається громадянам України, іноземцям та особам без громадянства, які постійно проживають на території України і переміщуються з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції, а також стоять на обліку в органах соціального захисту населення.
Детальніше: СЛІД ЗНАТИ КОЖНІЙ ОСОБІ, ЯКА ПЕРЕМІЩУЄТЬСЯ З ТЕРИТОРІЇ ПРОВЕДЕННЯ АТО
Сьогодні рамки сімейного насильства виходять за межі дому – і розширюють їх діти, які потерпають від насильства в сім’ї, скоюючи жорстокі вчинки стосовно своїх однолітків. Для багатьох сімей реальністю є постійні випадки насильства, а рідний будинок стає небезпечним. Вірогідність отримати травму від близької людини, іноді набагато вища, ніж від незнайомця. Дуже багато людей стикаються з тим, що удома, за закритими дверима, їх чекають приниження, ізоляція від друзів і родичів, реальні фізичні пошкодження або загроза їх отримання.
Чому це відбувається? По-перше, тому, що метою домашнього насильства завжди є встановлення контролю над жертвою. Підкоряючись, жертва стає безпорадною, навіть не намагається себе захистити. По-друге, тому, що в українському сус-пільстві «не прийнято» розповідати про такі речі: наприклад, розумна жінка, досягши успіху в службовій кар’єрі, не може говорити про те, що її б’є чоловік, який сам обіймає керівну посаду. А мати не може визнати, що її рідний син знущається над нею: вона, мовляв, «сама винна» в тому, що не догодила, не так виховала. Ще одним поширеним стереотипом є переконаність постраждалих у тому, що вони мусять терпіти домашнє насильство задля дітей, які, таким чином, стають свідками кожного третього випадку насильства в сім’ї. Психологи стверджують, що діти, виховані в таких сім’ях, згодом самі виявляють більшу схильність ставати жертвами чи кривдниками, оскільки побачене та пережите згубно впливає на їхнє психічне здоров’я та нормальний розвиток.
Детальніше: Насильство в сім’ї. Як можна попросити про допомогу?
З 10 по 14 листопада 2014 року в дошкільних та загальноосвітніх закладах району відбувся Тиждень знань з безпеки життєдіяльності на тему: «Вогнище – це романтично, проте дуже небезпечно!». У ході проведення Тижня основна увага приділялася навчанню дітей теорії попередження випадків виникнення пожеж, правилам користування пічним опалення та електронагрівальними приладами, а також користуванням газом в побуті, правилам безпечного поводження у разі виявлення вибухонебезпечних предметів, правилам поводження біля води, попередження дитячих пустощів з вогнем, тощо. В рамках тижня знань проводилися загальношкільні лінійки, уроки знань, години спілкування, виховні тематичні заходи, бесіди з дітьми відповідно до вікових груп, конкурси малюнків, аплікацій, кросвордів, ребусів, плакатів, стіннівок та інше. Перед учнями загальноосвітніх шкіл з бесідами про дії в разі виникнення надзвичайних ситуацій виступили співробітники Петрівського РС та ДПРЧ-32 У ДСНС України в області.
Андрій Бочаров, провідний інспектор Петрівського РС У ДСНС в області
З метою протипожежної пропаганди, та висвітлення орга-нізаційних питань, що стосуються пожежно-рятувальної служби, 17 листопада 2014 року, з 10 до 11.30 години, відбулась «пряма телефонна лінія» з начальником Петрівського РС У ДСНС у Кіровоградській області Володимиром Васильовичем Малютою.
За даний проміжок часу було прийнято більше 10-ти телефонних дзвінків, і навіть коли час уже вийшов, громадяни продовжували телефонувати та отримувати відповіді на запитання і консультації.
Головними питаннями дня були: вимоги до працевлаштування в підрозділи ДСНС, та чи потрібно платити за виїзд пожежної охорони.
Володимир Васильович наголосив на тому, що виїзд на пожежу та надзвичайні ситуації пожежно-рятувуальної служби безкоштовний! А для того, щоб стати одним з рятувальників, потрібно бути добре фізично розвиненим, мати середню спеціальну освіту, а за більш детальною інформацією звернутись безпосередньо в пожежно-рятувальний підрозділ.
Андрій Бочаров, провідний інспектор Петрівського РС У ДСНС в області
