Цими днями в Кіровоградському Центрально-Українському видавництві вийшла з друку збірочка поетичних творів майстрів художнього слова Кіровоградщини під назвою «І плаче росами земля…», присвячена найболіснішій події в історії Української незалежності – неоголошеній війні проти нашої країни. Серед авторів – і петрівчанка, поетеса Алла Ковалішина. Сподіваємося згодом представити увазі читачів районки більш повно твори, вміщені у збірці. А поки що лише окремі з них задля загального уявлення про те, що сьогодні найбільше хвилює людей творчих, небайдужих.
Алла Ковалішина
смт Петрове
Нескорена воля
Вкраїно, нескорена воле!
Стражденної долі свіча...
Струмить у віках вічним болем
Прадавнього степу печаль.
Вітрами сумними розп’ята
Твоя солов’їна душа,
Що визріла з ружі і м’яти.
Кара тебе мова чужа,
Болить тобі жито побите,
Болять тобі сльози дітей.
І пам’ять, журбою сповита,
Тобі припада до грудей.
Ганьбили тебе у неволі,
Ти сяяла знов із пітьми!
Цвітуть та й не маки у полі:
Кривавими сходиш слізьми,
Вкраїно, засмучена нене,
Бо кожна краплина - життя,
Загублене в житі, і вени
Знов ріже тобі небуття...
Та вірю я, люба Вкраїно,
Розправиш ти крила свої,
І пісня твоя солов’їна
Злетить над веселі гаї!
Вперед - за права і свободу,
Вперед - за майбутнє своє!
Нащадки козацького роду
З тобою, і сила в нас є!
Молитва тополі за Україну
Вже вкотре в світі народився Каїн,
І руку підійняв на брата брат.
Земля вкраїнська стогне і палає,
Обстрілює її нещадно «Град».
Пекучим болем материнські сльози
У серці України запеклись,
І молиться тополя при дорозі:
«Ворожа хижа сило, зупинись!
Геть забирайся із землі моєї,
Де я зросла і де народ мій зріс.
Не стане волі прагнення трофеєм,
Геть забирайся, ненаситний гість!
Всемилостивий Боже, дай прозріння
Безжалісним розлюченим катам.
За юне українське покоління
Тобі я душу, Господи, віддам.
Спаси і збережи, Тебе благаю,
І поверни синів у рідний край!
Нехай земля освятиться розмаєм,
Всемилостивий Боже, помагай!»
Болітимуть рубці
Війна мине і знову мир настане,
Навчаться знову усміхатись діти.
Земля і люди вилікують рани,
Та будуть довго ще рубці боліти.
Бо не всихають материнські сльози
(Тому й гірчить повітря полинами),
І крізь століття долинають грози:
То так ридають мами за синами.
Наталія Бідненко
с. Червона Поляна Добровеличківського району
Нічні материнські думки
Як ти, сину? Що там, на війні?
В мене серце затерпа від болю
І за тебе, і за всіх синів,
Що боронять нашу спільну долю.
Будь обачним, сину, та при тім
Будь безжальним до чужинців вражих…
Україна - це наш рідний дім,
Над усе ЇЇ нам спокій важить!
Напиши, мій сину, хоч рядок...
СМС чекаю я щоднини...
Я за вас молюсь, і дай вам Бог,
Щоб додому повернулися живими.
* * *
Прокидайся, моя Україно,
Та звільнися від зла і наруг,
Щоби мова твоя солов’їна
Твоя пісня, лилася навкруг.
Прокидайся, моя Україно,
Чуєш, сурми зовуть на двобій?
Щоб була ти і вільна, й єдина
І багаті родили хліби.
Прокидайся, країно, від ночі
- Світлий день нам пора боронить,
Щоб не плакали мамині очі,
Щоб у мирі і щасті всім жить!
* * *
Як же це: в двадцять першім столітті
Брат на брата сокиру підняв?
Лиш скалічене мінами віття,
Лише біль щонайвищих октав.
Тільки юнь відлітає у небо,
В свій останній прощальний політ...
Гей, загарбники, що вам тут треба?
Чи ж вам мало своєї землі?!
Бо підніметься вся Україна
І сильнішою стане стократ
- Недоторкана, горда, єдина...
Начувайся, колишній наш брат!
Роман Любарський
м. Кіровоград
Нам не звикати, браття, до борні
(Пісня)
Нам не звикати, браття, до борні,
Бо маємо і силу, і наснагу.
Перекуємо рало у вогні
Й здобудемо в бою нову звитягу.
Приспів:
Поле жовтіє, небо зоріє...
В бій нас веде командир
За Україну, за світлі мрії,
За нашу волю, за мир.
Нам не звикати, друже, до вогню.
Йдемо на прю, гартуєм наші чати.
Булат скуємо дужий і броню,
І меч свій міцно будемо тримати.
Приспів:
Є у солдата пісня крилата,
З дому вона долина...
Ворога жде неодмінна розплата,
Скоро скінчиться війна.
Як мати за сина, вся Україна
Молиться нині за вас.
Твердо рушайте, зброю тримайте,
Доки вогонь не погас.
