Сьогодні рамки сімейного насильства виходять за межі дому – і розширюють їх діти, які потерпають від насильства в сім’ї, скоюючи жорстокі вчинки стосовно своїх однолітків. Для багатьох сімей реальністю є постійні випадки насильства, а рідний будинок стає небезпечним. Вірогідність отримати травму від близької людини, іноді набагато вища, ніж від незнайомця. Дуже багато людей стикаються з тим, що удома, за закритими дверима, їх чекають приниження, ізоляція від друзів і родичів, реальні фізичні пошкодження або загроза їх отримання.
Чому це відбувається? По-перше, тому, що метою домашнього насильства завжди є встановлення контролю над жертвою. Підкоряючись, жертва стає безпорадною, навіть не намагається себе захистити. По-друге, тому, що в українському сус-пільстві «не прийнято» розповідати про такі речі: наприклад, розумна жінка, досягши успіху в службовій кар’єрі, не може говорити про те, що її б’є чоловік, який сам обіймає керівну посаду. А мати не може визнати, що її рідний син знущається над нею: вона, мовляв, «сама винна» в тому, що не догодила, не так виховала. Ще одним поширеним стереотипом є переконаність постраждалих у тому, що вони мусять терпіти домашнє насильство задля дітей, які, таким чином, стають свідками кожного третього випадку насильства в сім’ї. Психологи стверджують, що діти, виховані в таких сім’ях, згодом самі виявляють більшу схильність ставати жертвами чи кривдниками, оскільки побачене та пережите згубно впливає на їхнє психічне здоров’я та нормальний розвиток.
Для допомоги потерпілим від домашнього насильства взаємодіють управління (відділи) у справах сім’ї, молоді та спорту, служби у справах дітей, центри соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді, управляння соціального захисту населення та відповідні підрозділи органів внутрішніх справ. А також діють спеціальні кризові центри, та центри медико-соціальної реабілітації. Працівники кризових центрів надають будь-яку допомогу, а також тимчасовий притулок. Заяви (повідомлення) про насильство в сім’ї або реальну загрозу його здійснення приймаються за місцем проживання потерпілого органами, перерахованими вище.
Вміщені далі поради можуть бути корисними для всіх, хто став жертвою або свідком домашнього насильства.
1. «Хто сам себе береже, того й лихо оминає». Не треба заплющувати очі на реальні факти і вмовляти себе не звертати уваги на насильство, подумайте про власну безпеку та безпеку своїх дітей - уявіть найгірший розвиток подій і подумайте про ваші дії в таких неприємних ситуаціях.
2. Тримайте під рукою номери телефонів міліції та соціальних служб. Варто, щоб ці номери також знали ваші діти. Якщо виникне потреба, не вагаючись телефонуйте до районного відділу міліції або на номер «102» і вимагайте термінового втручання.
3. Якщо вам завдано тілесних ушкоджень, зверніться до медичних закладів. Ви не лише пройдете лікування, а й отримаєте медичні висновки, які є вагомим доказом у суді.
4. Найбільше виваженим виходом з деяких ситуацій є втеча. Але цей крок належить ретельно підготувати. Варто заздалегідь зібрати невеличку валізу з найбільше потрібними речами: одягом для себе та дітей, грошима, ліками, ключами від дому, офісу тощо, особистими документами (паспорт, свідоцтво про народження дитини), документами, які підтверджують ваші права власності на житло, машину і т. ін.. Крім того, наперед обдумайте маршрут вашої втечі.
5. Пам’ятайте: насильство часто стає ще брутальнішим, коли кривдник довідується про бажання жертви припинити з ним стосунки. Якщо ви зважилися на таке, будьте готові захищати свої права та права ваших дітей. Подумайте про те, як обмежити ваше спілкування з кривдником після розлучення і вберегти від нього ваших дітей. Наприклад, повідомте працівникам дитячої установи, хто має право забирати ваших дітей додому, ходіть до інших крамниць тощо.
6. Уявіть ваше подальше життя без кривдника й знайдіть позитивні моменти.
Анна Пащенко, інспектор по роботі з населенням та громадськими формуваннями
