Після річної перерви один з найголовніших обласних футбольних трофеїв знову повернувся на Петрівщину
Незважаючи на незатишну, по-осінньому прохолодну погоду, яка видалася минулої суботи, найвідданіші футбольні уболівальники завітали на трибуни стадіону «Інгулець», аби стати свідками непересічної події: фінального поєдинку на Кубок Кіровоградщини з футболу серед аматорів. До речі, в Петровому такий фінал проводився уперше за всю історію розіграшів. Тож ті, хто цього дня завітав на стадіон, жодним чином про це не пожалкували. Тим більше, що гра виявилася запеклою, напруженою, з великою кількістю чудових комбінацій та нереалізованих моментів… Словом – справжній кубковий поєдинок, яким, безумовно, ми й сподівалися, стане головний фінал.
Детальніше: «Інгулець-3» - володар Кубка Кіровоградської області!
Запрошуємо вас 20-24 серпня 2016 року взяти участь у районних заходах з нагоди відзначення 25-ї річниці Незалежності України та Дня Державного Прапора України!
До вашої уваги:
20 серпня 2016 року
09.00 - спортивні змагання з волейболу, дартсу, перетягування канату. Місце проведення – парк відпочинку смт Петрового.
22 серпня 2016 року
09.00 - турнір з шашок «Змагання поколінь».
Місце проведення – приміщення територіального центру соціального обслуговування населення.
23 серпня 2016 року
10.00 – урочисте підняття Державного Прапора України
Місце проведення - площа біля адміністративного приміщення Петрівської районної ради;
10.15 – відкриття оновленої районної Дошки пошани ;
11.00 – відкриття скверу «Єдність Петрівщини»;
Робота пересувної виставки «Петрівщина - 25 років незалежності» та виставки робіт майстрів ужитково-декоративного мистецтва «Фантазуємо та творимо красу».
24 серпня 2016 року
08.00 - молебень «В ім’я процвітання України!» (Свято-Покровська церква смт Петрового);
09.00 – хода вишиванок «Україну я люблю, вишиванку одягну!» та «парад» дитячих колясок «Українець з колиски» (від «Смаку» до парку відпочинку);
09.30 – відкриття майданчика з вуличними тренажерами;
09.45 - урочистості з нагоди 25-ї річниці Дня Незалежності України та відзначення кращих виробників, представників інтелігенції, ветеранів праці, працівників галузей освіти, охорони здоров’я, культури, місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, громадських та релігійних діячів.;
11.00 – святковий концерт «Хай в серці кожної людини живе любов до України»;
Місце проведення – парк відпочинку смт Петрового
17.00 – святковий вечір для ветеранів
Місце проведення: сквер ветеранів
20.00 – 22.00 безкоштовна молодіжна дискотека на площі біля кінотеатру.
В рамках святкування на території парку відпочинку та прилеглої території для петрівчан буде організовано:
- конкурс-презентація та частування улюбленою українською стравою у Петрівській вареничній «У Петрівни»;
- розваги для дітей та дорослих;
- робота виїзної торгівлі
- виставки «Петрівщина - 25 років незалежності» та виставки робіт майстрів ужитково-декоративного мистецтва «Фантазуємо та творимо красу»;
- музичний супровід духового оркестру.
Малюки отримають солодкі сюрпризи!!!
Запрошуємо усіх у гарному настрої відсвяткувати разом з нами 25-ти річчя Незалежності України!
З виконробом СВК «Агрофірма «Маріампольська» О.М.Мазурцем ми зустрілися напередодні Дня будівельника, який представники цієї чудової професії відзначили минулої неділі. До цього господарства він прибув у 1973 році за направленням. В тім, що села Луганка і Братське стали красивішими і привабливішими, є неабияка заслуга і трудового колективу який він очолює. На наше прохання Олексій Микитович пригадав, як розбудовувалися ці села.
- Олексію Микитовичу, розкажіть який саме об’єкт зводили першим, коли прибули до Луганки?
- Будівельне господарство мені довелося прийняти від нині вже покійного Л.І.Старова. Тепер розумію, що йому і підлеглим, а ще раніше, у повоєнний час, будівельникам, якими керував І.В.Лагода, було значно важче працювати через брак коштів, будівельних матеріалів, технологій і засобів виробництва. Та все ж таки господарство і село поступово будувалися. За це їх варто згадати добрим словом. А моїм першим об’єктом стала центральна сучасна ремонтна майстерня з усіма допоміжними цехами. Для безперебійної роботи рослинницького цеху вона була вкрай необхідною. Добре пам’ятаю радісні обличчя механізаторів після здачі майстерні, адже раніше їм доводилося в осінньо-зимовий час лагодити техніку під відкритим небом або у пристосованих приміщеннях.
- Чи багато в той час довелося будівельникам збудувати житлових будинків?
-У 70-ті роки господарство стрімко розвивалося. Потрібно було зводити нові виробничі та соціальні об’єкти, тож, звичайно ж, і житло. Словом - роботи будівельникам тоді вистачало. Підрядних будівельних бригад в той час бракувало, відтак зводили все власними руками, а когорта будівельників у господарстві нараховувала майже сто працівників. За рік здавали під ключ по десять і більше будинків, тож упевнено можу стверджувати, що пів-Луганки збудували саме ми. До речі, тепер в цих оселях проживають як ветерани, так і молоді родини, які, при потребі, можуть скористатися послугами знову ж таки нашої будівельної бригади.
- Ви говорили, що на будівництві працюєте вже сорок три роки, тож пригадайте, які об’єкти для Вас були найбільш знаковими?
- У той час на очах маріапольців села гарнішали та стрімко розвивалася їх інфраструктура, тому що тодішні керівники І.Г.Міщанін та його успішний послідовник А.Г. Лисицін ставили собі за мету створити такі побутові умови в селах, які б не поступалися міським. І вже тепер можна стверджувати, що їх мрії здійснилися, і ми гордимося, що в цьому є заслуга і наших будівельників. А найбільш знаковими об’єктами для нас стали нові споруди Будинку культури, ЗНЗ, амбулаторії, приміщення сільської ради, їдальні. На сьогодні сільгосппідприємство має достатню матеріально-технічну базу та досвідчених фахівців, яким під силу робота будь-якої складності.
- А над чим сьогодні працює Ваш колектив?
- Проводимо планову реконструкцію виробничих об’єктів. Під особливою увагою роботи на тваринницькому комплексі, де йде підготовка фермських приміщень до зимівлі. Також створюються побутові умови для трудівників першого відділку. До цього виконали будівельні роботи на токах, полагодили спортивні зали у Будинку культури і школі. Трудовими досягненнями свого колективу я задоволений, адже нині нас працює лише 20 чоловік. На зміну ветеранам праці, котрі були задіяні на будівництві, до нас приходять молоді спеціалісти. Користуючись нагодою, вітаю усіх колег з професійним святом, бажаю їм здоров’я та миру і наснаги до роботи.
- Що ж, ми вдячні вам за розмову і приєднуємося до найщиріших і найтепліших побажань.
Спілкувався Сергій АНДРУСЕНКО.
Наш славетний земляк Яр Славутич
Більше двохсот представників письменницького цеху народилося і виховалося на Кіровоградщині. Серед них М. Кропивницький, І. Карпенко-Карий, В. Винниченко, Є.Маланюк, Ю. Яновський, Дон Амонадо, А.Тарковський, В.Близнець, Яр Славутич.
Якою ж була життєва і творча доля Яра Славутича, автора поеми «Соловецький в`язень»? Що розповів він про сумну долю останнього кошового отамана Війська Запорізького Петра Калнишевського, ім`я якого тісно пов`язане з легендами нашої рідної Петрівщини?
Думаю, вам доводилось проїжджати дорогою, що веде з Кіровограда на Криворіжжя, пригадаймо назви населених пунктів: Макове, Покровське, Новгородка, Братолюбівка, далі - дорога на Бокову, на горизонті засиніє Гурівський ліс, а там, за лісом, колись були хутори, серед яких і родовий хутір Жученки, де народився Григорій Михайлович Жученко (літературний псевдонім - Яр Славутич), син розкуркуленого селянина. Він закінчив Запорізький педагогічний інститут, у роки війни став бійцем Чернігівського партизанського загону. Коли фашисти окупували Чернігівщину, його дружину й доньку-немовля було спалено живцем. Після війни Яр Славутич емігрував до Канади, де ніколи не забував рідну землю, материнську мову, босоноге голодне дитинство, трударів степу.
Держава пропонує містам і селам гроші на дороги, школи, лікарні, але місцева влада не поспішає їх брати. Причина в страху змін і відсутності навичок. Держава вже втомилося розподіляти гроші між кожним ра-йоном, вона хоче, щоб місцеві ради самостійно вирішували питання свого розвитку. Для досягнення цієї мети проводиться реформа місцевого самоврядування, в рамках якої громадам віддається частина податків, додаткові повноваження і фінансування на інфраструктурні проекти. Але міста та села в регіонах не поспішають із впровадженням реформи. Вони чинять опір об’єднанню громад, втрачають час можливості відремонтувати дорогу, пустити автобус у віддалене село, закласти новий парк або привести в порядок давно занедбаний.
Спас Нерукотворний (образ Господа і Спасителя нашого Ісуса Христа) відбитий на платі (рушнику), яким Христос витер своє обличчя.
Таке незвичайне зображення святого лика (обличчя) стало, по суті, першою іконою. З неї і почалось іконопочитання.
Згідно Передання, написаного в Четьї Мінеї (службова церковна книга), Авгарь Ухама, хворий проказою, послав до Христа свого архіварія Ананію з листом, в якому просив Христа прийти в Едессу і зцілити його. Ананій був художником, і Авгарь доручив йому, якщо Спаситель не зможе прийти, написати його портрет і принести йому.
Проводи літа завжди починалися з дня святкування Яблучного Спаса. Ночі ставали холоднішими, тепло йшло. З’являлися перші яблучка, і якими ж солодкими вони були! Можливо, смак їх солодким здавався ще й тому, що до цього дня православні яблук не їли взагалі. Зате в цей день збирали наливний урожай, несли до церкви освятити і тільки потім розговлялися.
Матері, які втратили своїх діток, приносили яблука на їх могилки. Вважалося, що якщо до Яблучного Спасу мати не спробує яблучка, тоді дитя її на тому світі в цей день буде їсти райські яблучка. Юних дівчат можна було побачити близько біля яблунь. Притуляться до них і стоять, про щось нашіптують. А все тому, що, за давнім повір’ям, у цей день можна було попросити у яблуні краси і довгої молодості.
Господині починають варити яблучне варення, пастилу, компоти. А залишиться кілька плодів – обов’язково запечуть їх.
Рецепт варення з яблук, яке варили на Яблучний Спас
Вибрати 3-4 великих яблука з кислинкою. Вимити, обсушити, обрізати «кришечку», через неї акуратно видалити серцевину. Укласти всередину будь-які ягоди (чорниці, малину, полуницю). Зверху залити медом і закрити зрізаною «кришечкою». Поставити в духовку і випікати при температурі 180 градусів до готовності.
Мало кому із жителів Петрівщини відомо, що науково-дослідний інститут бджільництва в Рязанській області очолював наш земляк Григорій Данилович Білаш. Народився Григорій Данилович в серпні 1925 року в селі Лелеківка, нині Червонопілля.
Все трудове життя Григорія Даниловича пов’язане із науково-дослідним інститутом бджільництва, куди він був прийнятий в 1949 р. після закінчення Кишинівського сільськогосподарського інституту. Тут він пройшов шлях від молодшого наукового співробітника до завідувача відділом, став кандидатом біологічних наук, а в 1966 р. - директором інституту. На цій посаді проробив до 1988 р. За цей період інститут не тільки не втратив свого статусу великого наукового центра, але й ще більше удосконалився: був побудований третій лабораторний корпус, будувалося житло для співробітників, створювалися нові відділи, лабораторії й підрозділи (відділ впровадження досягнень науки у виробництво, лабораторія біологічно активних продуктів бджільництва, трест дослідно-виробничих господарств інституту, проектно-конструкторське бюро).
Григорій Данилович Білаш був переконаним прихильником промислового бджільництва. Завдяки його керівництву були організовані великі бджолоферми в ОПХ «Ходиніно» і «Альошинське», за його активного сприяння з’явилися великі міжгосподарські об’єднання по бджільництву й бджолокомплекси в Рязанській і Липецькій областях.
Наукові дослідження Г. Д.Білаша пов’язані з вивченням питань селекції бджіл; під його керівництвом створювалася породна група «Приокська».
Будучи головою координаційної ради, Григорій Данилович приділяв багато уваги координуванню наукових досліджень по бджільництву на всій території колишнього СРСР. На щорічній нараді по цій тематиці в інститут з’їжджалося по 90-100 чоловік, ішов обмін інформацією, зав’язувалися знайомства. Г.Д.Білаш активно підтримував зв’язки із закордонними дослідниками, приймав делегації іноземних бджолярів в інституті. Він багато років очолював Національний комітет із бджільництва СРСР, був віце-президентом Міжнародної федерації бджільницьких об’-єднань (Апімондії), представляв російське бджільництво на міжнародних конгресах і симпозіумах. За ініціативи Григорія Даниловича XXIII Міжнародний конгрес по бджільництву відбувся в 1971 р. у Москві.
Нарешті турнірний доробок «Інгульця» поповнився трьома очками
Минулий тиждень для гравців ФК «Інгулець» та їх численних прихильників можна вважати досить вдалим: після здобуття командою «Інгулець-3» Кубка Кіровоградської області (про цю подію читайте в матеріалі на 1-й стор.) нарешті свою серію невдач перервала головна наша команда. Цієї неділі (вже вдруге за тиждень) петрівські уболівальники мали змогу спостерігати за виступом одного зі «старожилів» української першої ліги – команди МФК «Миколаїв» з однойменного міста. І якщо в кубковому двобої наші футболісти поступилися гостям в серії післяматчевих пенальті (в розіграші Кубка за «Інгулець» виступали переважно, гравці другої команди), то в четвертому турі першості України в першій лізі здобули, нарешті, таку омріяну і довгоочікувану перемогу з рахунком 1:0.
(Новела)
Куди б мені подітися від цих думок? Скільки разів просила себе не мріяти про нього… Чи звільнитися з роботи, чи з чоловіком розійтися? Так не може більше тривати!
- Ау, ти мене чуєш? – майже крикнула мама, штовхнувши мене.
- Так, чую! – невпевнено відповіла я.
- Я тебе уже разів 5 гукала, що ти робила?
- Нічого, сиділа.
- З тобою все добре? Ти сама не своя останнім часом. Агресивна, постійно кричиш на чоловіка, зриваєшся на малого!
- Прощай, прощай, чужа мені людино!
Ще не було ріднішого, як ти.
Оце і є той випадок єдиний,
Коли найбільша мудрість – утекти.
Цей вірш у мене постійно у голові. Здогадайся, хто автор?
- Не знаю, напевно ж, Ліна Костенко. До чого тут це?
- Він про мене, мамо, він про мене…
- Що? Ти закохалася?
- Я не знаю, як це назвати: пристрасть, захоплення, кохання, але я його відчуваю, він такий рідний, хоча ми і знайомі всього кілька місяців. Але його очі, мамо, якби ти бачила його очі…
- Ти про дитину подумала?
- Весь час думаю, ти ж знаєш, син – найдорожче, що у мене є!
- А він одружений? Ти сім’ю хочеш розбити?
- Розлучений…
- Знаєш, дорога моя, давай порівняємо твого чоловіка з білою геранню: простою, буденною, не такою уже й привабливою, але й невибагливою, стабільною. Новий чоловік – кипарис: загадковий, цікавий, рідкісний, він манить тебе. Подумай, ти зможеш належно доглядати за ним? Твої почуття – це вода, кого поливатимеш, той і ростиме у твоєму серці. Вибір за тобою.
- Добре…
Виходжу з кімнати. Дзвінок у двері, відчинила. Чоловік мене обіймає, подумки викидаю кипариса.
Завтра на роботу, заяву на звільнення написала.
Минув рік. Поливаю, поливаю, а він всихає… вчора бачила свого, тепер він уже дійсно чужа людина… А вона схожа на мене… Сподіваюся, вони щасливі… А я? Так, мій синочок закінчив 7 клас, гарно навчається, на олімпіади ходить, займає призові місця. Нещодавно у конкурсі на кращий твір «Мама, тато, я – щаслива сім’я!» зайняв перше місце.
Оксана Олінчук (Ліщенюк)
