Віднедавна між районною владою та учасниками ліквідації аварії на ЧАЕС, що проживають на теренах нашого району - членами районної організації «Союз-Чорнобиль» налагоджено тісну й конструктивну співпрацю. Керівники району і відповідні посадові особи регулярно зустрічаються з активістами організації.
Днями відбулася чергова така зустріч, яку провела заступник голови районної державної адміністрації Тетяна Панета за участю начальника управління соціального захисту населення районної державної адміністрації Валентини Сибіри та заступника головного лікаря районної лікарні Володимира Горчеєва.
(Із сесії районної ради)
На тридцять шосту сесію районної ради виносилися наступні питання: «Про районний бюджет на 2014 рік», «Про внесення змін та доповнень до рішення районної ради «Про районний бюджет на 2014 рік», «Про витрати на утримання районної ради та її виконавчого апарату на 2014 рік», «Про звіт про виконання плану роботи та плану діяльності з підготовки проектів регуляторних актів на 2013 рік», «Про затвердження технічної документації по нормативній грошовій оцінці земельної ділянки, що надана в оренду селянському фермерському господарству «Амік».
Голова районної ради С.Тилик запропонувала перед початком сесії провести спільне засідання постійних комісій районної ради, аби депутати докладно ознайомилися з усіма питаннями, винесеними на пленарне засідання.
Голова райдержадміністрації Тамара Сакара провела чергове засідання оргкомітету з підготовки та відзначення Дня вшанування учасників бойових дій на території інших держав та 25–річчя виведення військ колишнього СРСР з Демократичної республіки Афганістан.
Розпочинаючи засідання, Тамара Вікторівна зазначила, що підготовку до відзначення у 2014 році Року учасників бойових дій на території інших держав район розпочав ще у минулому році. Члени районної організації УСВА, інші воїни-інтернацаціоналісти, які не мають окремих організацій, користуються повагою серед жителів району, беруть активну участь у військово-патріотичному вихованні молоді, громадському житті району.
У районному управлінні праці та соціального захисту населення відбулася ділова зустріч керівника цього державного підрозділу Валентини Сибіри з перевізниками Миколою Новаком та Русланом Притулою, які здійснюють перевезення пасажирів на території нашого району, котрі користуються пільгами: ветеранів війни, учасників бойових дій, інвалідів війни, осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною, жертв нацистських переслідувань, дітей з багатодітних сімей та чорнобильців (І, ІІ категорії, потерпілих дітей та їх батьків).
У відповідності до вимог Постанови Кабінету Міністрів України № 442 від 01 серпня 1992 року «Про порядок проведення атестації робочих місць за умовами праці», на підприємствах і організаціях незалежно від форм власності й господарювання, де технологічний процес, використовуване обладнання, сировина та матеріали є потенційними джерелами шкідливих і небезпечних виробничих факторів, що можуть несприятливо впливати на стан здоров’я працюючих, має бути проведена така атестація.
Методичні рекомендації для проведення атестації робочих місць за умовами праці, затверджені постановою Міністерства праці України та Міністерства охорони здоров’я від 01 вересня 1992 №41.
Відомо, що українці - дуже співуча нація. Пісня приходить до нас із маминою колисковою і супроводжує все життя. Запорукою ж того, щоб воно було щасливим, є два вірні вибори, які має зробити кожна молода людина – професії та своєї подружньої «половинки». Дуже поталанило у цьому подружжю Чорнопольських. Сергій та Ліля зростали у родинах, де у великій пошані була пісня. Їхні дідусі та бабусі, а також батьки і матері, гарно співали, грали на багатьох музичних інструментах, а дітлахи залюбки підспівували та підтанцьовували їм. Свого часу рідні самотужки опановували музичну науку, а вже онуки здобували її на професійному рівні в Олександрійському культосвітньому училищі. Там і познайомився студент факультету народних інструментів Сергій з Лілею, котра навчалася на факультеті народного співу. Саме на студентській сцені, де доводилося їм разом виступати, молоді люди зрозуміли, що до них прийшло палке кохання. Після весілля молода дружина, не вагаючись, переїхала із рідного Знам`янського району на батьківщину чоловіка в село Петрівське, адже відчула повну впевненість у своєму обранцеві.
Далекого вже 1978 року, невдовзі після закінчення Новостародубської середньої школи, Юрій Гетманюк, як і більшість його ровесників, був призваний до лав Збройних Сил СРСР. На той час батьків та матерів ще не дуже лякало слово «армія», адже вважалося, що це – своєрідна школа життя, яка зробить синів мужніми та загартованими. Військова служба Юрія розпочалася з навчання у широко відомій на весь Радянський Союз своєю жорсткою дисципліною сержантській «учебці», що в місті Остер Чернігівської області, а продовжилась в самому Чернігові, у танковій бригаді. А вже навесні 1979 року перші загони радянських військ переправились через річку Амудар`ю, що розділяла середньоазіатські республіки, які входили тоді до складу нашої колишньої країни, з територією сусіднього Афганістану. Цьому передувало офіційне звернення керівництва цієї країни до уряду СРСР з проханням надання військової допомоги.
Групу радянський військ, до якої входив і бойовий підрозділ, де служив Юрій, розділили на дві частини ще на радянській території – у Фергані. «Першу частину направили в сторону Кушки, це крайня південна точка колишнього Союзу, а наша вирушила через Термез до афганського міста Пулі-Хумрі», - пригадує Юрій. Досягши місця призначення, (а це була долина серед високих гір та сопок, неподалік від міста) воїни отримали наказ окопатися. З цією задачею впоралися досить швидко, хоч земля була кам’янистою, не дуже податливою для земляних робіт. Втім, наснаги в роботі додав перший обстріл, який стався ще під час руху колони. Окрім довколишнього гірського пейзажу, що суттєво відрізнявся від рідної степової Петрівщини, зовсім іншими були і кліматичні умови в цій країні. Вночі було досить прохолодно, натомість вдень спека могла сягати більше 40 градусів, броня ж і металеві корпуси автотехніки взагалі розжарювалися, немов сковороди. Спочатку обстріли наших військ були нечастими. Бандформування мали в своєму складі невелику кількість бойовиків, тож остерігалися вступати в серйозні збройні сутички з переважаючими в чисельності радянськими частинами. Найбільше ж дошкуляли «наливайникам» - так жартівливо називали мобільні групи, до однієї з яких потрапив і Юрій, котрі розвозили дизпаливо нашим військовим підрозділам по усій території Афганістану. Своєчасна заправка техніки була вкрай важливою умовою успішного виконання поставленої бойової задачі, тому для забезпечення цього стратегічно важливого завдання була задіяна ще й велика кількість охорони. В колонах рухалося по 50-70 машин, в основному «КамАЗи» з великими цистернами. За кожним п’ятим автомобілем йшов бронетранспортер для прикриття або машина, оснащена зеніткою, яка успішно знешкоджувала вогневі точки противника. Також у супроводі обов’язково були мотострілецькі частини. У випадках, коли колона потрапляла в засідку і їй загрожували великі втрати, з ближніх баз викликали авіапідрозділи, передусім з бойових вертольотів, які вже з повітря знищували противника, що маскувався в добре відомій йому гірській місцевості. Виконання такого завдання було завжди пов’язане з ризиком. «Одного разу мою машину обстріляли з гранатомета, коли ми щойно перейшли перевал Саланг, рухаючись в напрямку Кабула. Снаряд розірвався зовсім близько, і такі випадки траплялися майже під час кожної поїздки, - розповідає Юрій. - Нерідко наша бойова техніка та солдати підривалась на саморобних мінах, які мали велику травматичну дію».
Кожен із нас добре знає та часто використовує фразу: «Діти – квіти життя». Бо й справді: саме з дітьми життя стає яскравішим та змістовнішим. І більшість батьків та й просто не байдужих людей прагнуть зробити пору дитинства своїх малюків безхмарною, безтурботною, з безліччю незабутніх моментів. Напевне, саме таку мету ставили перед собою у 2011 році О.Вілкул, керівництво ПАТ «ЦГЗК», голова Петрівської РДА Ю.Самохвал та голова районної ради С.Тилик, коли запланували будівництво сучасного дитячого майданчика у нашому селищі.
Пригадується, день його відкриття перетворився на справжнє свято для малечі, став помітною подією у житті селища: лунали привітання і побажання від керівництва області та району, виступ вихованців групи «Барвінок» з подякою від усієї дітвори селища, урочисто прибраний майданчик та веселі клоуни не залишили байдужими навіть дорослих.
З 03 СІЧНЯ ДО 05 БЕРЕЗНЯ 2014 РОКУ
ТРИВАТИМЕ РЕЄСТРАЦІЯ ДЛЯ УЧАСТІ У ЗОВНІШНЬОМУ НЕЗАЛЕЖНОМУ ОЦІНЮВАННІ ОСІБ, ЯКІ ВИЯВИЛИ БАЖАННЯ ВСТУПАТИ ДО ВИЩИХ НАВЧАЛЬНИХ ЗАКЛАДІВ УКРАЇНИ!
Предмети, їхню кількість (не більше як чотири) і мову тестування Ви обираєте самостійно під час реєстрації. Переклад тестів з історії України, всесвітньої історії, математики, біології, географії, фізики, хімії здійснюється кримськотатарською, молдовською, польською, російською, румунською, угорською мовами; світової літератури – російською мовою.
Абітурієнт має самостійно оформити заяву-реєстраційну картку, скориставшись спеціальною програмою, розробленою в Українському центрі оцінювання якості освіти, яка розміщена на веб-сайтах www.testportal.gov.ua та www.test-center.od.ua
Детальніше: ДО УВАГИ ВСТУПНИКІВ ДО ВИЩИХ НАВЧАЛЬНИХ ЗАКЛАДІВ УКРАЇНИ В 2014 РОЦІ!
Щогодини в організмі людини утворюється близько 180 мільйонів нових еритроцитів. До виходу з кісткового мозку більшість червоних тілець перетворюються в дископодібні повітряні кулі, які ідеально підходять для транспортування кисню і невеликої кількості вуглекислого газу по всьому організму.
Білі кров’яні тільця, або лейкоцити, складають близько 1% від загальної кількості крові. Може бути таке, що їх кількість подвоїться протягом дня, але це тільки тоді, коли тіло реагує на інфекції.
Кровоносна система артерій, вен і капілярів становить близько 60 000 кілометрів.
На 87 році пішов з життя активний член районної організації ветеранів України, учасник бойових дій у Великій Вітчизняній війні ДЯЧЕНКО Павло Прокопович.
Народився П.П. Дяченко 27 грудня 1927 року у селі Олександрівці Петрівського району. Навчався в Олександрівській неповній середній школі. У 1944 році, після звільнення рідного села, його призвали до Збройних Сил СРСР, де він проходив службу мінометником.
