У Кропивницькому триває системна реконструкція дитячої обласної лікарні
На минулому тижні в дитячій обласній лікарні в м. Кропивницькому відбувся прес-тур для журналістів ЗМІ Кіровоградщини з метою представити громадськості та звітувати про хід масштабної реконструкції головного дитячого лікувального закладу області, що був здійснений впродовж 2015-2016 років.
Реконструкція ця, як відомо, відбувається на виконання ініційованого головою облдержадміністрації Сергієм Кузьменком проекту розвитку дитячої медицини «Здоров’я наших дітей». Така масштабна реконструкція в даному закладі відбувається вперше за понад 30 років, і бюджетні витрати на її здійснення обґрунтовуються і розглядаються як інвестиції в здоров’я наших дітей, а значить - в майбутнє усієї нашої країни.
Детальніше: Здоров’я дітей – найефективніша інвестиція в майбутнє України
Голова районної державної адміністрації Сергій Завалій, голова районної ради Тамара Сакара, заступник голови райдержадміністрації Тетяна Панета та начальник відділу освіти райдержадміністрації Григорій Москалець днями побували в Луганській ЗШ І-ІІІ ступенів, де відбувся урочистий захід з нагоди завершення енергозберігаючого проекту по заміні вікон та дверей в приміщенні навчального закладу.
Гостей на порозі школи зустріли хлібом-сіллю, а в фойє їх вже чекали схвильовані і веселі школярі. Захід пройшов цікаво та дотепно, з використанням елементів флеш-мобу. Педагоги та працівники школи, учні висловили щиру подяку за те, що віднині в приміщенні тепло і затишно.
Тепер вікна в нас надійні -
Будемо вчитись на «відмінно»!
Правила, задачі, що влітають в вуха,
Протягом не витягне -
Щось таке у мозку може і зависне,– жартували діти. А ще вони співали, танцювали, дарували гостям квіти.
Напередодні Дня захисника України та свята Українського козацтва в районі побував комбат 17 окремого мотопіхотного батальйону територіальної оборони, полковник Олександр Щербина.
В щільному графіку перебування на Петрівщині командир знайшов час для короткого спілкування з місцевими ЗМІ.
-Олександре Олександровичу, розкажіть, будь ласка, про вашу співпрацю з Петрівським районом.
-У нашому 17 батальйоні з Петрівського району служило 20 чоловік. На даний момент на службі знаходиться 5 воїнів: двоє - з першої хвилі мобілізації, троє - з четвертої. Троє були нагороджені орденами «За мужність» третього ступеня, один нагороджений медаллю «Захисник Вітчизни».
Петрівський район славиться тим, що хлопці, які воювали, завжди трималися пліч-о-пліч і були дуже дружними.
Понад двісті спортсменів у складі восьми команд брали участь у фінальних спортивних іграх серед усіх верств сільського населення, проведених у середині жовтня Кіровоградською обласною організацією Всеукраїнського фізкультурно-спортивного товариства «Колос» АПК України на гостинній землі смт Олександрівки.
Вони виборювали першість у легкоатлетичній естафеті, конкурсі спортивних родин, захоплюючих і напружених змаганнях з волейболу, армспорту та перетягування канату.
Окупація і неволя - гіркий відбиток в пам’яті на все життя
Спогади жителя Нового Стародуба Івана Кіндратовича Царенка
Народився Іван Кіндратович у Новому Стародубі 17.06.1926 року в сім’ї колгоспників. Батько, Царенко Кіндрат Ілліч - працював комірником, а мати, Анастасія Федорівна - дояркою.
- Коли мені було 6 років, батька забрала міліція, а потім його засудили на 12 років за невиконання плану. То були страшні часи Голодомору. Так і розпочалися мої нелегкі роки без батьківського плеча. Навчався у школі, допомагав пасти корів. Потім мати привела у хату приймака, у якого ще на плечах сиділо двоє таких як я. Та так і жили.
З початком війни і окупацією села доводилося, як раніше, пасти худобу, доїти корів, збирати картоплю німцям, орати кіньми землю. Вони спочатку не звертали на мене уваги, я був невисоким, худорлявим хлопчиною, що й ледве десять років даси. Бувало, як прийде поліцай з німцем до двору, мати мене дерев’яним коритом накриє, німець покричить «kinder, kinder», а я заховався, німець походить біля хати, та й іде в інший двір.
Проте як не ховався, та все ж таки староста мене побачив вдома, і 28 серпня 1943 року віддав повідомлення, що мені потрібно пройти комісію в Петровому. Знав вже, куди везтимуть, бо по селу ходили чутки, що відвозять до Німеччини. Тож з хлопцями, які теж збиралися їхати, задумали по дорозі, десь поблизу Олександрівки, повтікати з підводи. Але сподівання виявилися марними: тільки виїхали за село, як побачили, що біля кожного повороту, через кожні 70-100 метрів стоїть поліцай, і так аж до самого Петрового.
Детальніше: До Дня визволення України від німецько-фашистських загарбників
З серпня місяця припинило мовлення районне радіо. До редакції газети, до її кореспондентів звертаються жителі району з запитанням: «Чому в Петровому мовчить радіо?».
Тож чому в Петровому мовчить радіо? Це питання ми переадресували в.о. головного редактора Радіо «Голос Петрівщини», членові Національної спілки журналістів України - О.Догі. Ось що він розповів.
Початок 90-х років минулого століття ознаменувався подією світового масштабу – розвалом «радянської імперії». З розвалом Радянського Союзу розвалився і винахід імперської політики - мережа проводового мовлення. Певне, більшість із нас ще пам”ятають, як в кожній оселі, впродовж майже століття, тихенько собі жебоніло радіо, найдоступніший та найбільш поширений свого часу засіб масової інформації.
Сьогодні на зміну йому приходить ефірне мовлення: долаючи перепони та труднощі, Українське радіо поступово повертається до своїх шанувальників в ефірному форматі.
День визволення України від фашистських загарбників - свято, яке відзначається в Україні щорічно 28 жовтня, в день остаточного вигнання військ нацистської Німеччини та її союзників під час Другої світової війни за межі сучасної території України.
Ця страшна війна залишила слід у житті, практично, кожної української родини. 21 жовтня 1943 року війська Другого Українського фронту визволили від німецько-фашистських загарбників Петрове – перший районний центр Кіровоградщини, двома днями раніше (19 жовтня) – село Зелене.
Жорстокі бої за кожен населений пункт на землях Петрівщини тривали до 6 березня 1944 року. За визволення району загинуло близько 10306 воїнів.
Про це ми і наші нащадки маємо завжди пам’ятати і шанувати тих небагатьох ветеранів, яких залишилося в районі лише 15, оточувати їх турботою і увагою. Для них це багато вартує, а для нас - це маленька плата ветеранам за подарований мир і спокій.
Перше коло наближається до фінішу
Минулий футбольний уїк-енд для петрівських уболівальників видався вже не таким розпачливим, як в попередньому турі, щоправда, програму максимум, тобто завоювати такі жадані три очки, які б нам було бажано привезти із Сум – виконати не вдалося. Втім, очко, здобуте у виїзному поєдинку з командою, що перебуває в турнірній таблиці на три рядки вище від «Інгульця», все ж можна вважати задовільним результатом. Хоча відчуття розчарування до певної міри знову ж таки присутнє, адже, виходячи з перебігу гри, в якій, не дивлячись на рідні для ФК «Суми» стіни, більшу частину часу беззаперечно до-мінували гравці «Інгульця», рахунок мав би бути на нашу користь. Однак, переграючи суперника майже за всіма компонентами футбольного мистецтва, ми знову не реалізуємо цю свою перевагу в конкретний результат. Уже на перших хвилинах гри відзначитися у воротах господарів мав Келвін Нвамора. Однак, перекидаючи навісним ударом головою голкіпера сумчан, що не надто вдало вийшов на перехоплення, наш нападник перекинув і поперечину воріт, тож м’яч влучив у сітку, але впавши на неї згори. До середини першого тайму «Інгулець» ще кілька разів небезпечно атакував, але, як це, на жаль, нерідко стало траплятися з нашою командою, несподівано пропустив гол у власні ворота: ледь не в першій атаці сумчан в лінії оборони «Інгульця» знову з’явилися прикрі провали, що дозволило господарям вивести на ударну позицію Івана Брікнера. Удар останнього за точністю і потужністю виявився бездоганним, тож дорікнути Єгору Поповичу (саме він цього дня захищав ворота «Інгульця») в пропущеному м’ячі, мабуть, навряд чи хто зважиться. На щастя, наші футболісти зуміли досить швидко відігратися: вже за півтори хвилини позиційна атака «Інгульця» увінчалася успіхом: потужним ударом в нижній кут воріт Семен Даценко змусив капітулювати голкіпера сумчан, який, до того ж, і не бачив момента удару, адже був закритий власними захисниками, тож зреагувати на удар просто не зміг.
28 жовтня 2016 року працівниками Петрівського РВ КВІ УДПтС України в Кіровоградській області, за участю підоблікових осіб, проведено захід до Дня визволення України від фашистських загарбників з метою уславлення воїнів-переможців, ушанування пам’яті мільйонів полеглих за визволення української землі, людей, які загинули на окупованій території, у концтаборах, на фашистській каторзі.
Друга світова війна принесла з собою таку безліч трагедій, віроломства і зруйнованих доль, що до цих пір все людство із сумом і гіркотою згадує про ті далекі події, які торкнулися, практично, всіх на нашій спільній землі. Є суд історії. Вже майже досконально вивчені всі масштаби цієї згубної війни. Її причини, її наслідки. Перемога. Це була перемога зі сльозами на очах. Це були сльози радості і одночасно сльози горя. Це не можна описати простими словами. Не можна висловити те, що відчували наші батьки і діди, матері і бабусі, на очах яких відбувався весь жах однієї з найкривавіших воєн на нашій планеті.
За підрахунками істориків, у ході воєнних дій на території України загинуло близько трьох мільйонів радянських воїнів, понад два мільйони українців було вивезено для примусової праці до Німеччини під час окупації.
