До 90-річчя утворення Петрівського району
(Продовження. Поч. у 80, 81, 85)
Не менш відомою у нашому Петрівському районі людиною є Сергій Михайлович Степняк-Кравчинський.
1 липня виповнилося 162 роки від дня народження земляка-письменника. Життя цієї чудової людини, відомого діяча, було віддане боротьбі за щастя людей. Він народився у Новому Стародубі у сім’ї військового. В 14 років Сергій залишився без батька. Мати була освіченою жінкою, людиною великої душі. Вона й прищепила синові любов до людей, природи і пісень рідного краю, до поезії Т. Г. Шевченка.
Сергій рано залишив батьківський дім: навчання у військовій Орловській гімназії, потім у Московському Олександрівському військовому училищі і в Михайлівському артилерійському в Петербурзі. Роки навчання у військових закладах не зробили його вірнопідданим. Він займається фізичним тренуванням, загартовує свою волю, готує себе до жорстокої боротьби із самодержавством. Прослуживши на військовій службі до вересня 1871 року, поручик Кравчинський іде у відставку і в Петербурзі вступає до Лісового інституту. Роки навчання в ньому збіглися з демократичним піднесенням у країні. Саме в цей період Сергій зав’язує близькі знайомства із радикально настроєною молоддю, членами гуртка чайковців і бере активну участь у літературній роботі гуртка. Пише “Казку про копійку”, ”Казку про Мудрицю Наумівну”, ”Правду і кривду”, ”З вогня та в полум’я”, які стали кращими зразками художньої літератури. Він був одним із ініціаторів “ходіння в народ” і організатором партії “Земля і воля”. У 1874 році був заарештований, проте втік і виїхав за кордон, жив у Швейцарії.
Там письменник знайомиться з робітничим рухом і соціалістами Європи. Роком пізніше побував у Бельгії, Англії, Франції, Північній Італії, де зустрічається з російськими емігрантами. Коли почалось повстання проти турецького ярма в Герцоговині, Кравчинський стає його активним учасником. Але думка про революційну діяльність на батьківщині ніколи не залишала Сергія Михайловича. У травні 1878 року за викликом російських революціонерів приїжджає до Петербурга. Йому доручено створити підпільну газету “Земля і воля” і бути одним з її редакторів.
Значним епізодом не тільки в житті Кравчинського, а й у діяльності народницької партії були події 4 серпня 1878 року. Багатолюдна Михайлівська площа у Петербурзі, сонячний літній день. До шефа жандармів генерала Мезенцева, який прогулювався, швидким кроком підходить молодий темно-русявий чоловік з проймистим гострим поглядом з-під навислих брів, витягує кинджал, ударом в груди вбиває його і зникає. Вирок таємного революційного товариства здійснив Сергій Кравчинський. Терористичний акт справив величезне враження на все російське суспільство. Цар особисто віддає наказ розшукати злочинця. А Кравчинський навіть не їде із столиці і в той же день сідає писати публіцистичну брошуру “Смерть за смерть”, в якій викладає мотиви вчиненого замаху.
І все ж життя на Батьківщині стає для Сергія Михайловича небезпечним, тож він залишає її назавжди. Пам’яттю про рідну сторону став псевдонім “Степняк”, котрий невіддільний від прізвища. Оселившись в Женеві, займається хімічними дослідами, перекладами, дає уроки російської мови. З Росії до нього приїздить наречена Фанні Марківна Личкус, яка незабаром стає його дружиною. Незважаючи на те, що Степняк-Кравчинський жив під чужим прізвищем, царський уряд через своїх агентів дізнається про перебування його в Женеві і вимагає видачі російського революціонера. Сергій Михайлович змушений таємно залишити Швейцарію: через гори пішки перебирається до Італії і оселяється в Мілані. До нього приїздить дружина. Живуть у нестатках, економлячи кожну копійчину. Першою і найдорожчою для письменника в італійський період була книга нарисів “Підпільна Росія” (1881р.) Її герої - чудові люди, безмежно віддані своїй батьківщині й ідеалам свободи, революціонери-сімдесятники.
З 1884 року Кравчинський живе у Лондоні, бере активну участь у міжнародному робітничому русі, дружить з Ф.Енгельсом і через нього знайомиться з К.Марксом. Особисто також був знайомий з Г.Плехановим, Е. Войнич, Б. Шоу, О.Уайльдом. Дім його був відкритий для всіх. Тут побувало багато політичних емігрантів, звучала російська, українська, румунська, французька та іспанська мови. Полум’яним словом Степняк-Кравчиський продовжує боротьбу із самодержавством, пише публіцистичні роботи «Росія під владою царів», «Російська грозова хмара», «Російське селянство».
У 1886 році починає роботу над романом «Андрій Кожухов». Головний герой роману, - типовий представник армії революціонерів 70-х років - висуває ідею жертовності «Наші страждання будуть новою зброєю в наших руках. Хай нас вішають, хай нас розстрілюють, хай нас вбивають в одиночних камерах! Чим більше нас будуть катувати, тим більше зростатиме кількість наших послідовників!». Тема подвигу рядового солдата проходить через увесь роман. Мужня і самовіддана боротьба його персонажів в ім’я торжества революційних ідеалів справила величезний вплив на сучасників і читачів наступних поколінь. Перу Степняка-Кравчинського належить також роман «Штундист Павло Руденко» та повість «Будиночок на Волзі».
Незвичайна доля, письменницький талант і темперамент невтомного революціонера зумовили і своєрідність його художньої та публіцистичної спадщини. Він відтворив у своїх роботах картини героїчної боротьби російського революційного народництва. Про цей період було б, очевидно, написано ще не один роман, аби не передчасна безглузда смерть. 23 грудня 1895 року, переходячи залізничну одноколійку в межах Лондона, Сергій Михайлович потрапив під поїзд.
У 1971 році у Бориса Олійника з’являється друком перша книга трилогії про відомого письменника Сергія Михайловича Степняка-Кравчинського – роман «Туди , де бій», через рік друга - «Жага», потім - «Чужина». У 1975 році трилогія виходить у світ під спільною назвою «Пролог».
Слава С.М. Степняка-Кравчинського живе в невмирущій пам’яті земляків. У Новому Стародубі його іменем названо вулицю. В місцевій школі відкрито літературно-меморіальну кімнату-музей письменника-революціонера. Є вулиця названа його іменем і в Петровому. Зберігся в доброму стані і будинок, в якому пройшли дитячі та юнацькі роки майбутнього революційного діяча, ця будівля збудована батьками Сергія Михайловича напередодні його народження.
Хочеться також згадати про відомого поета, прозаїка, публіциста, члена Спілки письменників України Георгія Арсеновича Книша. Георгій Арсенович Книш (Книшев) народився 15 листопада 1922 року в Петровому в родині священика, вихованця Одеської Духовної Академії, освіченого і ерудованого пастиря, прекрасного полеміста і знавця. З суцільними найвищими оцінками «відмінно» Георгій Арсенович не дістає ні золотої медалі, ні червоного атестата зрілості - служба безпеки не дрімала... Він потрапив не до вузу, а до «непереможної і легендарної» Червоної Армії - спершу до Грузії, а напередодні війни із своїм підрозділом до Перемишля. Коли почалася жорстока бійня, юнакові було дев’ятнадцять. Всю війну провів на передовій в протитанковій артилерії Кримського, Сталінградського, Південно-Західного, перейменованого в Перший Український, фронтів. Почав служити рядовим бійцем, згодом став командиром протитанкової гармати 20 стрілецької дивізії Кримського фронту, а потім 137 артилерійського полку 70 гвардійської дивізії Сталінградського фронту. У 1943 році Георгій Книш командував вогневим взводом 1668 окремого винищувального протитанкового артилерійського полку Першої танкової армії Воронезького фронту. Наступного року командир батареї, комсомольський організатор 296 артполку 25 танкового корпусу Першого Українського фронту. Брав участь в обороні Дніпропетровська, Керчі, Сталінграда, визволенні Курська, Києва, Вінниці, Львова, а також Сандомира, Праги, штурмував Берлін. Чотири рази діставав поранення. У 1945-му Г.Книш демобілізувався. За сміливість і відвагу у боях з ворогом командування відзначило фронтовика орденами Вітчизняної війни другого ступеня, Червоної Зірки (двома), медаллю «За відвагу» та іншими високими нагородами.
У 1946 році недавній лейтенант-артилерист став студентом Львівського державного університету. Вчився і писав вірші, в яких відчувався подих життя, чесне і головне відлуння пережитого і передуманого. Яскраво і правдиво оспівував у своїх творах відвагу і мужність наших людей. Після закінчення університету працював у пресі, на телебаченні. Вірність друзям, присязі, військовому обов’язку, своїм ідеалам і рідній Україні, вірність інтернаціоналізму він ніс у серці протягом усього свідомого життя. Не випадково і першу свою поетичну збірку, яка вийшла у 1951 році, Георгій Книш назвав коротко, промовисто - «Вірність». Потім одна за одною виходять у світ наступні поетичні збірки Георгія Книша «Вірність», «Високість», «Фарватер», «Роса», «Імення», «Джерело», «Над Збручем», «Скарб», «Рубежі», «Поеднались ріки», «Високість». У літературу він прийшов зі своєю, вистражданою у нелегкій битві із фашизмом темою. І звитяга бою, і гіркота відступу, і радість перемоги, і щире слово про бойових побратимів закарбувалися у хвилюючих творах. Його шлях у літературу не можна вважати ні легким, ні складним. Це типовий шлях обдарованої людини, що кохається у слові і не може не писати. У книгах Георгія Арсеновича оживають його бойові побратими-фронтовики, ті, з ким ділив в окопах і патрони, і шматок черствого хліба, і пачку міцного тютюну.
У сімдесятих і вісімдесятих роках наш земляк видав низку романів «Жайвір», «Приціл», «Брость» (у цих романах розповідається про мужність радянських воїнів на фронтах Великої Вітчизняної війни, і вони побачили світ не лише у Львові, а й у Києві та Москві). Час дії роману «Літа на долоні» (1985) - з першого року визволення західних областей України від німецько-фашистських загарбників і до наших днів. В основі твору - життя двох родин колишнього фронтовика Юрка Басалаєва та журналіста Арсена Горшиніна. Складні стосунки виникають між героями роману. Як зберегти високу духовність у найкритичніші моменти - ось що хвилювало автора. Роман-хроніка Георгія Книша «Обітниця» (1989) відтворює картини гострої антифеодальної боротьби в Україні першої половини сімнадцятого століття, опору католицької експансії на східно-слов’янські землі, пов’язаного з іменами видатного просвітителя Л. Зизанія, гетьмана П.Конашевича-Сагайдачного та інших патріотичних діячів. Вся проза письменника пов’язана з конкретними соціально-історичними процесами нашого життя.
Крім того, Георій Арсенович написав книжку нарисів «Трояди на мармурі», віршовану казку для дітей «За горами, за лісами». Література для наймолодших читачів сповнена життєвим змістом, багатогранним змістом, чітким спрямуванням. Казка читається легко, невимушено, звучить так, ніби сама по собі ллється, - а це і свідчить про високу вимогливість поета до себе, вмілу й плідну працю над кожним рядком.
Словом, обнялися у творах письменника час і люди, постали загиблі, ті, хто ніколи не помре в пам’яті людській поруч з живими, тими, хто покликаний тримати планету в теплих долонях миру і спокою. Буяє велике, невгамовне, повне тривоги людське життя в творах невтомного творця. Незважаючи на те, що багато років поет, прозаїк і публіцист жив і працював у Львові, та не забував і про милу серцю Кіровоградщину, степове Петрове, де минуло дитинство, юнацькі роки. Неодноразово приїздив на батьківщину у складі письменницьких груп, виступав на літературних вечорах, ділився творчими задумами, охоче і подовгу спілкувався із земляками. Майже з трьох десятків виданих Георгієм Арсеновичем книжок не знайдеться такої, звідкіль би не визирнуло Петрове. Тобто - рідна земля, бабуся, мама, батько-мученик. Про свою маленьку книжечку онучці Доринці, котра тільки що й була у Петровому, і то вже по своєму народженні... – згадує Георгій Арсенович “А я крізь страхіття літ пережитих завжди повертався сюди. Тож вона служила мені втіхою, свіжим ковтком води та повітря. Кому я вірив - так це моїй Петровій.”
На знімку: С.М.Степняк-Кравчинський.
