До 90-річчя утворення Петрівського району
Після звільнення Петрівщини від німецьких окупантів, після довгого шляху до Перемоги почалася активна відбудова селища. Поряд з загальною розбудовою в господарствах району першочергова увага приділялася матеріально-технічній базі культури і освіти. У всіх населених пунктах будуються клуби, Будинки культури, школи.
Петрівській середній школі працювали Захарченко Яків Кирилович, сім’я Педанів – Володимир Семенович і Ганна Григорівна, - Барбара Віра Семенівна, Підріз Олександр Мусійович, Кравцова Ксенія Антонівна, сім’я Ганжів – Іван Олександрович та Олександра Михайлівна, Лідія Дорофійовна Ярмола (Музикіна), сім’я Вдовенків – Михайло Дем’янович і Марія Яківна та багато інших. Ці вчителі свою трудову діяльність починали з «лікнепів» - (ліквідація неписьменності), учили ще в далеких 20-х – 30-х роках ХХ століття доросле населення, а потім, 60-х – 70-х роках того ж ХХ століття, вже в свою мудрість передавали внукам тих, хто закінчував «лікнепи».
І неповною була б розповідь про школу якщо не згадати яким щастям для всіх жителів Петрового, а для дітей і вчителів особливо, коли в 1955 році відкрила двері нова середня школа. Вона будувалася «толокою», в її будівництві приймали участь як вчителі та учні 10-х – 11-х класів, так і батьки учнів, які закінчували середню школу і ті батьки, діти яких повинні були в майбутньому, в ній навчатися. Це була дійсно народна будова. Закладено її фундамент (після всіх технічних експертиз, висновків і т.п.) весною, коли ще сніг лежав, 1955 року, а вже 1 вересня 1955 року перша черга (перший поверх) нової школи прийняла своїх перших учнів.
До речі, з районним Будинком культури також пов’язана цікава історія. За свідченнями людей, приміщення, у якому зараз розміщується районний Будинок культури та ще недавно була центральна районна бібліотека, збудоване ще на початку ХХ століття. У той час Петрове було військовим поселенням, тож цю споруду будували для місцевих військових. Спочатку ця будівля було двоповерховою, але під час війни недалеко від неї впала бомба, тож вона деякий час була напіврозваленою. Більш вцілілі фундамент та перший поверх були відбудовані, а другий поверх, на жаль, не зберігся. В 1947 році цю будівлю відреставрували і, оскільки в Петровому не було районного Будинку культури, то тут і відкрили цей заклад. Під одним дахом з Будинком культури розмістили і районну бібліотеку. Дитяча районна бібліотека розташовувалася в приміщені знаходиться будівля товариства, де зараз контора мисливців та рибалок. Районний Будинок культури було реставровано (добудовано) в середині 60-х років ХХ століття. Цю форму він зберігає до сьогоднішнього дня.
Книжковий фонд районної бібліотеки довелося фактично створювати заново. На той час в бібліотеці працювало 2 працівники: завідуюча бібліотекою та бібліотекар. Шляхом книгоношення обслуговувались люди похилого віку та люди з особливими потребами. Бібліотека працювала з 8.00 до 17.00. Після 17 години регулярно проводилися читацькі конференції, усні журнали.”
Довгий час незмінним керівником і наставником центральної районної бібліотеки була Клавдія Яківна Деркач, несла вантаж відповідальності і за ЦРБ і за всю централізовану систему району. Клавдія Яківна присвятила бібліотечній справі понад 25 років свого життя.
На сьогодні у Петрівському районі функціонує мережа культосвітніх закладів, яка об’єднує 20 клубних, 20 бібліотечних закладів, дві школи естетичного виховання дітей та 7 музеїв, які працюють на громадських засадах.
Традиційним стало проведення творчих звітів колективів художньої самодіяльності району в розрізі сільських та селищних рад.
У клубних закладах Петрівщини працює 4 творчих колективи зі званням «народний самодіяльний». Це жіночий вокальний ансамбль «Тополя» (Володимирівський сільський Будинок культури), фольклорний колектив «Джерело» (Олександрівський сільський Будинок культури), агітаційно-художня бригада «Обрій» (Петрівський районний Будинок культури), та жіночий вокальний квартет «Елегія» (Петрівський районний Будинок культури).
Одним із основних завдань роботи бібліотек є завдання працювати над забезпеченням громадян повною і об’єктивною інформацією шляхом вільного і рівноправного доступу до бібліотечних ресурсів, до мережі Інтернет, забезпечення бібліографічно-інформаційного обслуговування користувачів для розвитку освіти, культурного збагачення, удосконалення господарської діяльності та поінформованої участі в демократичному суспільстві і т.ін.
У приміщенні Петрівської центральної районної бібліотеки діє громадська правова приймальня, яка надає безкоштовні юридичні консультації населенню з різних питань. Також у приміщенні Петрівської ЦРБ уже 8 років працює інформаційно-ресурсний центр, користувачі якого мають безкоштовний доступ до мережі Інтернет, бібліотечки правової літератури та інформаційного диска «Законодавство України».
Петрівщина, а саме село Зелене, є малою Батьківщиною одразу кількох відомих діячів культури. Першим хотілося б розповісти про славетного в Радянській державі та й поза її межами співака Олександра Таранця.
Він народився 24 березня 1924 року. З самого дитинства малий Сашко пам’ятав, як до його батька-поштаря, Михайла Романовича, сходились односельці, вбиралися в народні строї — і співали та грали «Дай серцю волю» чи зворушливо мелодійну «Наталку Полтавку».
Любові до пісні, яку зародили батьки в серці сина не приглушили ні голод, ні жахлива війна 1941—1945 років, коли генерал Лелюшенко, дякуючи рядовому воїнові, в перервах між боями казав: «Твое оружие, Таранец,— песня». Тож демобілізувавшись з цією «зброєю», Сашко завжди твердо стояв словом і ділом за рідну мову, за Україну, за її культуру.
Понад 120 днів співав для учасників ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС (1986—1987). Коли самовідданий митець відпрацював понад сто концертів рятівникам - чорнобильцям, воїнам і пожежникам одразу після жахливого вибуху в самому епіцентрі лиха - пережив операцію, втративши одну легеню.
Гастролював з концертами за кордоном. Наспівав на грампластинки чимало українських народних пісень та пісень українських композиторів. Раптово помер у Відні, де був у справах.
У репертуарі співака були твори українських та російських композиторів – Лисенка, Глинки, Вільбоа, Степового, Косенка, Білаша, А.Філіпенка, П.Майбороди (саме він був першим виконавецем відомої «Пісні про рушник»), І.Шамо, а також українські народні пісні. Олександр Михайлович став першим виконавцем пісень: «Ми підем, де трави похилі», «Марічка», «Пісня про рушник», «Ясени», «Чорнобривій», «Моя стежина», «Прилетіла ластівка» та інших. Брав участь в озвученні 48 кінофільмів, серед яких «Літа молодії», «Киянка», «Роман і Франческа».
