Цей день несе у світ ніжність і красу. Адже усе найдорожче, що є у нашому житті – щастя, радість, надія, кохання, пов’язане з жінкою. Без Вас, дорогі жінки, не було б стільки світла, любові і тепла. Ви наповнюєте будні яскравими фарбами,спонукаєте до шляхетних вчинків і добрих справ.
Дякую Вам за красу та розум, за мудрість та терпіння, за виняткове вміння йти по життю поруч з чоловіками та порівну ділити і радість, і горе.
Нехай весна живе у Ваших серцях щодня, за будь-якої погоди та за будь-якого настрою. А настрій нехай Вам забезпечують ті, хто поряд, хто любить Вас і кого любите Ви.
Хай щасливою буде жіноча доля кожної з Вас. Щастя Вам, здоров’я, мрій, любові, миру і надії, родинної злагоди та затишку. Спокою та добробуту Вашим оселям.
Зі святом Весни!
З повагою голова обласної ради Олександр Чорноіваненко
Минулий місяць був багатим на ювілеї: 2 лютого 1926 року народилася Марія Іванівна Красноштан, яка проживає в Петровому, 13 лютого 1926 року – Марфа Савелівна Селезньова з Нового Стародуба, 18 лютого 1926 року – Катерина Григорівна Антоненко, яка також проживає в Новому Стародубі, а 22 лютого 1926 року – Марія Дмитрівна Бондаренко з Чечеліївки.
Всі ці жінки прожили непросте життя, пам’ятають лихоліття війни і голодоморів, складні роки відбудови народного господарства країни після війни. Вони невтомно працювали, дбали про свої сім’ї, виховували дітей.
Від щирого серця вітаємо ювілярок з 90-літтям від дня народження, бажаємо найголовнішого – здоров’я, а також любові і затишку в колі сім’ї, добробуту, усього най-кращого.
С.Завалій – голова райдержадміністрації, Т.Сакара – голова районної ради, В.Сибіра – начальник управління соціального захисту населення райдержадміністрації, С.Тилик – Петрівський селищний голова, В.Заїка – Новостародубський сільський голова, С.Дяченко – Чечеліївський сільський голова
Добра! Любові! Мрій і щастя! Барвистих квітів і пісень!
Дорогі жінки Чечеліївської територіальної громади!
Прийміть найщиріші вітання з 8 Березня!
У цей весняний день ми висловлюємо вам слова захоплення і любові, поваги і подяки.
Хай нова весна дарує вам радість, упевненість, щастя і кохання.
Хай всміхаються троянди,
Хай тюльпани шлють уклін,
Хай освячує кохання
Птахів щебет передзвін.
Сергій Дяченко, Чечеліївський сільський голова, виконком Чечеліївської сільської ради
Детальніше: Квітує березень прекрасний для Вас у цей жіночий день.
Мабуть, важко знайти серед українських жінок таку, що не мала б хисту до кулінарної справи. Напевне, у кожної з нас є якісь свої «фірмові» страви, якими б ми могли будь-якої миті здивувати гостей або друзів чи знайомих. Можливо, й тому в усьому світі українки вважаються чудовими господинями.
Але сьогодні хочу розповісти про одну з наших землячок, чиї кулінарні вироби вже не просто шедеври кулінарії, це – справжні витвори мистецтва, де, як мовиться, зміст і форма становлять єдине ціле і, безумовно, могло б стати прикрасою будь-якої кулінарної виставки. Власне, про хобі Надії Вікторівни Скуби – виховательки Петрівського ДНЗ «Рудана» – вже знають чимало петрівчан, бо багато хто з них до найвизначніших дат у житті своїх родин – чи то весілля, чи ювілей, чи ще якась пам’ятна подія намагаються замовити святковий торт саме у Надії Вікторівни, знаючи наперед, що виготовлене замовлення стане одним з найголовніших елементів святкового дійства.
Як же з’явилося це захоплення, що стало сьогодні своєрідною візитною карткою цієї милої й скромної жіночки? Ось як вона сама про це розповідає: «Гарні, яскраві торти й тістечка привернули мою увагу давно, ще з дитинства. Бувало, по кілька хвилин поспіль я могла стояти біля вітрини, де продавалися ці солодощі, не зводячи з них очей. Тоді здавалося, що чим гарніший торт – тим він добріший на смак. Таке враження, до речі, зберігалося досить довго. А вже у підлітковому віці, як і, певне, чимало дівчат, спробувала і сама почаклувати над випічкою. Перші невдалі спроби тишком від мами викидала у вікно. Та, зрештою, усім азам і тонкощам кулінарного мистецтва навчалася саме у неї.
Ранкові промені сонця все більше і більше проникали до старенької оселі, до невеличкої кімнатки, де насолоджувалися сном п’ятирічний Гриша і його молодша сестричка Клава. Мама підійшла до них, аби переконатися, що діти ще не прокинулися, адже сама поспішала на поле. Галина Трохимівна дивилася на свого білявого первістка, котрий, розкинувши рученята, продовжував міцно спати. Присіла на край ліжка і, слухаючи легеньке дитяче сопіння, подумала, що Гриша дуже схожий на батька. А вже за мить її роздуми про коханого чоловіка, котрий саме служить в лавах Червоної Армії, перервалися кінським тупотом і стукотом у вікно. Вершник дуже голосно гукав: «Війна, війна», і від його крику прокинулися діти. Мама, в тривозі та відчаї, міцно стиснула їх в обіймах. Малюки раніше не чули таких страшних слів і не знали їх значення. Проте добре запам’ятали, як незабаром через село рухалась добре оснащена новою військовою технікою колона ситих, веселих, самовпевнених загарбників. А ще Григорію Володимировичу пригадалися суворі роки окупації і почервоніле обличчя роздратованого коменданта, котрий нагайкою шмагав по жіночих спинах, волаючи: «Пшінка, степ!», і мамині подерті, пухлі ноги, адже більшість жінок йшли босоніж за плугом, який тягнули корівки, а потім вночі випасали своїх годувальниць. Більше двох років господарювали в селі фашисти, а восени 1943 року наші визволителі погнали брудних і переляканих загарбників з Петрівщини. До рідної оселі тато повернувся лише у 1946 році. Ця радісна і хвилююча зустріч теж назавжди закарбувалася в дитячій душі. Довгими, зимовими вечорами в їхній хатині збиралися односельці гуртом відпочити, пісень поспівати, адже батько був завзятим музикантом та сільським активістом. Хлопчина тоді сидів на печі разом із сестрою та молодшим братиком і спостерігав за дорослими, дослухаючись до їхніх розмов. Мова йшла про побудову більшої школи, адже в селі тоді була лише початкова. Тож Грицеві та його ровесникам поталанило, бо закінчили семирічку у своєму селі і більшість з них пішли працювати у рідний колгосп «Нове життя». Кіньми та волами возили з поля зерно, згрібали сіно та солому для скиртування. Але Григорію, котрий був низенького росту та худорлявої статури, така робота була не під силу.
Кубок президента невдовзі знайде свого володаря
На цьому тижні в змаганнях на Кубок президента ФК «Інгулець» його учасники зіграли два тури – зокрема в матчах другого туру «Інгулець» роз-громив олександрійський «Шляховик» з рахунком 8:0 (3 голи на рахунку Сергія Алексанова, а по одному м’ячу забили Андрій Голуб, Сергій Дячук, Антон Шарко, Роман Фатій та Микола Коляда). Вдало склалася гра і для другої нашої команди – «Інгулець-2»: з рахунком 3:0 наші хлопці здолали інших сусідів з Олександрійського району – ФК «Головківка». В третій грі другого туру «Кремінь» також розгромно здолав «Кривбас» 6:0.
А от третій тур для нас позначився першою несподіванкою, можна сказати – сенсацією. Перша команда «Інгульця», на відміну від своїх дублерів, переграти «Головківку» не змогла. Тобто й ігрова, і територіальна перевага була цілковито на боці нашої команди, але втілити її бодай в один забитий м’яч наші хлопці так і не змогли, хоча, було кілька таких епізодів, коли, здавалося, м’ячу вже нікуди подітися, крім як влетіти у сітку.
Вже стали традиційними у нашому селі свята футболу, які формують у молоді, середнього покоління та ветеранів любов до спорту та здорового способу життя.
20 лютого 2016 року в приміщенні Іскрівського сільського спортивного залу відбувся традиційний турнір по футболу, присвячений пам’яті Миколи Володимировича Лисенка, нашого земляка, колишнього футболіста, фаната цієї чудової гри.
Організатор турніру – інструктор по спорту Іскрівської сільської ради Мяленко Володимир Васильович.
Спонсором турніру стало СПП «Віза – Агро», керівник Віталій Володимирович Галяс, який також є фанатом футболу, та й взагалі дуже любить спорт.
У змаганні взяли участь 6 команд.
У ці березневі дні минає 202 роки від дня народження національного пророка, невмирущого генія слова, народного поета, художника, борця за ідеали справедливості та добра, за кращу долю України та українського народу - Тараса Григоровича Шевченка.
Тарас Григорович Шевченко підняв на найвищий рівень ту дорогоцінну духовну спадщину, яку протягом віків створювали українські безіменні генії – творці народних пісень. Він здобув українській літературі загальне визнання і гідне місце в ряду національних культур світу.
Великий Кобзар став знаковою фігурою не лише української, а й світової літератури, здобувши право на безсмертя.
Сповнені любов’ю до рідної землі, прагненням зробити життя українців гідним і достойним з натхненням звучать слова Тараса Григоровича і сьогодні, коли Україна будує власний дім — незалежну, демократичну, суверенну державу.
Переконаний, що вони є і будуть важливим орієнтиром та дороговказом на подальшому шляху державотворення і демократизації суспільства. Немає сумніву, що, як і мріяв наш великий пророк, “оживе добра слава, слава України”. Нехай святе Шевченкове ім’я об’єднає нас усіх, незалежно від поглядів та переконань, задля щасливого майбутнього рідного народу.
З повагою голова обласної ради Олександр Чорноіваненко
