(Закінчення. Поч. у № 33-34, 35, 38)

Про рівень команди Олександра Поворознюка свідчить хоча б те, що нині з футболістами ФК «Інгулець» в якості спаринг-партнерів у товариських поєдинках охоче зустрічаються й команди вищі за класом, зокрема лише за останні півроку двічі рівень п‘ятихатців перевіряв лідер першої ліги української першості ФК «Олександрія», якому спортсмени агрофірми хоча й поступилися, однак в рівній і доволі напруженій боротьбі. Дещо відчутнішою різницею у класі, щоправда, позначилася зустріч з футболістами дніпропетровського «Дніпра», в якій наші земляки поступилися підопічним Мирона Маркевича з рахунком 0:4. Однак, врахувавши усі помилки та прорахунки в попередніх спарингах, наприкінця березня вони приємно здивували своїх уболівальників сенсаційним результатом зустрічі з основним складом луганської «Зорі», здолавши луганчан на полі запорізького стадіону «Торпедо» (яке в нинішньому сезоні через відомі події на Сході вважається їх «домашнім» полем) з рахунком 1:0. Особливо приємно усвідомлювати, що ця перемога над авторитетними суперниками відбулася не тоді, коли їх команда перебуває в ослабленому, «розібраному» стані, а якраз, коли «на ходу», посідаючи четверту сходинку в чемпіонаті Прем’єр-Ліги і маючи в поточному сезоні у своєму активі перемоги над дніпропетровським «Дніпром» (2:1) та донецьким «Шахтарем» (1:0), а також нічию з київським «Динамо» (2:2). Зрозуміло, що на гру з амбіційними аматорами луганчани, мабуть, просто не налаштувалися належним чином, сподіваючись переграти на класі. Тож для них цей поєдинок також виявився повчальним і корисним – певне  в офіційних матчах вони подібної розслабленості собі не дозволять. Натомість в зовсім ще молодій історії ФК «Інгулець» ця перемога стане однією з найяскравіших і найприємніших сторінок.

З іншого боку, ми усі чекаємо від команди Олександра Поворознюка, що вона нас час від часу радуватиме подібними сенсаціями (незважаючи на те, що поки що гра молодих футболістів «Інгульця» впевненою стабільністю не відрізняється, прикладом чого стала недавня прикра домашня поразка від запорізької «Таврії-Скіф»), адже з огляду на ті умови, які створив Олександр Григорович для своїх підопічних, їх блідої і невиразної гри просто ніхто б не сприйняв. А умови справді королівські! Під час зборів у Володимирівці усі футболісти проживають в зручних, переважно двомісних кімнатах, обладнаних сучасними меблями, побутовою технікою, бездротовим Інтернетом. Звичайно ж – наявний клас для теоретичних занять, тренажерна зала, душові кімнати, зала для відпочинку з більярдними та тенісними столами. Тут же, поруч з базою, чудове тренувальне поле, ще одне – уже добудовується поряд. Домашньою ареною команди, як уже зазначалося, став стадіон «Інгулець», що в Петровому, обладнаний сучасними роздягальнями, VIP-трибуною з підтрибунними приміщеннями, більш ніж двома тисячами пластикових сидінь, електронним табло, автостоянками для транспорту. Причому, роботи над удосконаленням та осучасненням стадіону постійно тривають.

Нещодавно при футбольному клубі розпочала діяльність профільна дитячо-юнацька спортивна школа, до навчання в якій залучаються юні спортивні дарування як з довколишніх сіл, так навіть із сусідніх Жовтих Вод. Питання, пов’язані з підвезенням учнів на тренування та додому, також взяла на себе агрофірма.

Взагалі ж ФК «Інгулець» в господарстві сприймається як один з важливих виробничих підрозділів, а футболісти вважаються повноправними членами трудового колективу. Відтак під час святкових урочистостей, які тут заведено відзначати спільною і дружною сім’єю, поруч зі щедро сервірованими столами, за якими сидять механізатори та тваринники, стоять і столи, за якими розміщуються тренери, адміністратори та гравці футбольного клубу. Особливо ця єдність та згуртованість була відчутною під час відзначення останнього новорічного свята. Тоді, за ініціативи активу агрофірми, чи не вперше за останні роки було вирішено відмовитися від запрошення заїжджих гастролерів, а підготувати святковий новорічний концерт у вигляді фестивалю-конкурсу за участю різних виробничих підрозділів господарства, усі переможці та учасники якого мали б бути відзначені пам’ятними новорічними подарунками. Слід зазначити, що така ідея виявилася вдалою, адже з’ясувалося, що серед сільських трударів чимало справді талановитих і обдарованих артистів, причому в різних жанрах, які, певне, за інших умов так би ніколи не й змогли розкрити свої таланти перед публікою. І що показово – досить талановитими майстрами сцени виявилися й майстри шкіряного м’яча, які подарували сільським трудівникам своїм виступом веселий настрій і чимало незабутніх радісних хвилин.

Наостанок ще про одне враження від «П’ятихатської», яке, власне, й спонукало, готуючи означений матеріал, назвати господарство «мініімперією», що живе за своїми правилами і законами. Річ у тім, що, як у нас це періодично трапляється, будь-яке господарство, особливо якщо воно стає успішним і процвітаючим, нерідко потрапляє під приціл рейдерів. Особливо ж рейдерська активність загострюється після кожної чергової зміни влади,коли окремі діячі, котрі з якогось дива починають асоціювати себе з новою владою, намагаються нав’язати всім довкола свої правила співжиття, свій алгоритм стосунків. Зазвичай Олександр Поворознюк, який може бути людиною досить компромісною і неконфліктною, намагається по-доброму «розрулювати» усі подібні ексцеси, та й узагалі – з будь-якою владою примудряється знаходити спільну мову. І все ж, якщо хтось до компромісів не здатен, а продовжує намагання «закинути ногу» - вже незабаром про ці свої дії гірко жалкує, адже Олександр Григорович, як людина пряма й емоційна, добре вміє ставити кривдників на місце: чітко, жорстко, по-чоловічому. Недарма ж усі, хто його знає, воліють бачити його серед своїх друзів, а не серед недругів. А тому й господарство, очолюване Поворознюком, мабуть, менше, ніж усі інші, які знаходяться довкола, залежне від усіляких «переворотів», «штормів» та інших владних чи навколовладних катаклізмів. Отож і виходить: така собі сільськогосподарська «мініімперія», що живе за своїми, усім зрозумілими законами і правилами, а  по суті є міцною і самодостатньою одиницею, певне, – однією з найнадійніших ланок, з яких, в ідеалі, й мала б складатися уся наша держава. Держава, про яку ми усі мріємо і яку ось уже майже два з половиною десятиліття поки що не надто успішно намагаємося побудувати.

Володимир КІФЕНКО.

На знімках: тренувальне поле ФК «Інгулець» у Володимирівці; клас для теоретичних занять; в таких кімнатах проживають футболісти; робочий кабінет головного тренера ФК «Інгулець»; торговельно-розважальний комплекс в с. Володимирівці, в задній частині будівлі якого й знаходиться база ФК «Інгулець»; більярд та настільний теніс – серед найулюбленіших видів дозвілля гравців «Інгульця» в перервах між тренуваннями.