Лише наприкінці наступного 2016 року ТОВ «Агрофірма «П’ятихатська» відзначатиме свій перший значимий ювілей – десять років відтоді, як знекровлене, рване на шматки господарство, на якому було вже поставили хрест і районна влада, і місцеві жителі, раптом отримало нове свіже дихання, потужний енергетичний імпульс, і вже за кілька місяців, вивільнившись від зашморгу непосильних (як здавалося тоді) фінансових боргів, стало нарощувати свій вагомий економічний потенціал, уже за рік ставши одним із найпотужніших господарств у районі, а ще за кілька років – і в області! У чому ж секрет цих змін? Ним поділилася Ганнівський сільський голова, а на той час – листопад 2006 року – голова профкому СВК «П’ятихатський» Ніна Цапенко:

- Говоритимемо відверто: наше господарство – свого часу один з найпотужніших у районі радгоспів – маючи чудовий потенціал просто не зуміло пристосуватися до життя в нових економічних реаліях. Не щастило і з керівництвом… Власне, в межах своєї фахової компетенції усі попередники були чудовими працівниками – висококласними спеціалістами, але в умовах ринкової економіки, коли на перший план стало виходити не те, який ти агроном чи, скажімо, зоотехнік, а те, як ти відчуваєш і розумієш кон’юнктуру ринку, наскільки здатен, за потреби, можливо, десь вдатися й до ризикованого, але перспективного кроку. Словом, з цим у нас не складалося. Ще якась надія зберігалася на врожайні жнива, а коли і тут виявилося, що зібраного збіжжя вистачить хіба що з боргами розрахуватися – а як жити, чим людям зарплату платити?.. Отож, порадившись зі спеціалістами господарства, ми дійшли висновку, що слід десь шукати діловитого, підприємливого менеджера. Серед усіх, чиї кандидатури стали перебирати як потенційно прийнятні, кандидатура Олександра Поворознюка усім здалася найперспективнішою. Хоча на той час в агробізнесі він був майже новачком – його приватна агрофірма «АВІЛ» існувала лише кілька років, втім за цей період Олександр Григорович уже встиг зарекомендувати себе дбайливим господарем, чиї поля мали вигляд не гірший, ніж у досвідчених і маститих сільгосп-виробників, і, крім того, ледь не одразу про нього пішла добра слава, як про людину, порядну в стосунках зі своїми пайовиками: виплати на пай тут були чи не найщедрішими, розрахунок - завжди повним і вчасним, тож уже невдовзі до нього масово пішли зі своїми паями пайовики як з рідної Новомануйлівки, так і з довколишніх Чечеліївки та Олександрівки.

Отож, співставивши усі ці обставини, ми, разом з невеликою групою спеціалістів, попросили в Олександра Григоровича «аудієнції», на якій запропонували спробувати свої сили, очоливши одне з найбільших у районі господарств. Чи не ризикували ми тоді? Дійсно, певний ризик був, адже на той час більшість із нас знали О.Поворознюка лише заочно. Тож деякі побоювання були: хтозна, що він за людина, що нас усіх чекатиме в майбутньому? Сьогодні ми просто щасливі усвідомлювати, що ризикнули недарма. Та, власне, ви і самі усе добре бачите…

Ну що додати до сказаного… Дійсно, сьогоднішня ТОВ «Агрофірма «П’ятихатська» - це така собі надпотужна сільськогосподарська «мініімперія», що існує за власними законами і правилами, цілком сприйнятими і схваленими усіма членами колективу. Тут за останні роки кардинально змінилося ставлення до трудової дисципліни – просто не можна собі уявити, щоб хтось з’явився на робочому місці напідпитку, про випадки крадіжок також уже давно забули. Санкції невідворотні і досить суворі: спершу економічного впливу, а затим з нестійкими колегами просто прощаються. Втім, за останні чотири роки таких випадків у майже двох з половиною сотенному колективі не пригадують: чого, як мовиться, гнівити Бога, коли тут усіх все влаштовує – і заробітна платня, і умови праці, і можливість виписувати сільськогосподарську продукцію за символічними цінами і ще багато інших привабливих речей, якими мало хто з довколишніх господарств може похвалитися. Невипадково працювати в «П’ятихатській» вважається і престижно, і перспективно, тож подекуди окремі працівники ладні добиратися сюди за кількадесят кілометрів, зокрема і з деяких населених пунктів сусідньої Дніпропетровщини, аби лише також належати до згуртованої родини працівників агрофірми.

Слово «родина», до речі, вжито невипадково, адже тут заведено усі визначні події відзначати великою і дружною сім’єю, як, власне, й усі проблеми та основні організаційні питання вирішувати якомога повним загалом. Таке правило, до речі,  запровадив саме Олександр Поворознюк, і, звичайно ж, воно було також підтримане усією громадою.

Володимир Кіфенко

На знімках: усі найважливіші питання життя та розвитку Ганнівської територіальної громади Олександр Поворознюк та сільський голова Ніна Цапенко вирішують в тісній співпраці; такі ошатні зупиночки розташовані в кількох місцях на автошляхах, що проходять через землі господарства; «Усі агрегати і екіпажі до чергового циклу весняно-польових робіт готові» - невеличка експромт-нарада з головним інженером агрофірми Федором Громком та завідуючим машинно-тракторним парком Олександром Копицею; сучасні яскраві дитячі майданчики стали улюбленим місцем дозвілля дітлахів у населених пунктах, що на території господарства.

(Продовження в наступному номері)