Діти війни

З тих пір, як війна відгриміла,

Минуло вже сімдесят літ.

А пам’ять моя дотепер зберегла

Дитячий плач, що лунав на весь світ.

 

Діти маленькі солодко спали,

Їм снилася зірка ясна.

І раптом фашисти порушили тишу –

Ось так почалася війна.

 

Пекло війни назустріч котилось,

Смерть заглядала у вічі не раз.

Ми, діти війни, в окопах ховались,

То була домівка для нас.

 

Далекі дороги, мости, переправи.

Ніжки дитячі втомлені йшли.

Із рідного краю нас виселяли –

Біль і розлуку ми в серцях несли.

 

Вагони з людьми, забиті дошками,

Стояли в пекельнім вогні.

Без їжі й води довго страждали, 

Бо ми були діти війни.

 

Ми, діти війни, не хотіли вмирати,

Голод і холод нас не здолав.

А на подвір’ї, біля рідної хати,

Нагайкою німець нам спини шмагав.

 

У душах дитячих зостався

Лиш біль, не було каяття.

Хотіли прогнати фашистів проклятих, 

Щоб їм не було вороття.

 

Ми, діти війни, нескорені й досі,

Сьогодні в серцях несемо свій біль.

За щастя й свободу боролися б й нині,

Та жаль, що немає вже сил.

 

Давно вже війна відгриміла,

А спогади душу ятрять.

І наше дитинство змарніле

Не можна забуть, не згадать.

 

Ми довго чекали на День Перемоги,

Мріяли, щоб закінчилась війна.

Щоб всюди був спокій і тиша,

Бо більшого щастя на світі нема.

 

Нас, дітей, змалку батьки учили

Рідну землю мужньо захищати.

За нашу Вітчизну прекрасну і милу,

Як треба, життя своє навіть віддати.

 

А слово «війна» нехай зникне з планети,

Щоб ніде у світі його не було.

Щоб діткам світило сонце яскраве,

Йрожевими маками поле цвіло.

Марія Павлівна Тараненко, 1936 року народження, с.Новомануйлівка

Травень, 2015 року.