(Продовження. Поч. у № 33-34, 35)
Вражає те, як буквально за лічені роки якісно змінився машинно-тракторний парк господарства. Тоді, у 2006 році, коли Олександр Поворознюк відгукнувся на запрошення спеціалістів очолити агрофірму, з наявних кількох десятків одиниць техніки (більшість якої ще була оздоблена вже заіржавілими шильдиками «Зроблено в СРСР») лише кілька агрегатів могли сяк-так самостійно пересуватися. Решта ж – стояли таким собі кладовищем металобрухту, немовби символізуючи остаточну загибель колись славного і потужного господарства. І хоч загальна площа угідь, які мали б оброблятися «П’ятихатською», була удвічі меншою, ніж сьогодні, однак навіть з тими наявними землями впоратися зазначеною технікою було нереально. Отож більше половини угідь, фактично, взагалі не оброблялися. Пригадується, після пам’ятних звітно-виборчих зборів, на яких селяни висловили довіру Олександру Григоровичу, уже надвечір одразу кілька потужних «Джон-Дірів» приступили до нічної оранки, а тим часом в кінець свого городу, який межує з угіддями господарства, вийшла одна з колгоспниць-пенсіонерок і, спостерігаючи за роботою техніки, була просто не в силах стримати сліз.
- Що сталося, бабусю? – звернувся до жіночки О.Поворознюк, котрий, проїжджаючи поряд, відстежував роботу агрегатів. - Чимось можемо допомогти?
- Не звертай уваги, синку, - відповіла старенька. – Це сльози від щастя… Повіриш – я вже не сподівалася, що доживу до тих днів, коли ця нива знову оброблятиметься.
Сьогодні кілька десятків новеньких КамАЗів, обрамлених логотипами ТОВ «Агрофірма «П’ятихатська», можна зустріти на автошляхах не лише Кіровоградщини, а й усієї України. Що ж стосується тракторно-комбайнового парку, то потужніший арсенал найсучасніших агрегатів, які сьогодні належать агрофірмі, можна побачити вже мало в якому районі. Отож, незважаючи на значну площу угідь (сьогодні в «П’ятихатській» разом з орендованими землями обробляють близько 15 тис. гектарів) посівна кампанія або жнива вже не розтягуються на багатоденну «битву за врожай». Кажуть: «Весняний день – рік годує». Тож посівна кампанія проводиться в стислі терміни, в агрономічно обумовлений період. Так само і жнива: тиждень, від сили два – і вже все зібране збіжжя завезене і заскладоване в сховищах.
Прикметно, що і нинішній механізатор вже виглядає зовсім не так, як це ще донедавна традиційно малювалося в нашій спільній уяві: знесилений, глухуватий від постійного торохкотіння двигуна чолов’яга в засмальцьованій куфайчині… Сьогоднішні механізатори агрофірми швидше нагадують інженерів чи операторів по управлінню складною сучасною технікою. Власне, вона такою і є, тож неголений нечупара в заяложеній ватянці за кермом комфортабельного, кондиціонованого «Джон-Діра» чи «Нью-Холланда», кабіна якого нагадує щось середнє між салоном сучасної іномарки та пультом управління міжгалактичним зорельотом з якогось із фантастичних кіно-фільмів, просто виглядав би абсолютним анахронізмом.
Ось такий він – невеличкий зріз того, якою є і чим живе сьогоднішня «П’ятихатська».
Але ж – «не хлібом єдиним». Цю одвічну істину добре розуміє Олександр Поворознюк. Саме тому він намагається, щоб і усі свята в господарстві, усі урочистості чи скорботні події тут проходили на найвищому рівні. Недарма вже майже всі з визнаних майстрів мистецтв Кіровоградщини добре знають, де знаходяться і як виглядають Будинки культури Ганнівки та Володимирівки, адже їм неодноразово доводилося тут радувати сільських трударів своєю майстерністю.
А віднедавна про «П’ятихатську» стали добре знати не лише в аграрному чи бізнесовому, але й у футбольному світі нашої держави. Знаковим у цьому плані став 2013 рік, коли на базі агрофірми було створено аматорську команду. І, певне, в цьому б не було нічого дивного, якщо знати і розуміти, що футбол є давнім захопленням і пристрастю Олександра Поворознюка. Дивує інше – темп, з яким звичайна аматорська команда стала одним з найпотужніших і найбойовитіших колективів не лише в області, а й загалом по Україні. Власне, створений Олександром Григоровичем ФК «Агрофірма «П’ятихатська» (з лютого цього року офіційна назва клубу – ФК «Інгулець») є яскравим відображенням характеру свого президента. Адже життєвим кредо О.Поворознюка став ним самим сформульований девіз: «Якщо щось робити, то робити на совість, так, щоб самому не було перед собою соромно. А якщо так … «аби тліло», то краще не робити взагалі».
Водночас, навряд чи знайдеться хтось, хто може закинути гравцям «П’ятихатської» байдужість, пасивність на полі. Тут такі просто не затримуються. Разом з тим в історії розвитку вітчизняного футболу важко пригадати інший такий приклад, щоб команда вже через два роки після свого створення, фактично з нуля, здобула майже усі можливі найвищі нагороди на аматорському рівні і тепер претендувала (і небезпідставно) розпочати новий сезон в якості професійного колективу, що захищатиме кольори району і області в другій лізі української першості. Звичайно, футбол на Петрівщині любили і шанували в різні роки, але на такому рівні, на якому він представлений тут сьогодні – ніколи не виступала жодна петрівська команда. І, говоритимемо відверто: без такого подвижника і мецената, як Олександр Поворознюк, це просто було б неможливим. Соромно говорити, але стадіон «Інгулець» (домашня арена команди) ще три роки тому був фактично перетворений в пасовище для худоби, що належить жителям навколишніх домоволодінь. Сьогодні ж зусиллями Олександра Григоровича та його агрофірми він став справжньою перлиною Петрівщини – одним з найкращих в області, що поступається за рівнем хіба що олександрійській «Ніці» та кіровоградській «Зірці». Що ж стосується якості самого футбольного газону – то такими полями, оснащеними найсучаснішими системами дренажу та поливу, можуть похвалитися далеко не всі команди навіть з переліку тих, що виступають в першій лізі.
Уже в перший рік своїх виступів на аматорському рівні ФК «АФ «П’ятихатська» став срібним призером чемпіонату області, а восени виборов досить престижний Кубок губернатора Дніпропетровщини. А вже наступного року перелік завойованих трофеїв зріс просто фантастичними темпами: ФК «АФ «П’ятихатська» став чемпіоном Кіровоградської області (срібним призером, до речі, другий склад команди) з відривом від найближчих переслідувачів у півтора десятки очок, володарем Кубку області, фіналістом чемпіонату України серед аматорів (де в рівному поєдинку поступився з мінімальним рахунком 0:1 команді «Рух» з м.Винники, що на Львівщині), володарем Кубку України серед аматорів. Власне, саме такі досягнення колективу й стали підставою для подання заявки на участь у змаганнях другої ліги, а схвальна попередня оцінка атестаційної комісії Федерації футболу України, яка приїздила ознайомитися з інфраструктурою клубу, вселяє надію, що вже цієї осені уболівальники Петрівщини зможуть насолоджуватися майстерною грою у виконанні професіоналів.
Володимир Кіфенко.
