Хай вісімдесят - це не багато
В порівнянні з вічністю, але ж...
Все одно - це ваше, друзі, свято,
Тож бажаєм щастя вам без меж.
Ми усі і горді вами, й раді,
Хоч і не простий сьогодні час.
Будьте скрізь й завжди у авангарді,
Ну а ми підтримаємо вас!

Вдячні читачі районки.

героїЯкось так: швидко й, здавалося б, непомітно в щільній низці новин, подій і явищ наша районка добігла до свого 80-річного ювілею. Вік, скажемо прямо, - досить солідний! Напевне, серед нинішніх наших читачів уже небагато залишилось тих, кому свого часу пощастило потримати в руках її перший номер. А цілком можливо, що таких взагалі вже немає… Тож ми гадаємо вам буде цікаво поглянути, який вона мала вигляд, то й помістили поряд копію її першої сторінки (в дещо зменшеному форматі).

І, мабуть, вперше за всю історію найближчої для кожного з нас газети її ювілей відзначаємо в такій зовсім не радісній і зовсім не веселій атмосфері. Підстав бо ж для радості небагато – в країні війна, гинуть уже не сотні, а тисячі наших громадян, і найстрашніше те, що кінця й краю цій безглуздій бійні поки що не видно. В цьому плані ми по-доброму заздримо нашим колегам-попередникам, адже їхні ювілеї припадали на часи, позначені значно більшим піднесеннням і оптимізмом, оскільки то були роки мирної відбудови, розвитку промисловості, сільського господарства, різних галузей виробництва і форм суспільного життя. Та що там – навіть перший десятирічний ювілей готувався нашими колегами зі значно більшим натхненням і ентузіазмом, адже в лютому 1945-го наші війська били ворога на підступах до Берліна, питання про переможця вже було практично вирішене, інтрига полягала лише в даті: коли саме Німеччиною буде підписано Акт про капітуляцію…

перший ряд: Іван Левченко, Захарій Куницький, Роман Попович (колишні редактори районки, Марія Сердюк (сількор), другий ряд: Іван Літвінов (відповідальний секретар редакції), Яків Захарченко, Григорій Коломоєць, Дмитро Краснощок (сількори), Іван Лохвицький, Віктор Павельєв (колишні редактори)Як і більшість моїх односельців-чечеліївців, наша родина теж завжди переплачувала районну газету «Трудова слава». Але не лише дорослих, а і нас - колись зовсім юного мене й моїх ровесників - цікавили події, які відбувалися в нашому районі та в країні, які висвітлювалися на шпальтах районки. Тоді ще не думав і не гадав, що майже відразу після школи доведеться й самому долучитися до її створення, спочатку в якості сількора, а потім штатного фотокореспондента. Не маючи досвіду та належної фахової освіти, мені довелося навчатися журналістської справи у старших колег. У редакції на той час були відділи: партійного життя, сільського господарства і промисловості, а також відділ листів, до якого надходило щодня чимало дописів від читачів, що давало змогу робити газету цікавою та різноманітною за змістом. Кожен із цих відділів готував свої тематичні сторінки, а моє завдання полягало в тому, щоб забезпечити їх фотоілюстраціями, з яких тоді доводилося виготовляти кліше в цинкографії друкарень міст Олександрії та Кіровограда. До кожного з них потрібно було додати текстову інформацію, яка називалася «підкліше». Оволодівати цими навиками допомагали колеги: В.Д.Вендров, котрий передав мені фотолабораторію, А.К.Ткаченко, І.Г.Лохвицький, В.Я.Павельєв, Г.Г.Крячко, І.Я.Литвинов, В.П.Лавецький та К.С.Білаш. Більшість з них мали фахову освіту і великий досвід цієї нелегкої професії, значимість якої я зрозумів трохи пізніше. Висвітлюючи події і заходи, спілкуючись з трудівниками різних сфер виробництва та соціальної сфери, мені ставали відомі ті проблеми, які й дотепер турбують громадськість району. Тож ми, працівники ЗМІ, маємо коректно і правдиво висвітлювати на сторінках газети думки і пропозиції читачів щодо соціально-економічного розвитку сільських громад та їх різні суспільно-політичні погляди. Це і є, на мою думку, основною складністю професії, тож жартома давно вже називаю нашу газету «Трудна слава».

Дружний колектив працівгників районної друкарні теж має безпосередній стосунок до нинішнього ювілею (фото 80-х років).Досить великий проміжок часу, фактично - десятиліть, редакція районної газети і районна друкарня знаходилися і працювали за однією адресою. Цього потребувала сама специфіка створення газети, було досить зручно і сприяло вчасному виходу її у світ. Тепер вже майже десять років районка друкується в сусідній області, у місті Жовті Води. Про обставини, які стали причиною цього, наша розмова з колишнім директором Петрівської районної друкарні ( з 1986 по 2006 рік) В.І.Савостіковою.

- Віро Іванівно, Ви пам’ятаєте, як раніше набирали та друкували нашу газету?

- Спочатку, ще в 1968 році, я почала працювати в друкарні в якості головного бухгалтера, а директором тоді був Руслан Мішанов. Підприємство знаходилося за адресою: вулиця Чапаєва, будинок 5 (у пристосованому приміщені), в одному дворі з редакцією «Трудової слави». З поліграфічної техніки у нас було лише два лінотипи та стільки ж друкарських верстатів. Окрім друку газети, яка мала пріоритетне значення, виготовляли ще й іншу поліграфічну продукцію. Інколи через перебої в постачанні електроенергії газету доводилося набирати вручну складачам ручного набору, а це займало набагато більше часу. Але ж газета за будь-яких обставин мала вийти вчасно, тому друкували її два друкарі нерідко цілу ніч. Слід зазначити, що тираж тоді сягав більше 6 тисяч примірників, і виходила газета тричі на тиждень. Забирали її і розвозили по району, на перших порах, ще поштовими кіньми.

До 80-річчя виходу з друку першого номера районки

заголовки деяких дискусійних матеріалів минулих роківХто володіє інформацією, той володіє ситуацією. Ця істина загальновідома. Недаремно ж терористи, які діють на Донбасі під керівництвом російських агресорів, захоплюючи населені пункти, перш за все, брали під свій контроль засоби масової інформації. Бо ж лише через них можна впливати на свідомість людей, створювати громадську думку.

ЗМІ, крім цього, виконують ще одну важливу функцію: вони ведуть літопис життя. Цей літопис, щоправда, не завжди є абсолютно правдивим і неупередженим відображенням реальних подій, бо ж у газет, радіо- та телеканалів є власники (засновники), які і диктують редакційну політику. 

Втім, мислячі люди завжди вчилися читати «поміж рядками». У радянські часи в ЗМІ вихвалявся радянський спосіб життя, оспівувалося щасливе життя народу, у той час, як народ постійно стояв в чергах за дефіцитом (нинішня молодь, можливо, і не розуміє значення цього слова), бачив напівпорожні полиці магазинів, тому і розумів, що між написаним в газеті і реальним життям є неабияка різниця.

Усе в нас має свою дату:
Чи то людина, чи предмет.
Ми час той звикли святкувати,
Його появу, той момент.
Тож і в районці нашій свято:
Їй вперше вісімдесят літ.
Це й для газети небагато,
Хоч вже такий у неї слід!
Коли береш свою районку,
Бачиш народження їй рік.
Від влади там перші колонки,
На свята їх – сягає пік!
Тож це – трибун мого району.
Чи головним був комуніст,
Чи в незалежність, мов з полону,
Влади й народу, вона – міст.
Вже вісімдесят «Трудовій славі»,
Прийшлось багато їй пройти.
Мінялись влади і держави,
Та не мінялась лише ти.
Редактори лиш там мінялись:
Їй Лохвицький довго служив,
Павельєва роки згадались,
Кіфенко їх ось замінив.
Була завжди вона з народом,
Й писала теж про свій народ.
Щось гарне кожен там знаходив,
Якийсь життєвий епізод.
Завжди цікава ця газета,
Бо в ній працює справжній спец.
Гідна платня їх пішла в Лету.
Тримає лиш – вогонь сердець
Скільки було в ній позаштатних,
Які писали ті статті!
Про хліборобів наших знатних,
І хто був прикладом в житті.
Спецкор днював і жив у полі,
На ферму йшов, як люд весь спав,
Та радий був він своїй долі,
Що журналістом колись став.
Тож привітаємо їх з святом,
І довгих літ їм всім життя!
Хай гарних тем пишуть багато,
Й жило щоб довго їх дитя.

З повагою ваш дописувач Володимир Паладько.

Агент, що рекламує пилососи, входить у квартиру, демонстративно розсипає в коридорі принесене з собою сміття і каже господині:

- Якщо мій пилосос не збере це до останньої крихти, то я готовий все це з’їсти! Куди ви, пані?

- По ложку. У нас вже третій день світла немає.

* * *

Людина, яка не знає, що робити зі своїм життям, після пляшки горілки вже знає, як керувати країною.

* * *

Молиться бабця в церкві:

«Господи, я дуже любила свого чоловіка, але ти в мене його забрав! Я дуже любила свого котика, але його теж не стало. Господи, я дуже-дуже люблю ПУТІНА».

На Украине - войны руины.
На Украине - слёзы и кровь.
На Украине - смертей картины
И похоронки вновь и вновь.

Кто позавидовал любви и счастью
На БОГОМ данной людям земле?
Кто мир нарушил разбойной властью,
О счастье думая только себе?
Не будет мира завоевателям,
Книга Святая нам говорит.
Погибель ожидает поджигателя -
На этом мир святой стоит.

На Украине - войны руины,
На Украине - войны пожар.
На землю нашу мира картины,
Пошли, ГОСПОДЬ, как БОЖИЙ дар.

Василий Костякин.
м. Олександрія

 

Ольги Григорівни КОВАЛЬЧУК

Неправду говорят, что время лечит.
Не вылечит оно нас от тебя.
С тех пор, как ты ушла в святую вечность,
Все так же по тебе скорбим, любя.

Діти, онуки, правнуки.

ФК «АФ «П’ятихатська» (ФК «Інгулець») повідомляє про відкриття на базі клубу дитячо-юнацької спортивної школи за спеціалізованим профілем (футбол) та оголошує набір учнів 2005-2007 років народження.

З питань зарахування до школи, особливостей тренувального процесу, підвозу учнів до школи і додому та інших організаційних деталей просимо звертатися за телефоном 067-377-77-77.