Досить великий проміжок часу, фактично - десятиліть, редакція районної газети і районна друкарня знаходилися і працювали за однією адресою. Цього потребувала сама специфіка створення газети, було досить зручно і сприяло вчасному виходу її у світ. Тепер вже майже десять років районка друкується в сусідній області, у місті Жовті Води. Про обставини, які стали причиною цього, наша розмова з колишнім директором Петрівської районної друкарні ( з 1986 по 2006 рік) В.І.Савостіковою.
- Віро Іванівно, Ви пам’ятаєте, як раніше набирали та друкували нашу газету?
- Спочатку, ще в 1968 році, я почала працювати в друкарні в якості головного бухгалтера, а директором тоді був Руслан Мішанов. Підприємство знаходилося за адресою: вулиця Чапаєва, будинок 5 (у пристосованому приміщені), в одному дворі з редакцією «Трудової слави». З поліграфічної техніки у нас було лише два лінотипи та стільки ж друкарських верстатів. Окрім друку газети, яка мала пріоритетне значення, виготовляли ще й іншу поліграфічну продукцію. Інколи через перебої в постачанні електроенергії газету доводилося набирати вручну складачам ручного набору, а це займало набагато більше часу. Але ж газета за будь-яких обставин мала вийти вчасно, тому друкували її два друкарі нерідко цілу ніч. Слід зазначити, що тираж тоді сягав більше 6 тисяч примірників, і виходила газета тричі на тиждень. Забирали її і розвозили по району, на перших порах, ще поштовими кіньми.
- Як швидко скінчилися такі нелегкі потуги видавництва?
- Дійсно, на протязі кількох років нам досить дошкуляли і не лише технічні, а й побутові проблеми, тому з ініціативи тодішнього керівництва району та за підтримки обласного управління по пресі добилися дозволу на побудову нової друкарні. Тодішнє міністерство поліграфічної промисловості планово забезпечувало фінансування будівництва цього об’єкта. Будівництво завершилося восени 1971 року. Обласне управління на той час мало фонди розвитку виробництва та матеріально-технічного і соціально-культурного забезпечення, завдяки чому було оснащено друкарню всім необхідним. Працівники були дуже задоволені новосіллям, але з часом з’ясувалося, що нове приміщення друкарні було споруджено за застарілим і відверто невдалим проектом, тож мати у високій будівлі належний температурний режим було досить важко, як спочатку при автономному опаленні власною котельною, так і пізніше при централізованому. Та саме у той час друкарня мала багато замовлень не лише від місцевих організацій і підприємств, а й від замовників із сусідньої області. В колективі налічувалося більше сорока працівників. Безпосередньо багато років забезпечували випуск газети: лінотипісти Микола Катеруша, Василь Богуненко, Валентина Амброзяк, Клавдія Курпач; ментрапажі: Надія Литюк, Лідія Щука, Тамара Щербула, Катерина Крайняк та Алла Васюта; друкарі: Віктор Дровліненко, Петро Герасименко, Анатолій Щербина, Анатолій Сабадаш, Андрій Задорожній.
В сімдесятих роках в друкарні з’явилася посада інженера, на яку було призначено молодого спеціаліста В.І.Лазоренко.
- Пам’ятаю, що планувалося зробити Петрівську друкарню міжрайонною, але цього так і не сталося, навпаки вона зовсім припинила своє існування. Чому?
- Як не дивно, основною причиною цього став технічний прогрес, адже тоді стрімко розпочалася комп’ютеризація підприємств та установ, що суттєво зменшило кількість замовлень. Зменшився і тираж газети, яку також вже почали набирати на комп’ютері, а стару друкарську машину переобладнали під офсетний друк. На жаль, це на поліпшення якості друку суттєво не вплинуло. Для купівлі нової сучасної офсетної машини не було власних коштів, як і у бюджеті районної ради, до комунальної власності якої була передана друкарня . Тож вижити за рахунок лише друку газети підприємство не могло, відтак невдовзі його було ліквідовано. Та колектив друкарні, який став другою сім’єю для людей, котрі багато років пропрацювали пліч-о-пліч, існує і дотепер. Ми радо спілкуємося між собою та завжди підтримуємо один одного в складних життєвих ситуаціях.
Спілкувався Сергій АНДРУСЕНКО
Фото Анатолія Тимчука.
