(Закінчення. Поч. у № 6, 7)
За свою важку та добросовісну працю мають державні нагороди: В.Л.Стад-ніченко, І.С.Балдьонок, В.С.Дудзінська, М.І.Іщенко, М.А.Малиця, Л.М.Перчун, М.М.Садовніченко, А.Ф. Шорін, І.М.Яротник, Ю.Я.Шаповал, Д.Ф.Шаповал, В.Й.Вибрик, Д.Д.Білаш, Д.Т.Єгоров.
Свого часу виконували інтернаціональний обов’язок: І.Г.Комишов, В.І.Криворучко, В.І.Кударенко. Шанують люди також своїх односельців, які приборкували Чорнобильський атом: М.М.Вибрик, П.Я.Дудзінський, В.О.Яровий, В.Р.Мухамедов.
Останні роки існування радянської держави для Малинівки виявилися не надто оптимістичними: внасліідок сумнозвісної горбачовської перебудови та реформування в КСП, господарство почало втрачати свій економічний розмах розвитку, що вплинуло на життєвий рівень селян. Зменшилися прибутки, знизилась трудова дисципліна та ставлення до колективної власності.
Після проголошення України незалежною державою, занепад господарства ще більш посилився. Зменшилось поголів’я тварин, припинило існування городництво та бджільництво, що привело до скорочення робочих місць. Відповідно до вимог оновленого законодавства щодо подальшої процедури діяльності сільськогосподарського виробництва, всі землі КСП були розпайовані. Селяни стали власниками земельних ділянок, внаслідок чого отримали сертифікати на 9,58 умовних га. Отримали також і майнові сертифікати. Значна більшість селян здали свої паї в оренду СВК «Малинівське», інші утворили фермерські та одноосібні господарства. Керівники новостворених господарств села вже за зовсім іншими принципами і методами нарощують свій виробничий потенціал, купують техніку.
Усі недоліки реформування болісно позначилися на подальшій долі села. Значна частина техніки застаріла, зруйнувалися приміщення ферм, значно зменшилося поголів’я корів, та, попри все, господарство зберегло свою цілісність. У ці тяжкі для села роки було також закрито школу, прийшов в непридатність Будинок культури, спорожнів дитячий садок.
Значна частина селян залишилася без роботи. Багато молодих сімей виїхало з села. Разом з тим, у власності багатьох сімей з’явилося по кілька голів великої рогатої худоби та свиней, це підтверджують дані переліку. Населення користується послугами двох магазинів, також на даний момент у селі працюють: бібліотека, поштове відділення, клуб, дитячий садок, ФАП.
Малинівська сільська рада у нинішніх межах була утворена 1 квітня 1987 року. З того часу її очільниками обиралися: Ю.М. Яротник, В. В.Чернашов, С.Д.Білаш, Е.А.Яротник.
У 2005 році, за підтримки голови села Віктора Чернашова та директора ТОВ «Малинівське» Віктора Рябця, було створено музейну кімнату, почесну місію відкриття якої було надано учаснику Великої Вітчизняної війни – Володимиру Полікарповичу Волошину.
Біля приміщення контори встановлено пам’ятний камінь з відповідним оформленням, на ньому петрогліф – це солярний знак, який залишили предки, із чотирма рівнозростаючими променями. Він є баченням нашими предками підсонячного світу: промені зростають і спадають від Коляди до Великодня, від Купала до Зажинок і знову до Коляди (камінь знайдено на Воробйовій могилі).
Від нашої громадської позиції залежить, чи збережемо ми багатющий рідний історико-культурний ландшафт. Адже світ, створений предками, належить нащадкам, і його слід берегти, удосконалювати та збагачувати. Ми, сучасники, стоїмо на дорозі з минулого в майбутнє, і саме нам, належить обрати - чи залишимося ми цікавими для світу, чи, може, загубимось у вихорі тисячоліть.
Дослідження проведено за матеріалами, наданими громадською орга-нізацією «Культурно-краєзнавча спадщина села Малинівка».
Світлана Сапок, директор районного музею історії.
На знімках: «кораблі степів» у полях під Мали-нівкою; небезпідставно вважалося, що розважально-культурна програма безпосередньо на виробничих об’єктах підвищує настрій хліборобів, а відтак – і продуктивність їх праці; аматори Малинівського Будинку культури були регулярними учасниками загальнора-йонних культурно-мистецьких заходів (фото 1970-х років); колишній Малинівський бригадний клуб (в якому свого часу на посаді завідуючого розпочинав трудову біографію Сергій Андрусенко - автор більшості фотознімків до цього матеріалу) сьогодні вже стоїть занедбаний та покинутий, і, на жаль, без очевидних перспектив на своє відродження (сучасне фото).
