(Продовження. Поч. у №6).
На території району утворювались машинно-тракторні станції (МТС), які допомагали колгоспам у механізованому обробітку землі. Життя потроху налагоджувалося: діти ходили до школи, селяни працювали в колгоспі, їхнє життя ставало заможнішим, побут був схожим, всі були майже рівними.
Та мирну працю перервала Друга світова війна 1941 - 1945 років. З розповіді Михайла Михайловича Куща уродженця с. Малинівки, 1905 р. н.: «Німці прийшли в наше село у серпні 1941 року. Нас, молодих допризовників, сільська рада відібрала 82 особи, після чого відправили на фронт. Знущанням, тортурам, які впроваджували німецькі окупанти щодо тих, хто залишився в селі - не було меж. Потрібно було прокладати залізничну колію з с. Водяне до станції Куцівка. Люди працювали за допомогою корів, яких залишилося якихось 3-4 голови, і вони були останньою надією на виживання. Нестерпні умови праці забирали життя жителів села, які були в тилу ворога».
Загалом протягом війни було призвано 181-го жителя села, з них загинуло 93, а 44 - нагороджені та удостоєні бойових нагород. Світлою пам’яттю оповитий спомин про земляків, які стали Героями Радянського Союзу - Феодосій Андрійович Щур, Степан Костянтинович Булда та Василь Михайлович Дригін.
З розповіді Валентини Григоріївни Комишової (Вовчанська), 1926 р. н. : «На той час вивозили масово молодь в Німеччину. Під час окупації в селі старостою був Іван Мороз, який приносив повідомлення на медкомісію в Петрове, та дав пораду: « Ти Вовчанська, піди та візьми довідку, що ти 1925 р. н.», бо зразу брали тільки 1926 рік народження. Я принесла довідку, та через два тижні вже брали молодь 1925 -1927 років. І знову на допомогу мені прийшов староста, сказавши: «А тепер на ноги уповай, дитино!». Вся молодь села тікала та переховувалась. Тоді поліцаї робили на них облави та виловлювали. Ганну Захарівну Комишову знайшли під піччю, Василина Тимофіївна Шаповал заховалась на Куті в сестри. Я вскочила у двір баби (Лакацихи) Ївги Ляхівець, то вона, враз затуливши двері спиною, сказала: «Не пущу. Ти хочеш, щоб через тебе мене вбили німці?» Тоді я вскочила в сусідній двір та сховалась у кабиці. Господар - Петро Іванович Малиця, 1912 р.н., виявив мене вранці, але не прогнав, тож там і пробула я до самої ночі. Потім мати мене одвела в степ під Спасове, де був наш земельний наділ, там я прожила три місяці. Мати ночами носила мені їсти за сім кілометрів. Одного разу вона повела мене в Спасове до баби Федьчихи покупатися. Пересидівши в клуні до ночі, знову повернулася в степ. А коли прийшла додому, то вже через три дні в село вступили радянські війська. Та не всім тоді вдалося втекти та сховатися від «людоловів», так потрапили в їхні руки та були відправленні до Німечини: Марія Гайдук, Віра Варивонівна Яротник, Ганна Захарівна Комишова, Іван Микитович Яротник, Настусенко (імені не пам”ятаю), Софія Макарівна Яротник, Єфросинія Панасівна Лавецька. Старосту Івана Мороза, який допомагав людям, все ж таки засудили на десять років, а жаль, бо хороший був чоловік - багатьом допоміг врятуватися, але ж тоді такий був час».
16 листопада 1943 року село визволили від німецько - фашистських окупантів. Серед перших післявоєнних голів колгоспу були: Яків Давидович Кущ, 1910 р. н., Карпо Тимофійович Шаповал, Володимир Данилович Кущ, Іван Дмитрович Іщенко, 1917р.н. Вони згуртовували людей, та почали відбудовувати господарство та село в цілому.
Шанують та пам’ятають сільчани і тих, хто, пройшовши фронтовими дорогами та здобувши перемогу, повернувся в рідне село, щоб підіймати його з руїн. Завжди в пошані жителів солдатські вдови, які бережуть світлу пам’ять про своїх чоловіків. Вони виховували і навчали дітей та непосильною жіночою працею теж допомагали відбудовувати рідну Малинівку.
Колгоспники по крихтах збирали і ремонтували інвентар, лагодили будівлі, почали готуватися до весняно - польових робіт. Відновлювали зруйновані житла та разом будували нові. На селі відкрився медпункт, в якому працювала Ольга Мануїлівна Шаповал. Багато односельців щиро завдячують їй своїм здоров’ям та життям. Про неї і до цього часу збереглися теплі спогади.
Запрацювала школа, відкрився магазин на Миронівці, де працювала Мотря Тимофіївна Тритяк. Першою жінкою – трактористкою в селі була Любов Григорівна Глушко (Кисленко), 1912 р. н. На сучасній території господарства було створено п’ять колгоспів - ім. Карла Маркса ( с. Чечеліївка), ім. Енгельса (с. Малинівка), «8 Березня» (с. Снігурівка) - Чечеліївської сільської ради, ім. Ворошилова (с. Вовчанка), «Червоний сівач» (с.Новомиколаївка) - Вовчанської сільської ради (головою його була в 1919 р. Христина Чайка). У 1950 році ці господарства шляхом укрупнення утворили вже три колгоспи ім. Ворошилова, ім. Карла Маркса та ім. Енгельса.
Під час укрупнення жителі села Вовчанка, побоюючись, що залишаться без землі та роботи, невдоволені низькими заробітками, на сходці села вирішили направити Фоку Севастяновича Стадніченка на зустріч з головою ради міністрів УРСР – Микитою Хрущовим. Стадніченко їздив до Києва на зустріч і повідомив про проблеми односельчан, але великих змін не відбулося.
У 1953 році утворився вже єдиний колгосп - ім.Карла Маркса з центральною садибою в Мали-нівці, який очолив тридцятитисячник Микола Петрович Чабан. (На ХХ з’їзді КПРС вирішили направити тридцять тисяч комуністів на кадрове зміцнення колгоспів). За колгоспом було закріплено 5800 га сільськогосподарських угідь, в тому числі орної землі - 4331 га.
Під керівництвом М.П. Чабана почалося масове будівництво ферм, зерносховищ, господарських дворів. В с. Малинівці побудовано Будинок культури. Першим його очолив Володимир Данилович Кущ (спочатку демонстрували німе кіно за допомогою динамомашини, якою керував В.Л Чернишов) та два бригадних клуби - в Чечеліївці та Вовчанці, побудовано восьмирічну школу з бібліотекою із спеціальними кабінетами та спортивним залом, директором якої був Іван Якович Антоненко, завідуючою дитячого садка була Софія Тимофіївна Настусенко. Сільською бібліотекою завідувала Галина Іванівна Перлата.
Село відновлювалося.
Керівник був дуже вимогливий, але щедрої душі людина. В першу чергу допоміг відновити будівлі вдовам та одиноким односельцям. Господарство поповнювалось новою технікою. У колгоспі був сад, город та пасіка. Село змінювало свій вигляд. Значним поштовхом у його розвитку стала електрифікація та радіофікація, в село стали возити та демонструвати вже справжні художні кінофільми.
У господарстві було три ферми та три тракторних бригади, автопарк, вівцеферма, птахоферма, зернотоки. На території господарства у 1959 році проживало 1074 жителі.
Новий економічний підйом села припав на 1967 - 1975 роки за головування Володимира Григоровича Бутка, 1935 р. н. У центрі села було збудовано гуртожиток, їдальню, новий дитячий садок, двоповерхову ремонтну майстерню на тракторній бригаді, багато житлових будинків та нову вулицю Молодіжну, яку заселили жителі с. Вовчанки, Новомиколаївки, Снігурівки. Багато приїздило заробітчан з Західної України, Молдавії, деякі з них тут так і залишалися на постійному проживанні. Побудовано бруківку, яка сполучає Малинівську та Чечеліївську школи.
У селі великого підйому набуло культурне дозвілля селян. В Будинок культури запрошували професійні колективи, відомих артистів, створили сільську футбольну команду, колективи художньої самодіяльності, які брали участь у районних та обласних конкурсах.
У 1967 році, після виходу фільму «Весілля в Малинівці», наше село відвідали славнозвісні актори: М.Пуговкін, Л. Алфімова, В.Самойлов.
Якби не та стара кінокартина, то хто помітив би навіть на детальній карті малесеньку Малинівку в Петрівському районі? А вона ж умістила в собі чи не всю новітню історію України. В один бік кинеш оком - в ранковому серпанку мріє сусідня Чечеліївка, звідкіля родом врангелівський офіцер Чечель з кінофільму. Та й монастир, ще дореволюційних часів, тулився побіля того села, де базувалась строката компанія Гриціяна Таврійського. Глянувши в інший бік, побачимо пристанок отамана Григор’єва – велике село Верблюжку, про неї також згадується у фільмі. Армія отамана підтримувала тоді більшовиків. Був навіть Верблюзький полк, найбоєздатніший і найдисциплінованіший, сформований з місцевої людності. До відомої кіно-стрічки «Весілля в Малинівці» увійшли події, що дійсно відбувалися в селі. Через нього протікає річка Верблюжка, а Чечель дійсно перебував під час громадянської війни в нашому селі, та й загін Григор’єва не раз орудував тут. А дідусь, що по декілька разів на день міняв шапку при зміні влади, був таки старостою села. Тож, без сумніву, Леонід Юхвід - автор п”єси, що лягла в основу сценарію фільму, для її написання використав саме місцевий історичний мате-ріал. Тим більше, що в пе-ріод її написання мешкав і трудився неподалік - на Криворіжжі. Хоча саму стрічку знімали в селі Хорошка, що на Полтавщині.
З кожним роком село ставало заможнішим, люди отримували відповідну заро-бітну та натуральну плату за працю, що надавало змогу придбавати такі речі, як холодильник, телевізор, пральні машини. Колгосп зміцнювався, господарство, яке було зерно-молочного напрямку, вже спеціалізувалося на вирощуванні тільних телиць. Молочно - товарна ферма прославилась тритисячними надоями. Її очолював ветеран Великої Вітчизняної війни та праці – Дмитро Терентійович Єгоров. На більшій території села прокладено водогін, заасфальтовано дороги на кожну вулицю. З’явилася лазня, та розпочалося будівництво нового житлового масиву - це вулиця Нова. Всі ці зміни відбулися, завдячуючи голові колгоспу Миколі Кириловичу Кущу (депутату районної ради).
Великий вклад у розвиток села внесли ветерани праці, односельці: Г.І.Шаповал, П.О.Кесіль, Є.Г.Степанова, Г.А.Вершок, В.Н.Яротник, О.П.Жаров, М.Косенко, П.Півторацький, В.Н.Удовиченко, П.Н.Стеценко, М.Т.Кущ, О.Х.Іщенко, І.С.Заєць, О.Г.Рябець, Т.Н.Яротник, Н.С.Небога, В.Л.Чернишов, П.І.Люлька, С.О.Прищепа, І.Т.Півторацький, О.А.Шаповал, О.Н.Грибова, О.Н.Шаповал, М.П.Настусенко, Г.Вершок, Г. Гайдук, Ф.П. Іщенко, М.К.Кущ, І.І.Кударенко, М.П.Узлова, О.П.Іщенко, С.Д.Вовк, А.О.Малиця.
(Далі буде).
Світлана Сапок, директор районного музею історії.
На знімках: славні земляки – Герої Радянського Союзу Феодосій Щур, Степан Булда та Василь Дригін – на їх прикладі виховувалося не одне покоління малинівців; працівниці польової бригади (фото 1960-х років); ошатні будиночки під солом’яною стріхою, відновлені відразу після війни, ще довго слугували своїм господарям зручним і надійним прихистком; водії автогаража колгоспу ім.Карла Маркса на суботнику по облаштуванню благоустрою прилеглої території (1970-і роки); у Малинівському сільському Будинку культури (на той час – одному з найкращих у районі) проходив районний етап фестивалю театрального мистецтва «Вересневі самоцвіти» (фото 1970-х років); завдяки кінострічці «Весілля в Малинівці», що стала в СРСР лідером кінопрокату в 1967 році, про нашу Малинівку дізналися на просторах усієї Радянської держави і навіть за її межами: в ролі одного з найколоритніших персонажів фільму – авантюриста Попандопула – один з найяскравіших радянських кіноакторів, народний артист СРСР Михайло Водяний.
