Як швидко летить час! Напрочуд легко, наче танцюючи під музику вітру, на землю тихо опускаються кришталеві сніжинки. Ми й не помітили, як земля вкрилася білосніжним покривалом пухнастого снігу. Кожен таїть у собі одну заповітну мрію, надію на прекрасне, чудове, добре. Відкриваючи давню, запорошену часом скриню своїх надій і розчарувань, кожен вибирає найнеймовірніше і найнеможли-віше, те, що ніколи не зможе втілитись в реальність саме по собі. Вогняний півень обов’язково виконає все, що ми загадали під бій курантів. Новорічна лихоманка охоплює не тільки наших друзів і родичів, нам теж хочеться зробити нехай маленьке, але новорічне диво, яке для кожного різне і відображає свою індивідуальність, та унікальність.
До новорічних свят усі готувалися дуже ретельно: діти вирізали сніжинки, балеринки, янголята, іграшки ручної роботи, а дорослі, в свою чергу, їм допомагали та всі разом, із величезним задоволенням, прикрашали ялинки в актових залах чи в ретельно прибраних оселях.
Напередодні новорічних свят, в усіх навчальних закладах та багатьох установах нашого району були організовані та проведені новорічні святкові заходи для малечі, які і принесли новорічні дива в життя всіх його учасників.
Особливо запям’ятались новорічні ранки для дітей пільгових категорій, що проходили у приміщенні Петрівської районної ради.
Кабінет міністрів України затвердив розмір мінімальної академічної стипендії на рівні 1100 гривень, а розмір підвищеної стипендії – 1 600 гривень в 2017 році. Заступник міністра освіти і науки Володимир Ковтунець заявив, що основою для формування рейтингу, згідно до якого виплачують стипендію, буде успішність студентів, також можуть бути застосовані й інші показники. Він підкреслив, що для окремих спеціальностей рівень стипендій буде вищий, зокрема для вчителів математики, інформатики, природничих наук, деяких інженерних спеціальностей (гірничої і нафтогазової справи) –1400 гривень, а підвищена – 2360 гривень. Рішення ухвалили з умовою подальшого доопрацювання. Стало відомо, що Міністерство освіти змінить критерії для виплати стипендій студентам ВНЗ. У проекті бюджету на 2017 рік обсяг фінансування на стипендіальний фонд збільшено на 10% - до 5,8 мільярдів гривень. Раніше міністр освіти Лілія Гриневич підтримала скасування стипендій для трієчників. За її словами, стипендії будуть отримувати тільки ті, хто добре навчається, а також діти з малозабезпечених сімей.
Різдво Христове – це одне з найбільших християнських свят, яким усі віруючі люди вшановують Сина Божого Ісуса Христа. Він прийшов на землю, щоб показати людям істинне милосердя, навчити пробачати, показати їм правильний шлях у житті. Західні християни відзначають Різдво в кінці грудня (як правило, 25 числа), а східні - на початку січня (7 числа). Різдво нерозривно пов’язане з святкуванням Нового року.
Святкування Нового року є одним із найдавніших свят. Вперше ми зустрічаємо згадку про нього у стародавньому Вавилоні понад 4000 років тому. Близько 2000 року до нашої ери вавилонський новий рік починався разом з першим молодиком (коли на небі вперше з’являвся серпик молодого місяця) після свята весняного рівнодення (перший день весни).
Новий рік – свято, яке відзначається багатьма народами відповідно до прийнятого календаря, і наступає в момент переходу останнього дня року в перший день наступного року. В країнах європейської культури Новий рік святкується 1-го січня.
Саме Німеччині ми зобов’язані традицією прикрашати ялинки. Скляні ялинкові іграшки й штучні ялинки теж прийшли звідти. А от звичай робити подарунки прийшов із Древнього Рима, де першими подарунками були гілки лаврового дерева, які символізували щастя й удачу в наступаючому році. Звичай обмінюватися вітальними листівками з побажанням щастя й удачі прийшов з Англії.
При всьому розмаїтті, новорічно-різдвяні свята в різних країнах мають спільні риси: це прощання зі старим роком, сподівання, що неприємності залишаться в минулому, а в новому році все зміниться на краще. Але, незважаючи на це, кожна країна дотримується своїх традицій.
30 листопада 2016 року Урядом прийнято постанову Кабінету Міністрів України №890 ”Про внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України”, якою, зокрема, внесено зміни до чотирьох порядків:
– надання щомісячної грошової допомоги особі, яка проживає разом з інвалідом I чи II групи внаслідок психічного розладу, який за висновком лікарської комісії медичного закладу потребує постійного стороннього догляду, на догляд за ним;
– призначення і виплати державної допомоги сім’ям з дітьми;
– призначення і виплати державної соціальної допомоги малозабезпеченим сім’ям;
– призначення та виплати тимчасової державної допомоги дітям, батьки яких ухиляються від сплати аліментів, не мають можливості утримувати дитину або місце проживання їх невідоме.
Детальніше: Урядом удосконалено порядок надання державної соціальної допомоги деяким категоріям осіб
Учителю, який легкий Ваш труд,
Коли дитячі очі світяться завзяттям,
Все хочуть вміти, все бажають знати,
Тоді, учителю, легкий твій труд.
Який приємний, вчителю, твій труд,
Коли ти відчуваєш душ єднання,
Збулись у дітях мрії й сподівання,
Тоді твій, вчителю, приємний труд.
Саме з метою ознайомлення з авторськими методичними прийомами, створеними творчими вчителями нашого району, та розширення горизонтів власного педагогічного досвіду зібралася освітянська громада в актовій залі комунального закладу Петрівського навчально-виховного об’єднання «Загальноосвітня школа ІІ-ІІІ ступенів – гімназія» для проведення районного туру Всеукраїнського конкурсу «Учитель року - 2017». Основним завданням було виявити талановитих вчителів, сприяти удосконаленню фахової майстерності, стимулювати творче самовдосконалення та популяризувати педагогічний досвід найкращих вчителів.
Детальніше: І доти буде жити Україна, поки живуть у ній учителі
15 грудня 2016 року голова РДА Сергій Завалій та голова районної ради Тамара Сакара, за участі начальника управління соціального захисту населення РДА Валентини Сибіри, провели зустріч з активом громадської організації «Захисник Петрівщини».
В дружньому колі обговорили питання соціального захисту учасників АТО протягом 2016 року, а також озвучили плани роботи щодо підтримки учасників антитерористичної операції в їх роботі по спортивно-патріотичному вихованню молоді.
- Мета цієї зустрічі з’ясувати Ваші потреби та надати необхідну допомогу. Володіючи усією необхідною інформацією, значно легше оперативно реагувати на ті чи інші проблеми. Ми прикладемо максимум зусиль, виходячи із своїх можливостей, щоб допомогти кожному з Вас, – зазначив Сергій Володимирович.
На завершення голова РДА подякував членам громадської організації за активну громадську позицію та відзначив, що кожне питання, порушене індивідуально атовцями, не залишиться без уваги влади та належного реагування.
На знімку: фрагмент зустрічі.
Сергійко
Так його називали в дитинстві, так його кличуть і тепер.
Хоча вже зараз це не просто Сергійко, це наш Сергій Вікторович Мазничко - депутат сільської ради, добра і чуйна людина. Він дійсно живе життям села, завжди поспішає на допомогу кожному, хто того потребує. Щоб не трапилося в селі, то телефонують і йому, бо знають, що він обов’язково відгукнеться на біду.
Він знає ціну людської доброти, любові і поваги, бо сам з дитинства був позбавлений цього.
Я особисто знаю Сергійка ще зі школи. Цей симпатичний хлопчисько з красивими блакитними очима та кучерявим біленьким волоссям якось виділявся від своїх однолітків. В його очах завжди можна було побачити якийсь смуток, пригніченість. Пізніше я дізналася, в чому справа.
Згадує перша вчителька Сергія Любов Миколаївна:
- Мені просто шкода було цієї дитини. У нього не було такого дитинства, яке мали інші діти. Недоглянутий, голодний, без належного шкільного приладдя - ні вітчима, ні матір це тоді не турбувало. У них господаркою тоді була горілка. Я дуже рада, що Сергійко зумів перебороти всі труднощі і стати на ноги. Нехай йому щастить. Так, дійсно, Сергій став господарем своєї долі. Тепер він має сім’ю – кохану дружину, виховують разом двох синів. Тепер час потурбуватися і про матір, і про сестру та братів менших. Це тепер його першочергове завдання. Купив хатину для матері, забрав туди і сестру з маленькою дитинкою. Тепер треба якось влаштувати це дитя до дитсадка. Виорав город, придбав для них дров, аби було їм тепло, привіз харчів.
Бо сам колись пізнав, як це, коли і холодно, і голодно. А для малечі села сам власноруч побудував на своїй вулиці чудовий дитячий майданчик.
Ось такий він, наш Сергійко - добра душа, небайдужа людина. Спасибі тобі, синку, що не спіткнувся на життєвому шляху, а став справжньою Людиною.
Нехай буде щастя тобі.
* * *
Жіноча доля
Український вишиваний рушник.
Про нього пісні складають, легенди розповідають. А це дійсно прекрасне рукотворне диво. З давніх-давен українські оселі прикрашали рушниками. Вони були на іконах, на портретах. Нещодавно мені пощастило побачити диво-рушники. Вони родом з ХХ-го століття. Авторкою цих прекрасних народних шедеврів є проста українська жінка - Софія Анатоліївна Мойсеєнко. Все тут зроблено її власними руками. Білосніжне полотно для рушників вона ткала сама, бо вміла і прясти, і ткати, і вишивати. У цю справу вкладала всю свою душу. Візерунки на рушниках теж сама вигадувала. Тут і українські віночки, і красуня-калина. Але переважає церковна тематика. Чудові храми з величавими куполами, ікони, хрести. На одному з них великими літерами авторка виклала на полотні основний наш житейський закон: «Съ нами Богъ».
Довгими зимовими вечорами при свічах жінка клала на полотно стіжки, та так гладенько, та так рівненько! А кольорів на рушниках, як у тій пісні, всього два: «Червоне – то любов, а чорне – то журба». А журитися Софії було чого. Мала аж шість доньок. Чоловік трагічно загинув, дітей виховувала сама. Ой, як тяжко було! Тож чимало сліз вилила жінка на полотно. Як у тій пісні:
Ой шила, вишивала,
Слізьми біле полотно поливала,
Свою долю проклинала.
Доньок довелося віддати у найми. Сама щастя не зазнала, і донькам дісталася така доля.
Ось чому на її рушниках переважав чорний колір. Дивишся на ці чудові рушники - і ніби книгу життя читаєш. Дісталося це рукотворне диво у спадок онуці Софії Антонівни – Ларисі Іванівні Новенко. Вона тепер берегиня всього цього. Тепер Лариса Іванівна своїм онукам розповість і покаже, як творилось це прекрасне диво, яке прийшло до нас з минулого століття. Нам треба берегти цю культурну спадщину, бо з цього складається наша українська нація.
Лідія Зуєнко, ветеран освіти. с. Ганнівка.
Для багатьох з нас ніч з 6 на 7 січня - найбільш довгоочікуване свято зими. У Святвечір вся родина збирається разом, господар будинку запалює свічку, а коли в небі спалахує перша зірка, всі сідають за стіл. 6 січня - останній день посту у православних християн. Протягом сорока днів віруючі утримуються від їжі тваринного походження. Риба дозволена у свята.
За звичаями, від їжі напередодні Різдва відмовляються до самої вечері. Так що стіл на Святвечір повинен бути різноманітним, ситним, а головне - пісним. Традиційно меню складається з дванадцяти страв. Звідки таке число? По-перше, це кількість апостолів, учнів Христа, а по-друге, стільки місяців у кожному році. Незмінним атрибутом Святвечора є кутя - варена каша з сухофруктами, так що почати трапезу потрібно саме з неї. Легкі салати, запечений короп, голубці з грибами, горіхи і фрукти - ці страви несуть символічне навантаження: риба в давнину була знаком Христа, капуста асоціюється з простотою і стабільністю, мед - з чистотою. Ми пропонуємо вам кілька рецептів, з якими пісна різдвяна вечеря не буде нудною.
Кажуть, що це було дуже давно. На поляні старезного лісу жив Лісник. І був у нього великий сірий Кіт - дуже розумний, з хитрющими зеленими очима. А по сусідству, під великим кущем тернику, жив Зайчик. Тож Котик і Зайчик були великими друзями. А через вузенький потічок, не дуже далеко, під коренем зваленого дуба жив Вовк. Він, як і всі вовки, був злим, тож і знущався над меншими звірятами, ображав їх, насміхався над їхньою слабкістю. А бідному Зайчику перепадало найбільше. І скільки б звірята не скаржилися царю звірів – Левові, нічого не допомагало. Часом, бувало, Лев нагримає на бешкетника, але через деякий час Вовк знову береться за своє. Ось одного разу прийшов Котик до Зайчика, а той сидить і плаче. «Що сталося?» - запитує Котик. «Та знову мене Вовк ображав», - відповів Зайчик. Котик трішки подумав, хитро посміхнувся, та й каже: «А давай провчимо Вовчиська, тільки ти, Зайчику, зроби те, що я скажу». «Давай», - погодився Зайчик. «Ну тоді пішли в ліс», - мовив Котик. Підійшли вони до високої сосни. Під сосною ріс великий кущ ліщини. Котик у сухому листі викопав ямку, розповів йому, що потрібно робити, сховав у цю ямку Зайчика, загорнувши його листям, і наказав сидіти, поки він сам не розгорне це листя і не визволить Зайчика. Сидить Зайчик у ямці, від страху тремтить. А Котик пішов додому, знайшов стару заячу шкуру, одягнув на себе і стрибає по лісовій стежці. Аж тут Вовк на пеньку сидить. Побачив Котика у заячій шкурі і подумав, що то Зайчик: «Ти знову тут, вуханю, лазиш! Ось я зараз твої вуха і повідриваю!». А поруч Ведмідь сидить і посміхається. «Нічого ти мені, старий розбишако, не зробиш, - каже Котик. - Ти не наздоженеш мене, бо я навчився лазити по деревах». «Не може бути, - здивувався Вовк. - Адже зайці по деревах лазити не вміють». «То інші не вміють, а я вмію», - відповів Котик. «А якщо ти, Вовчиську, не віриш, то давай поб’ємося об заклад», - запропонував Котик. «Тільки збирай усіх звірят, щоб усі бачили, що я можу залізти на саму верхівку сосни». Ревнув Ведмідь, і всі звірі зійшлися, навіть Лев прийшов подивитися на диво. І ніхто навіть подумати не міг, що то не Зайчик, а Котик у заячій шкурі. «А тепер, - каже вдаваний Зайчик, - дай слово, що після того, як я вилізу на верхівку сосни, ти ніколи більше не ображатимеш лісову малечу.
Вовк, впевнений, що Зайчик на сосну не вилізе, пообіцяв перед усім колективом, що ніколи більше не ображатиме слабших. Тут Котик розбігся, стрибнув на стовбур сосни і за хвилину був на самій верхівці. Усі звірі тільки ахнули. У самого Вовка одвисла щелепа, а Лев почав чухати себе за вухом. А тим часом Котик за мить зіскочив з сосни, забіг під кущик, де лежав під листям Зайчик, розгріб ямку ліг туди і сказавЗайчику: «Швиденько загортай мене листям і виходь на галявину». Зайчик гордо вийшов з-під куща. Всі звірі йому аплодували. «Ну й ну, оце так Заєць», - говорили вони радіючи. Один Вовк отетеріло дивився на всіх і не міг збагнути, як таке могло статися. Він і справді деякий час тримав дане слово, нікого не чіпав, але врешті-решт вовча натура проявилася. Кажуть, згодом він образив Їжачка, а коли про це стало відомо Левові, то той вигнав Вовка з лісу. Де він подівся - ніхто не знає. Лев довго думав над цим, як так могло статись. Не раз він бачив Котика і Зайчика разом. Знав, що вони найкращі друзі. Може, про щось і здогадувався, але цього ніхто не знав.
Григорій Василів.
