Якось їдучи автобусом, який прямував до Володимирівки, я стала свідком цікавої розмови двох жіночок.
- Уявляєш, я стала таким затятим футбольним вболівальником. Онук мій обожнює футбол, а я його частенько приводила на стадіон, коли грала наша команда.
- Та я сама колись випадково потрапила на гру, то так плескала у долоні, що аж руки пекли.
Ну, думаю, якщо вже бабусі та матусі заговорили про цей вид спорту, то, певно, справді тут приділяють цьому належну увагу. А вже коли я поговорила зі старшокласниками, то вони мені з таким запалом розповіли, що ми маємо аж дві футбольні команди, називали імена кращих гравців. А один з них навіть дав цьому всьому і назву: Футбольна республіка наша. Це ж прекрасно, коли молодь так захоплюється спортом, адже це все для них робиться, для майбутнього. Коли побуваєш у Володимирівці, то відчуваєш зразу, що життя не стоїть на місці. Щось тут будується, щось добудовується, а щось зовсім оновлюється.

Чого вартий тільки красень-стадіон (а він не один), прекрасний дитячий майданчик, не говорячи вже про господарські будівлі. Хочеться висловити щиру подяку Олександру Григоровичу Поворознюку за турботу про молодь, за те, що вселяє надію на майбутнє. А чого варта його турбота про наших пенсіонерів, про наших трударів! Дав би Бог тільки миру та спокою нашій державі, а все, що заплановано «Агрофірмою «П’ятихатська» - буде зроблено, я впевнена. Бо тому, хто працює на майбутнє, тому і Бог дає.
Тож все-таки треба мені старістю також побувати хоч один раз на матчі, коли гратиме наша команда. Кажуть, позитивні емоції додають сили, прибавляють здоров’я.
…За селом розкинулись широкі ниви зеленої озимини. Значить, будемо з хлібом. А посеред села радує око вічнозелене поле стадіону. Значить, будуть футбольні пристрасті. А це все прекрасно, це вселяє надію на майбутнє.
Отже все у нас буде добре, я впевнена, бо ми того варті.

Лідія Зуєнко, ветеран освіти. с.Ганнівка.