Кілька днів тому наш земляк, талановитий і самобутній поет Григорій Ліщенюк відзначив ювілейну дату – 60-річчя від дня народження. На його адресу надійшло дуже багато привітань від колег-літераторів та шанувальників таланту автора. В тому числі від обласної організації Всеукраїнського творчого союзу «Конгрес літераторів України»:

Шановний Григорію Васильовичу!
Поети і прозаїки, які є членами Кіровоградської обласної організації Конгресу літераторів України, гаряче і сердечно поздоровляють Вас, достойного представника нашої творчої спілки, з днем народження і чудовим ювілеєм!
Впродовж Вашого багатопланового життєвого шляху вам незмінно і завжди притаманні жива цікавість до сьогодення і внутрішнього світу людини. Талановитий лірик, автор поетичних збірок, Ви завжди відчували красу оточуючої природи і її відображення в душі та серці людини, нашого сучасника.
Ваш внутрішній світогляд став основою поетичної творчості, знайшов відображення в літературних збірках, газетних публікаціях і на сторінках альманахів та електронних видань Конгресу літераторів України.

Вітаємо Вас з ювілеєм, бажаємо здоров’я, життєвого та сімейного благополуччя, успіхів і удач в усіх сферах Вашої діяльності, творчого довголіття.
Голова Правління Кіровоградської обласної організації Анатолій ЮРЧЕНКО.

Крім поздоровлення, Г.Ліщенюк отримав нагороду Конгресу літераторів України – Почесний диплом, підписаний головою Правління Всеукраїнської творчої спілки союзу Дмитром Стусом та тим же А.Юрченком.
А напередодні ювілею шанувальники творчості Г.Ліщенюка також отримали гарний подарунок – його нову збірку «Вибране». Пропонуємо увазі читачів кілька віршів з нової книжки поета.

Я чекав тебе стільки літ,
Стільки довгих ночей і днів.
Загубився твій рідний слід
Серед сотень чужих слідів.

Я гукав тебе, та дарма,
Не вернулася ти назад.
Вже на скронях моїх зима
І в душі моїй листопад.

І гірка мені вже весна,
І не вабить мене вже вись.
Ти ж приходиш до мене в снах,
Молода, як була колись.

Та на ранок тебе нема.
Сон розтане, як білий дим.
А навколо зима, зима
Замітає твої сліди

* * *

Я завтра ще до сходу сонця встану,
Піду один в простори неозорі.
Подивлюсь, як гойдаються тумани,
І падають у трави стиглі зорі.
Згублюся у широкому роздоллі,
Втомившись, край дороги відпочину,
Переночую у безмежнім полі,
А завтра знову в далечінь полину.
Віддам усе, ніщо мені не треба,
Блукати буду разом із вітрами,
Дивитися, як сині очі неба
Цілує мак гарячими устами.

* * *

Стискаю вічність в лещатах долонь
І чую, як хрумчать до болю пальці.
Горить край лісу горобин вогонь,
Що спалахнув зненацька вчора вранці.

Усьому є завжди своя пора,
Цвіти і тлій у Всесвіту безмежжі.
І навіть дощ, що лився, мов з відра,
Ніколи не загасить ці пожежі.

Здається, вітер за вікном закляк,
Гірчаво пахне димом у повітрі.
Малюю день, і охру, і краплак,
Розмішую на осені палітрі.

* * *

Напевно, споконвіку так ведеться,
Неписаних законів не збагнеш.
Задумайся над тим, як ти живеш,
Бо за усе платити доведеться.

Історія не вміє пробачати
І час розплати завжди настає.
Байдуже їй ким був ти, а чи є,
Вона лиш правду виставить на чати.

Були Пілати і були Ісуси,
Хтось катував, а хтось вмирати мусив
І так уже багато літ.
Та кожного за Божим повелінням
Оцінять всі майбутні покоління –
Хто і який лишив по собі слід.

* * *

Рудоволоса осене моя,
Пожовкли трави і зів’яли квіти.
Давно не чути пісні солов’я,
І за моря втекло зелене літо.

Дерев скелети пізньої пори,
Гілки колючі рвуть вітри на клоччя.
Ти тільки зупинися і замри,
Послухай, що листок сказати хоче.

До ниточки промок і весь тремтить,
Останні сили тануть по краплині.
Йому зосталось жити тільки мить,
Але яка вона солодка нині!