НАРИС

Ось і відшуміла багрянцем найяскравіша пора року - осінь. Ще зовсім недавно різнокольоровими фарбами переливалися сади, ліс, та недовго довелося їм себе тішити золотим вбранням. Уже незабаром повіяло прохолодою, і перші заморозки пошкодили листя, яке швидко облетіло, лише чути під ногами його шарудіння.
А старенька груша на нашому подвір’ї довго трималася, розмірковуючи, чи варто роздягатися проти зими, вона ж так боялася холоду! Та все ж довелося.
Цьогорічна осінь дуже примхлива і норовлива, довго стояла засуха,що не радувало аграріїв, бо перше зернятко лягло в суху землю. Проте згодом зачастили дощі, зливи та шквали, що наробили багато лиха.
Не оминула негода і наше подвір’я, коли потужний буревій повалив стару, трухляву вербиченьку - сусідку тополі і мою подруженьку, що завжди зазирала в моє вікно. Вона давно вже нездужала і скрипінням ледве тамувала свої муки. З яким же стогоном, тріском і болем падала вона на землю, прощаючись із життям! А листячко, благаючи порятунку у стихії, розліталося навкруги і прилипало до моїх мокрих шибок. Ось тут і відчула поетичну влучність рядків вірша

«Пахнуть трави спогадами літа», щиро і майстерно створеного нашим земляком Григорієм Ліщенюком.
«Тополине листя облетіло,
впало сонце аж на небокрай,
У верби трухляве тіло нило так,
що навіть не питай»
Не тільки мені завдала смутку негода, поваливши подруженьку - ще сильніше засумують шпаки, коли повернуться навесні.

Буревій забрав життя вербиченьки із дуплом, в якому вони щороку двічі за сезон вирощували своє потомство.
Що ж, така сила природи, і закону проти неї немає. В природі, як і в людському житті, поєднуються радості весни і сувора, з завірюхами, зима. Іноді так приємно спостерігати, коли молода, вродлива, щаслива пара не йде, а летить, мов на крилах, досягаючи своєї мети, і завжди в їх душах буяє весна, а буває навпаки - розумні, вродливі, сповнені натхненням жити і творити - а життя не складається, і розгадати причину цього дуже важко. Можливо, і в стосунках людей теж існує закон фізики, коли різнойменні заряди притягуються, а одноіменні - відштовхуються. Тож в молодому віці ще можна встигнути виправити деякі помилки і негаразди, бо не помиляється лише той, хто нічого не робить. Та час рікою пливе, і не встигнемо озирнутися, як зима із завірюхами вже вступить в свої права, помережить шибки морозяними візерунками і білою ковдрою вкриє землю. А сувора зима - це наша глибока старість, коли роки взяли своє, і запорошила наші скроні сивиною заметіль. Адже на все був свій час: у кожного були свої весни, коли сади цвіли в душі у нас, а згодом прийшли зимові хуртовини. Та не варто скаржитися на долю і занепадати духом, коли ще в змозі рухатися по хаті хоча б з допомогою ціпка чи ходунків, бачити через окуляри, чути через слуховий апарат і благати Боra, щоб не було ще гірше.
А вихід завжди є: налаштувати себе на бадьорий настрій і улюблену пісню.
Осыпает ветер розовые ветви,
И рассвета наступает час,
Звезды догорают, годы улетают,
Но поверь: весна придет еще не раз.

Раїса Філіпенко смт. Петрове