У нашому районі залишилося вже небагато досвідчених керівників сільгосппідприємств, що ведуть господарювання ще з соціалістичних часів, кінця минулого століття. Микола Давидовський належить до їх славної когорти. Він - чудовий фахівець, мудрий керівник, котрий 33 роки був незмінним очільником сільгосппідприємства, що діє на території Новостародубської сільської ради, обирався депутатом районної ради кількох скликань, а нині обраний від Петрівщини до обласної ради. Микола Олексійович зробив значний внесок у розвиток рідного краю, за що був удостоєний спільної Почесної грамоти обласної адміністрації та обласної ради і нагрудного знака «З добром до людей», має ще кілька державних відзнак і нагород.

- Миколо Олексійовичу, розкажіть, будь ласка, як сталося, що Ви вирішили здобути сільськогосподарську професію?
- Наш рід хліборобський ще з діда-прадіда, тож, за цією традицією, і мені судилося продовжити їх справу. Проживаючи в селі, я не лише спостерігав, як тяжко працювали батьки у тодішньому радгоспі «Петрівський», а й сам долучався до будь-якої сільськогосподарської роботи. Раніше було престижно дітям під час літніх канікул працювати помічниками комбайнерів, або на току згортати лопатами збіжжя з вантажівок. Зароблені власноруч гроші витрачали на новенький одяг та шкільне приладдя. А особливо приємним було, коли на святі першого дзвінка оголошували подяку та вручали подарунки від правління радгоспу. Продовження хліборобської справи мало під собою неабияке підгрунтя, тож і особливого вагання з вибором майбутньої професії не було. Здобути сільськогосподарську професію захотілося мені ще й тому, що з допомогою аграрної науки, мав намір домогтися збільшення врожайності із зменшенням частки фізичної праці, адже вже тоді добре розумів, що від родючості землі залежить розвиток села та добробут селян.
- Як зроблений вибір вплинув на подальшу професійну кар”єру?
- Після закінчення Дніпропетровського сільськогосподарського інституту, де я отримав фах агронома, за направленням мав їхати у Новоархангельський район. Це для мене мало стати гарною перспективою початку трудової діяльності, адже саме тоді там працював відомий на всю країну Герой Соціалістичної Праці Олександр Гіталов. Та, на жаль, у зв’язку з непередбаченими обставинами, потрапив до Нового Стародуба і до служби у лавах Радянської Армії обіймав посаду агронома відділку та виконував обов’язки агронома-хіміка у колгоспі імені 40-річчя Жовтня. Щойно демо-білізувався, як додому завітав тодішній головний агроном районного управління сільського господарства В.С.Шапран і несподівано запропонував посаду головного агронома сусіднього колгоспу імені Чкалова. Спочатку було трохи боязко, думав, чи справлюся, адже ще було мало досвіду та уміння працювати з людьми. Та згодом швидко увійшов у курс справи. Так непомітно промайнули сім років. А затим знову неочікувана подія у моєму житті: мене було обрано головою правління колгоспу імені 40-річчя Жовтня, з якого й розпочиналася моя трудова діяльність. Це був час професійного становлення та набуття досвіду, а взірцем для мене слугували наші відомі хлібороби: А.Г.Лисицін, А.Д.Антонюк, Г.І.Шморгун. У моїй діяльності були як успішні, так і складні етапи, аж доки не вдалося згуртувати команду однодумців. Висококваліфіковані спеціалісти, дружні стосунки та взаєморозуміння між ними позитивно вплинули на подальшу долю нашого господарства, яке вдалося зберегти у період перебудови, розпаювання землі та реформування сільськогосподарського сектора. То були нелегкі часи, бо трудівники по півроку не отримували заробітної плати. За браком коштів розрахунок проводився на бартерній основі – сільськогосподарською продукцією та промисловими товарами. Тож у цей кризовий час ми ледве трималися «на плаву». Ділки неодноразово зверталися до мене з пропозицією купити господарство. Та найскладніше було переформатувати свідомість людей та переконати їх, що приватна форма господарювання може бути не гіршою за колективну. Таким чином вдалося зберегти земельний фонд та матеріально-технічну базу господарства.
- Після того як Ви врятували і збереглицілісність господарства, створивши приватне сільгосппідприємство, на чому най-більше акцентували увагу?
- Перш за все, потрібно було довести переваги тепер уже створеного ПСП «Зарічне» перед іншими формами господарювання. Головним моїм завданням було забезпечити усіх працівників роботою, тобто не вдаватися до скорочень, тож ПСП і надалі залишалося двогалузевим господарством. Для досягнення цієї мети доводилося щоденно багато і наполегливо працювати. Складність була ще і в тому, що сусіди-чкаловці не змогли зберегти цілісність свого господарства. Там панувала де-стабілізація, і це в той час, коли по Новостародубській сільській раді накопичувалися соціальні проблеми. Тож їх, в основному, вирішували за рахунок нашого ПСП. Ми ішли на ці кроки, не шкодуючи витрат, адже особисто я усвідомлював свою відповідальність перед сільською громадою у цей нелегкий період реформування. Відтоді під постій-ною опікою нашого господарства знаходяться усі соціальні об’єкти. Ось чому, до речі, я проти створення великих сільськогосподарських холдингів, бо це може привести до ще більшого безробіття та занепаду сіл. А отже, у свою чергу, негативно вплине і на демографічну ситуацію, яка і без того є досить невеселою. Тож турбота про розвиток території і про добробут людей має стати пріоритетом у діяльності кожного сільгосппідприємства.
- Миколо Олексійовичу, Ви вже на заслуженому відпочинку, проте я знаю, що повністю не відійшли ще від справ господарства, які встигаєте поєднувати з депутатською діяльністю. Скажіть, будь ласка, чи нині спокійні за своє дітище?
- Так, спокійний і радію з того, що до хліборобської справи вже кілька років як долучився син Андрій, якому я передав керівництво сільгосппідприємством. Тепер вже він реалізовує свої амбітні плани. Я вважаю себе щасливою людиною, бо підготував собі надійну зміну, тож уже тепер син і донька та їх родини продовжують хліборобську справу наших батьків та дідів і завжди будуть дбати про село та його людей.
- Миколо Олексійовичу, дякую за розмову, а напередодні професійного свята прийміть найкращі побажання від колективу редакції.

Спілкувався Сергій АНДРУСЕНКО.