Днями працівники культури району відзначили своє професійне свято

У наш час розмаїттям цікавих передач по телебаченню, відео з найкращими художніми номерами можна насолодитися, не виходячи з дому та переглядаючи їх в Інтернеті. Та не порівняти відеозапис чи телепередачу з виступом виконавців, які зі сцени виконують свої твори, чи грають ролі. В залі краще відчуваєш красу звуку, атмосферу глядацької аудиторії. Завдяки працівникам Будинків культури і клубів, бібліотечним працівникам, аматорам народного мистецтва ми маємо чудову змогу спілкуватися з дивовижним світом творчості, долучатися до невичерпного джерела духовних надбань людської мудрості.
Їхня праця натхненно і творчо примножує духовні скарби нашого народу, зберігає культурні традиції, розвиває самобутні таланти, несе людям радість і любов до краси!

В цьому матеріалі я хочу розповісти нашій молоді про її життєрадісне старше покоління, яке працювало після Другої Світової війни, практично, на голому ентузіазмі, коли замість заробітної плати в грошовому еквіваленті записувалися трудодні, а згодом почали нараховувати та виплачувати зовсім не велику заробітну платню. Водночас смішно навіть стверджувати, що це був застій, порівняно з сьогоднішньою, вщент зруйнованою економікою, вибудованою за корупційними схемами, залежністю від світових цін, безробіттям, зубожінням простих людей, вимиранням населення від злиднів. Україна цвіла, як маків цвіт. Жоден клаптик української землі не заростав бур’янами, вибудовувалась високорозвинена індустрія, легка промисловість, високоякісна харчова промисловість, місцеве виробництво широкого вжитку, тяжке машинобудування, випускалась високоякісна смачна продукція, формувалося високорозвинене аграрне виробництво, що годувало державу натуральною продукцією. Не було таких сурогатів - штучних продуктів харчування, як зараз, ніхто не травився контрафактними ліками чи придбаним невідомо де алкоголем - будувався соціалізм, в якому нас українців було понад 52 млн. Кожен міг отримати освіту, перше робоче місце за спеціальністю, соціальне забезпечення, безкоштовне медичне обслуговування, працюючих держава забезпечувала житлом, життя було прогнозованим і стабільним. Всі люди працювали і мали достатній рівень життя, ніхто й подумати не міг, що всього за лічені десятиліття кілька олігархічних родин заволодіють понад 90 відсотками колись державної, тобто нашої спільної власності, тоді як кількість українців зменшиться до 42-х мільйонів і надалі скорочуватиметься в арифметичній прогресії.
Звичайно, було веселіше ще й тому, що і населення в районі і в нашому селищі було набагато більше. Люди активно займалися суспільно-корисною працею, вечорами – культурно-масовою роботою.
Теплими спогадами про цікаве творче життя, відгукнулися на нашу пропозицію деякі працівники та ветерани галузі культури, якій присвятили все своє життя.
Одним з тих, хто довгий час працював на культурній ниві, а зараз носить почесне звання ветерана - наш земляк Павло Григорович Абрамов, який своєю сумлінною працею та вагомим внеском у розвиток культури отримав звання майстер народного мистецтва. По закінченню Олександрійського культурно – освітнього училища, свою творчу діяльність розпочав далекого 1967 року - прийшов працювати в ра-йонний Будинок культури, вигляд якого тоді був зовсім іншим.
З історії: до Другої Світової війни на березі Інгульця, на місці теперішнього РБК, було жиле двоповерхове приміщення. У роки німецької окупації воно було частково зруйноване. Вже після війни відновлювальні роботи провели методом комсомольських суботників. Приміщення, як Будинок культури, почало функціонувати в 1947 році. Відтоді заклад став місцем організації і проведення зустрічей з заслуженими людьми, урочистих зборів, мітингів та свят, присвячених видатним подіям життя країни і селища.
За фахом Павло Григорович режисер, але така посада на той час була зайнята, і він почав працювати художником-оформлювачем, виготовляв декорації для сцени. На той час посаду директора обіймала Зінаїда Коваль. Йдеться про той період нашої з вами історії, коли ще не було у більшості населення телевізорів. Люди знаходили собі заняття після основної роботи в читальних залах та Будинках культури, виступали в сільських клубах, проводили обмін досвідом. Активно працювали гуртки художньої самодіяльності: народних інструментів, дуети, квартети, фольклорні ансамблі, аматорські і драматичні колективи. Павло Григорович згадує співпрацю з такими людьми, як Ганна Андрусенко, Лідія Вишневська, Віталій Клименко, Станіслав Тосик, Діна та Володимир Волошенюки. У сільському клубі «сьомого десятку» в драматичному гуртку активну участь брали Іван Коцар та сім’ї Сердюків і Поліщуків. Багато було гуртків театрального жанру. До їх складу входили артисти-аматори широкого спектру, в основному поважного віку: Віктор Вендров, Олександр Сердюк, Іван Литвинов, Валентина Цьома, Валентина Скрипник. З вокального жанру: Зінаїда Сперисенко, Валентин Осетинський, Сергій Больбот.
Згодом прийшов час нашому артисту іти на строкову службу до армії. Керівництво його ніяк не хотіло відпускати, бо саме готувалися до грандіозного ра-йонного концерту, присвяченого 50-річчю комсомолу. Абрамов був задіяний маже у всіх номерах, і зірвати такий захід було неприпустимо. Тому військкомат дав призовнику відстрочку. Відсвяткували гідно. Концерт був прекрасним.
Час плинув, у Павла Григоровича з’явилася сім’я, підростали дітки. На творчій ниві змінювався репертуар. Також відбулася зміна і в самій будівлі Будинку культури. Частину приміщення - де ще донедавна була бібліотека, фойе, адміністративні приміщення, було добудовано до існуючого БК в 70-х роках. Змінювалися завідувачі відділом культури: Іван Вакуленко, Анатолій Паскевич, Михайло Желізняк, Микола Савіцький, а творча діяльність Павла Григоровича розтягнулася на все життя. Ролі, які він грав, залишалися для нього незмінними. Він був відомим і неповторним Дідом Морозом, який носив великий міх з подарунками для дітей, а позаду нього ходив міхоноша, який збирав дари ґаздинь, що кидали в торбу різного роду домашній крам, тоді це свято мало своє веселе продовження. Також пригадалося, коли влітку на рятувальній станції він став ряженим річковим Нептуном, і веселі святкування були об’єднані зі спортивними змаганнями: хто далі і швидше допливе, найбільше наловить риби та всяке інше. А хто міг феєрично провести Свято Урожаю - тільки спеціаліст з великим досвідом роботи.
Велике значення у житті народу, як у минулому, так і в наш час, полягає в умінні передавати усну народну творчість у віршах, піснях, гуморесках, частівках, п’єсах - адже недарма в одному з українських прислів’їв говориться: «Пісня ні в добру, ні в злу годину не покидає людину». Вона виражає і радісні, і важкі настрої, розважає в горі, веселить під час відпочинку, навчає любити батьківщину, бути їй вірним, відданим.
У спадщину ми дістали величезну кількість пісень, дум, балад, казок, створених багатьма поколіннями наших предків, і зобов’язані берегти усну народну творчість як найдорожчий скарб народу, вивчати, знати її та збагачувати новими перлинами.
У той час існували агіт-бригади, які своїми виступами допомагали працівникам різних сфер праці, полегшували їхню тяжку роботу. Була машина «ГАЗ», відкрита і взимку, і влітку, якщо вже був дощ чи сніг - прикривалися брезентом. Мали свою скриню, в якій возили за собою сценічні костюми. На місці переодягалися в сценічні образи. Діячі мистецтва є провідним ланцюгом з душею культури та народом. Також на той період творчого життя розпочав діяти конкурс народного мистецтва, де артисти мали змогу позмагатися за звання кращого.
Для цього був створений Кіровоградський обласний Центр народної творчості мистецтва «Хутір Надія» - державний заповідник-музей І. К. Карпенка-Карого (Тобілевича) на території садиби, що належала колись визначному драматургу, театральному діячеві кінця XIX - початку XX ст. 
Садибу закладено в 1871 році батьком драматурга Карпом Тобілевичем і названо іменем його дружини - Надії Тарковської.
У 1970 році, під час святкування 125-річчя від дня народження Івана Карповича Тобілевича (Карпенка-Карого), за участі найвидатніших тогочасних українських письменників та діячів театру започатковано щорічне свято театрального мистецтва - «Вересневі самоцвіти», а з 1990 року воно стало Всеукра-їнським. Тут черпають натхнення письменники, музиканти, актори, які з повними силами занурюються у світ мистецтва.
На зміну аматорам старшого покоління до нашого Будинку культури почали прибувати молоді спеціалісти: Ніна Кулішова, Зоя Йовенко, Клавдія Деркач, Ніна Остапова, Катерина Стрижак, сім’я Валентини та Анатолія Рябоконь, Світлана Білоус (Лемешко), брат і сестра Юрій Демченко та Любов Чернова, Галина Бискуб, Надія Пранцан (Корольова), Валерій та Валентина Блоха, Вікторія Максімова, Тетяна Юха, Ірина Повалій(Тарасенко), Леонід Старов, Микола Савіцький, Сергій Андрусенко, Людмила Спіцина, Людмила Кущ (Остапова), Вадим Блоха, Галина Петриченко (Суворова), Сергій і Світлана Марченки, Алла Іщенко, Валентина Ярмола, Наталія Подкопаєва, Ірина Рева, Людмила Назарчук, Тетяна Мартиненко, Анна Горністова (Орос), Тетяна Мойса, Тетяна Гридасова. Більшість з них - випускники Олександрійського училища культури, вищого навчального закладу першого рівня акредитації. Це справжні майстри своєї справи, особистості, якими пишається не тільки училище, а і вся країна. Багато хто з його випускників стали майстрами мистецтв, яскравими особистостями, чиї творчі досягнення відомі далеко за межами області та країни. Численними званнями лауреатів різноманітних всеукраїнських конкурсів та фестивалів відзначені професійні досягнення не одного покоління студентів. Училище зміцнює і розвиває свою навчально-матеріальну базу, впроваджує новітні технології в навчальний процес.
Гордістю та неоціненним скарбом навчального закладу є його викладачі – талановиті, високопрофесійні фахівці, щедрі й багаті душею, які невтомною працею створюють сприятливі умови для реа-лізації студентами своїх творчих здібностей.
Про своє творче життя поділилася з нами методист районного Будинку культури Галина Дмитрівна Бискуб. У 80-х роках агітбригада їхала зустрічати марафон стахановців на межі Кіровоградської та Дніпропетровської областей. Хоровий колектив віз автобус «Кубань». З невідомих причин він зламався. Попутно перевантажили костюми в інший транспорт, відправили до місця призначення і артистів. Поки йшла підготовка до самої зустрічі, випустили з виду, що баян забули в зламаному автобусі. Леонід Старов звернувся до керівника Миколи Са-віцького за порадою і допомогою. А тут стахановці вже наближаються. Ситуація стала критичною. Тож дякуючи кмітливості начальника відділу культури та допомоги автоінспекторів ДАІ, колону марафонців повернули в зворотній бік. Якоюсь машиною доправили баян до артистів, і лише тоді колону знову спрямували до за-планованого місця зустрічі. Тут їх зустріли з піснею «Хліб всьому голова».
Любов Василівна Чернова поділилася своїми приємними спогадами - у 1975 році колектив агітбригади «Обрій», у складі двадцяти чоловік, в Кіровограді одержав звання народного. Керівником цього хорового колективу була Ніна Остапова (зараз це ТМФ - театр малих форм) і до цього часу тримає звання народного колективу.
У1991 році присвоєно звання народного вокальному ансамблю «Елегія» під керівництвом Валентини Рябоконь. Колектив працює і сьогодні, але керівники в ньому змінювалися: у різні часи керували колективом Тамара Орлова та Олена Шарутенко.
Існувало чотири потужних хори: колгоспу імені Леніна, «Сільгосптехніки», міліції, лікарні та районного Будинку культури.
Юрій Васильович Демченко, колишній директор районного Будинку культури згадує - що це були незабутні часи, коли творча особистість могла спробувати себе в різних жанрах. Певний час він працював художнім керівником Зеленського сільського клубу, а директором його був Іван Буртовий. Під керівництвом Юрія вокальний ансамбль механізаторів, зайняв перше місце в області з піснею «Марш трактористів».
Анатолій Васильович Рябоконь згадав, як у Ганнівці на відкриті нового Будинку культури на сцену вийшли гітаристи. Один з них мав примітивну електрогітару, шнур до якої був дуже коротким, тож артист ледь виглядав з-за куліс. Почався виступ. Прозвучали перші ноти. Тут з першого ряду несподівано для всіх підводиться якийсь пар-тійний функціонер, піднімається на сцену зі словами: «Ще нам тут «бітлів» не вистачало» і виштовхує виконавця за куліси.
Існував досить активний духовий оркестр, який обслуговував різноманітні заходи у селищі та в районі.
Зараз він функціонує у такому складі: Антона Гриви, Анатолія Рябоконя, Павла Абрамова, Адама Синюка, Миколи Стрижака, Валерія Блохи, Анатолія Михайлюка, допомогає цьому колективу підприємець Петро Мельниченко. Вони грають на святах та по вихідних літнього часу біля парку відпочинку.
Дякуючи творчому неспокою та громадському подвижництву майстрів культури та мистецтв, народна та професійна культура рясно вродила вагомими духовними здобутками. На сьогоднішній день у Будинку культури, як і раніше, зосереджується вся культурно-масова робота з населенням селища.
Його  діяльність  спрямована на створення, розповсюдження і популяризацію культурних надбань,  забезпеченню культурних потреб населення селища, створення умов для їх творчого,естетичного інтелектуального, духовного розвитку, виявлення і підтримки талановитих та обдарованих дітей, організації змістовного дозвілля.
Жоден селищний захід не проходить без їхньої участі. І кожного разу - це нові цікаві програми. У приміщенні Будинку культури створюються можливості для естетичного розвитку різних верств населення з різними уподобаннями та можливостями.
Тут працює дитяча музична та школа танцю. Активно працює культурно - дозвільна програма. Проводиться методична робота. Надаються різноманітні послуги населенню.
Приміщення Будинку культури, майданчик біля нього і прилегла паркова територія – це місця, де проходять усі селищні заходи – вистави, концерти, огляди художньої самодіяльності, фестивалі, урочисті мітинги, зібрання мешканців селища, народні гуляння, ярмарки.
Усі заходи готуються і обслуговуються працівниками Будинку культури – досвідченими спеціалістами, творчими, відповідальними людьми, які з розумінням ставляться до своїх обов’язків.
Керівники колективів – амбітні, креативні, досвідчені фахівці, віддані своїй справі, про що говорить багаторічна праця у цьому закладі та успіхи їхніх вихованців.
У планах колективу – нові цікаві проекти, які направлені, в першу чергу, на задоволення культурних потреб населення селища.
У 2012 році Луганський сільський Будинок культури з директором Олександром Донцем виборов І місце в районі та ІІІ місце по Україні.
На національній Агропромисловій виставці «Агроекспо-2015» Покровський ярмарок нагородили грамотою інструментальний ансамбль Петрівського районного Будинку культури за участь у конкурсній програмі.
Нещодавно Новостародубський Будинок культури брав участь у Всеукра-їнському конкурсі серед кращих сільських Будинків культури, де зайняв І місце. Директором закладу є Тетяна Максімова, матеріал до конкурсу допомагала готувати методист районного Будинку культури Галина Бискуб.
На минулому тижні працівники культури відзначали своє професійне свято - День працівників культури та аматорів народного мистецтва в залі райдержад-міністрації, куди з’їхалося багато учасників та гостей з уього району. З теплими словами вітання виступили голови райдержадміністрації Сергій Завалій та ра-йонної ради Тамара Сакара, заступник голови райдержадміністрації Тетяна Панета та завідуюча відділом культури і туризму Наталія Подкопаєва, які нагородили найкращих пра-цівників грамотами та подяками.
Зокрема Почесними грамотами райдержадміністрації та районної ради за сумлінну працю та вагомий особистий внесок у розвиток культури району нагородили: Світлану Цупренко - завідуючу Водянською сільською бібліотекою, Ніну Єременко - директора Петрівської районної дитячої бібліотеки та Світлану Сапок – директора Петрівського районного музею історії, Ірину Реву – директора Петрівського Будинку культури.
Подякою: Галину Бискуб – методиста Петрівського районного Будинку культури, Катерину Карабилову – викладача Петрівської дитячої музичної школи, Ольгу Коваль – методиста Петрівського районного Будинку культури.
Також отримали грамоти відділу культури і туризму Петрівської районної державної адміністрації за багаторічну працю та вагомий внесок в розвиток культури району Галина Мельник, Тамара Орлова, Валентина Ганжа, Валентина Блоха; за сумлінну працю нагороджено Наталію Кельбус, Сергія Пушку, Дарію Когут, Любов Бобух, Ірину Зелінські, Тетяну Мойсу, Тетяну Платошину, Ольгу Таран, Галину Кравченко, Людмилу Назарчук, Марію Буртову, Юлію Реву, Галину Петриченко.
Тож ставлення до працівників культури – це індикатор суспільного благополуччя. 
Нашій громаді потрібна сучасна конкурентноздатна культура, звернена до майбутнього, але укорінена в могутні традиції. Тож нехай вона залишається відкритою і доступною кожному.

Олена Приходкова.

На знімках: Павло Абрамов під час проведення «Дня урожаю» (фото кінця 1970 років); Сергій Андрусенко (на фото внизу зліва) - режисер Малинівського сільського клубу (1978 рік) під час підготовки вистави за п”єсою Андрія Макайонка «Трибунал»; Луганський хоровий колектив; Валентина Левчук - викладач Олександрійського училища культури та Юрій Демченко - колишній директор районного БК, який зараз проживає за межами Петрівщини.