Поразка, за яку не має бути соромно
Гри дванадцятого туру першості України з футболу серед команд першої ліги уболівальники Петрівщини чекали з нетерпінням з кількох причин. По-перше, за «Інгульцем», який з приходом на тренерський місток команди нового керманича Сергія Лавриненка знову став радувати високоякісною бойовитою грою, стало цікаво спостерігати, а по-друге – саме в цьому турі зустрічалися сусіди по турнірній таблиці, тож результат гри давав можливість переможцеві суттєво підвищити своє турнірне становище, тоді як невдаха, відповідно, втрачав одну або навіть дві позиції.
Слід зазначити, що видовище цього вечора справді виявилося дуже достойним, обидві команди продемонстрували високу якість гри, тож уболівальники мали б отримати справжню естетичну насолоду. Але… Вже вкотре гарну гру зіпсувала особа нікчеми з суддівським свистком, яка своєю упередженою тенденційністю, що об”єктивно вплинула на результат і на визначення переможця, зіпсувала настрій кільком сотням уболівальників. Цього разу таким злим демоном для «Інгульця» та його фанатів став арбітр з Харкова Дмитро Кривушкін.
Не думалося, що звіт про футбольний поєдинок доведеться починати саме з цієї персони, однак по іншому не виходить, адже саме він цього вечора став головним «героєм» чи, точніше, - антигероєм матчу.
Зрозуміло, усі ми люди, і арбітрам, звичайно, також властиво помилятися. Втім, про це, мабуть, ніхто й мови не вів би, якби допущені суддівські промахи не супроводжувалися такою особливістю: усі порушення правил, якщо вони допускалися однією з команд (в даному разі – командою господарів) фіксувалися чітко і жорстко, в той час, як такі ж самі порушення з боку гостей (а часом – ще й більш значні) арбітр дивним чином «не помічав». «Не помітив» ні відбитий рукою захисника м’яч, що летів у ворота «Авангарду», ні грубу гру проти Сітчінави у штрафному майданчику, ні ще кілька десятків більш дрібних фолів. Натомість, як уже зазначалося, будь-які порушення з боку нашої команди чітко фіксувалися і ква-ліфікувалися надзвичайно суворо. Тож половину матчу наші гравці провели в меншості, а коли на 85-й хвилині був вилучений і другий футболіст «Інгульця», те, що відбулося на футбольному полі, взагалі стало нагадувати цинічний фарс. Далі, щоправда, зрозумівши, що «убиття» «Інгульця» здійснюється аж занадто вже демонстративно, арбітр, начебто імітуючи об’єктивність, махнув кілька разів жовтими картками і в бік гостей, також, до речі, не завжди об’єктивно. І навіть за хвилину до кінця гри, розуміючи, що все вже вирішено, трохи скоротив різницю в кількісних складах. Та вже гру було безнадійно зіпсовано, а будь-який спортивний принцип, за яким би мало відбуватися змагання, нахабно знищено.
На такі дії арбітра футбольним клубом «Інгулець» буде подано протест до Федерації футболу України, до нього додадуться необхідні відеоматеріали, тож, хочеться сподіватися, що скандальне суддівство без реагування найвищих футбольних інстанцій країни не залишиться. Однак, звичайно, результат гри вже ніхто не скасує та й моральної компенсації за зіпсований настрій уболівальники не отримають. Відтак хочеться поділитися деякими міркуваннями стосовно побаченого. Не секрет, що в плані корупційних дій і правової сваволі наша країна зараз перебуває в не найкращому стані. Недарма ж бо до неї пильно прикуті погляди як Міжнародного валютного фонду, так і багатьох інших міжнародних інституцій, від яких залежить рівень підтримки нашої держави на світовій арені. Реформи, які мають привести усі сфери життєдіяльності в нашій країні виключно в правове русло, начебто й здійснюються, але зовсім не тими темпами, якими б нам усім хотілося і які могли б задовольнити очікування наших зовнішніх симпатиків. І все ж хоч щось у цьому напрямку таки робиться. Ось на минулому тижні, нехай і з великими труднощами, Верховна Рада спромоглася звільнити ряд суддів різних судових інстанцій за порушення ними судової присяги. Однак, коли йдеться про спортивний арбітраж, то чомусь вважається, що це сфера менш серйозна, аби до неї була прикута пильна увага правоохоронних органів. Отож і виходить, що тут такі ж самі корупційні дії, які, до речі, вчиняються на очах сотень свідків, чомусь залишаються безкарними. Хоча не секрет, що значна кількість футбольних арбітрів мають суттєві відмінності в деклараціях про доходи і реальних статках, які, щоправда, часто бувають оформлені на бабусю, тітоньку чи ще когось із родичів. Тож суддівська упередженість – це не дитячі пустощі, це один з елементів того, як нас сприйматимуть у світі, наскільки охоче з нами матимуть справу. Невже не соромно, що для обслуговування міжнародних матчів різного рівня наших арбітрів запрошують значно рідше, аніж їх колег з Молдови, Білорусії, Латвії, Литви чи Естонії, хоча за рівнем розвитку футболу перелічені країни нам суттєво поступаються? І, судячи з побаченого цієї суботи, сподіватися на те, що щось у ставленні до наших арбітрів може змінитися, напевне, не варто. Принаймні, готовий битися об заклад, що Дмитру Кривушкіну бути арбітром в будь-якому матчі під егідою ФІФА чи УЄФА не доведеться ніколи. Хоча в нормальній країні йому б під загрозою кримінальної відповідальності взагалі б заборонили торкатися суддівського свистка.
Тепер кілька слів про сам матч. Незважаючи на поразку з рахунком 2:3, хочеться подякувати нашим футболістам за цікаву гру, за повну самовіддачу, за волю до перемоги, які вони виявили цього дня. Краматорський «Авангард», як ми побачили, справді дуже потужна й амбіційна команда. І все ж наші футболісти змогли протистояти їй дуже достойно, навіть програючи 0:2 та перебуваючи в меншості, зуміли зрівняти рахунок, подарувавши усім нам незабутні хвилини радості і надії. На жаль, надія ця виявилася безсилою проти основного «козиря» краматорців – людини з суддівським свистком. Але в будь-якому разі ми маємо бути вдячними нашим хлопцям за чудову гру і бойовитість, а головному тренеру команди Сергію Лавриненку за те, що зумів нарешті відмобілізувати колектив до рівня, за яким можна виконувати вже й найскладніші завдання. Хоча, звичайно, ще залишаються питання до дій нашої команди в обороні, адже, без «допомоги» захисників, зокрема, під час першого і третього пропущених м’ячів, Кривушкін навряд чи зумів би привести «Авангард» до перемоги.
І насамкінець про казус, який стався в Хмельницькому, де свій виїзний поєдинок мав провести «Інгулець-2» в дванадцятому турі другої ліги. Як, напевне, вже знають уболівальники футболу з Петрівщини, матч з «Поділлям» не відбувся, хоча наші футболісти прибули до Хмельницького ще за добу до його початку. З’ясувалося, що дозволу футболістам вийти на поле не дали інспектор матчу та фахівець ПФЛ з питань стадіонів і безпеки, оскільки на ста-діоні, де мала відбутися гра, не закінчили роботи по реконструкції бігових доріжок, які лише в день матчу були вкриті товстим шаром фарби. Як буде вирішено цей скандал, вирішуватиметься на засіданні контрольно-дисциплінарної комісії ФФУ, однак найвірогідніший підсумок цього засідання не складно спрогнозувати вже й зараз: швидше за все господарям буде зараховано технічну поразку, а «Інгульцеві», відповідно, - технічну перемогу з рахунком 3:0.
Наступний, тринадцятий тур для обох наших команд буде особливо складним, адже «Інгулець» у Києві на «Оболонь-Арені» зустрічатиметься з одним із лідерів поточної першості, командою «Десна» з Чернігова (чернігівці проводять домашні поєдинки на чужих полях, оскільки власна арена також перебуває на реконструкції), а «Інгулець-2» на власній навчально-тренувальній базі у Володимирівці також прийматиме одного з лідерів другої ліги, свого прямого конкурента в боротьбі за медалі першості – команду «Рух» з міста Винники, що на Львівщині. Тож побажаймо успіхів, удачі і бойовитості обом нашим командам! А ще – чесного і неупередженого арбітражу!
Володимир Кіфенко.
На знімку: не зважаючи на поразку, фанати «Інгульця» дякують своїм улюбленцям за самовіддану гру.
