Тріумф і трагедія

(Закінчення. Поч. у № 47)

Початок війни

О 3.30 німецькі літаки скинули перші бомби на Білорусію. О 4.00 вже бомбардували Київ і Севастополь. У цей час Сталін спав на Ближній дачі.
Побутує думка, що Сталін, вражений неочікуваним нападом Гітлера, розгубився, впав у прострацію і кілька днів не наважувався щось робити.
На першій нараді з членами По-літбюро було вирішено усіма силами і засобами вдарити по ворогу, знищити його, але, до особливого розпорядження, кордон не переступати. Авіація завдала бомбові удари по військах противника. У перший день всі були налаштовані оптимістично, вірили, що ця авантюра Гітлера швидко завершиться провалом. Молотов зачитав по радіо звернення до радянського народу, яке закінчувалося словами: «Наше дело правое, враг будет разбит, победа будет за нами!».
Та Сталін вже зрозумів, що сталася катастрофа, бо Гітлер отримав усі переваги того, хто завдав першого удару. Та які розміри катастрофи?
Наприкінці дня Тимошенко доповів, що удар перевершив всі сподівання, тільки літаків було знищено близько 700 (насправді - у кілька разів більше). З фронтів надходила інформація, в якій занижувалися втрати Червоної Армії і перебільшувалися втрати ворога. Сталін розраховував, що з такими втратами німці довго не втримаються і зазнають поразки, та вони все йшли вперед. Стало зрозумілим, що після падіння Мінська і Смоленська шлях на Москву буде відкритим.
З”явилося багато легенд щодо зникнення Сталіна з Кремля. Що ж сталося?

Сталін зрозумів, що його нікчемні холопи (Політбюро) з переляку можуть підняти бунт, тож повів себе, як цар Іван Грозний – його улюблений історичний персонаж. Відомий прийом Грозного – вдавати помираючого і спостерігати за тим, що відбувається, а потім встати і жорстоко покарати бояр, які похитнулися у відданості йому. Практикував Грозний і зникнення зі столиці, щоб бояри зрозуміли, які вони безпорадні без царя. Тож Сталін діє, як Грозний, а НКВС слідкує за поведінкою соратників без нього.
Та досвідчений Молотов відчув цю гру і, доводячи відданість, сам не підписав жодного важливого документа. Він влаштував похід членів Політбюро на дачу, де Сталін розігрував спектакль про відставку. Він сказав: «Так, немає великого Леніна… подивився б він на нас, кому довірив долю країни,… ми проср…ли його справу,… подумайте, чи можу я і надалі виправдовувати надії, довести країну до перемоги? Можливо, є більш достойні кандидатури?». Та всі підтримали Ворошилова, який сказав, що найдостойніший - Сталін.
3 липня Сталін виступив по радіо, проголосивши Вітчизняну війну – священну війну народу проти загарбників, як колись Олександр І проти Наполеона, який також напав 22 червня.
Під час таємничого усамітнення колишній семінарист вирішив призвати на допомогу Бога, існування якого ще зовсім недавно заперечував. За його наказом було відкрито 20 тисяч храмів, з таборів випустили частину священиків, яких не встигли знищити, у вимираючому від голоду Ленінграді винесли чудотворну ікону Казанської Божої Матері, яка потім побувала в Москві і Сталінграді. Таким чином марксист вирішив використати віру народу в Бога, хоча, згідно з черговим п’ятирічним планом, саме у 1943 році повинен був бути ліквідований останній храм і знищений останній священнослужитель.
1 липня він створює Державний комітет оборони, 11 липня призначає себе главою Ставки, потім Верховним Головнокомандуючим, головою Ради міністрів. Він – все! Вся повнота влади в його руках.
19 липня він переживає велику біду і приниження – його син Яків потрапив у полон.
З німецьких літаків скидали листівки з фотографіями Якова Джугашвілі в оточенні німецьких офіцерів. Сталін повірив у зраду сина і відмовився через Червоний Хрест вести переговори з німцями щодо його обміну. Було створено кілька диверсійних груп, із завданням: або викрасти Якова з полону, або вбити. Всі ці групи загинули. Оскільки, за наказом Сталіна, всі полонені оголошувалися зрадниками, а їхні родини підлягали репресіям, до луб’янської в”язниці потрапила Юлія Мельцер – дружина Якова. Її випустили лише через два роки, коли Сталін переконався, що Яків не був зрадником. А наказ про те, що всі полонені вважаються зрадниками, фактично, був наказом синові – померти! І Яків його виконав, кинувшись наприкінці 1943 року на табірний дріт з високою напругою.
Сталін ще більше нагнітає в країні атмосферу загального страху. Все командування Західним військовим округом було розстріляне «за боягузтво, бездіяльність, свідомий розвал управління…», хоча, насправді, най-більша провина в цьому була саме Сталіна.
А потім сталося те, чого Сталін очі-кував з самого початку: у Гітлера не вистачило ресурсів, до того ж, німці, завдяки невиправданій жорстокості до людей на окупованих територіях, налаштували проти себе навіть тих, хто їм спочатку співчував, що дало поштовх до партизанської війни.
Влітку 1942 року генерал-лейтенант Власов, потрапивши в полон (не в останню чергу через безглузді вка-зівки Сталіна), перейшов на бік німців і сформував РОА (Русскую Освободительную Армию). Під німецькі прапори стали і козацькі генерали Шкуро та Краснов і майже всі козаки, які потрапляли в полон, або добровільно здавалися німцям. Були сформовані великі козацькі з’єднання, які воювали на боці гітлерівців (нині нащадки тих козаків іменують себе «Всевеликим Воинством Донским» і воюють проти України на Донбасі). Загалом на боці німців воювало близько 1,5 мільйонів росіян.
15 жовтня 1941 року було прийнято рішення про евакуацію уряду в Куйбишев, тіло Леніна було відправлене в Тюмень. В цей час п’ять радянських армій гинули під Вязьмою та Брянськом. Вони загинули, але німці вийшли до Москви вже вкрай вимотаними і виснаженими. А вже 12 жовтня вдарили морози. Відмовляли двигуни танків, почалися випадки обмороження серед солдатів. Як казали пізніше німецькі полководці, проти них виступив найнебезпечніший з усіх російських генералів – «генерал Мороз».
Гітлер вже оголосив про взяття Москви, а Сталін провів урочисте засідання, присвячене річниці Жовтневої революції на станції метро «Маяковская». Наступного дня, під час сильного снігопаду, пройшов військовий парад, і війська прямо з нього пішли на фронт. З допомогою кіно-хроніки увесь світ побачив, що заяви Гітлера про падіння Москви і швидку перемогу над СРСР неправдиві й передчасні.

Замість Тимошенка Сталін робить наркомом оборони Жукова – рішучого і нещадного, який не зупинявся перед будь-якими жертвами заради перемоги.
1 грудня Гітлер розпочав вирішальний наступ на Москву. В цій битві взяли участь більше 100 дивізій. Та під Москвою були зосереджені свіжі з’єднання Червогої Армії, перекинуті сюди з Далекого Сходу та Сибіру, до того ж радянське командування ви-рішило відкрити шлюзи на кількох водосховищах, затопивши великі території разом з мирним населенням. Десятки тисяч радянських людей загинули, але місцевість стала непрохідною для ворога. Німці були розбиті і відкинуті, що стало остаточним крахом «бліцкрігу», а значить і неминучої поразки Гітлера.
У подальшому, разом зі своїми маршалами, Сталін розробляє стратегічні операції, суть яких полягала в узгоджених діях цілих фронтів. Смуга наступу іноді сягала 700 кілометрів. Були задіяні тисячі танків і літаків, сотні тисяч і мільйони солдатів, величезна кількість яких гинули. В одній тільки операції по звільненню столиці України за різними оцінками загинуло від 600 тисяч до мільйона червоноармійців.
Наступною віхою у війні стало місто, що носило його ім’я – Сталінград, який був ключем до нафти і хліба півдня країни. Ця битва також завершилася страшною поразкою німців. Три міста стали символами війни: Москва, Сталінград і Ленін-град. Під Ленінградом німці спробували застосувати тактику прикриття цивільним населенням: гнали людей попереду наступаючих військ. Та Сталін наказав нещадно стріляти, оголосивши цивільних, які йшли попереду німців, зрадниками і ворогами.
Постійні мобілізації задля поповнення військ живою силою, замість мільйонів загиблих і полонених, мали б зрештою зупинити промисловість. Та цього не сталося, бо до станків на заводах поставили жінок і дітей. Жінки працювали по 18 годин, діти по 10 без відпочинку. Якщо робітник, навіть дитина, проспав і запізнився на роботу, то його судили і давали 5 років, бо запізнення і прогул вважалися кримінальним злочином.

Другий фронт

Після нападу Гітлера на СРСР, Черчілль не поспішав виступати проти Гітлера. Сталін розумів, що для Черчілля ідеальною є війна, в якій Німеччина і СРСР перегризуть один одному горлянки. Наприкінці 1941 року атака японців на американську військову базу в Пірл-Харборі дала ще одного союзника – Рузвельта. В лютому 1942 року Сталін створює єврейський антифашистський комітет на чолі з С.Міхоелсом, завданням якого було просити гроші у багатих євреїв та впливати на американську громадську думку, прискорюючи відкриття другого фронту. Розпочалося постачання в СРСР алюмінію, бензину, озброєння і техніки, продуктів харчування, але з відкриттям другого фронту союзники не поспішали. Насичена сучасною військовою технікою та іншими ресурсами, Червона Армія стала набагато сильнішою і ще успішніше воювала, розпочавши звільнення окупованих територій. Так тривало до 1943 року, коли в Тегерані відбулася конференція союзників. Тепер вже вони самі поспішали вступити у війну з Гітлером.
Головною темою конференції було відкриття другого фронту, але Черчілль не стримався і поцікавився, які територіальні претензії матиме Сталін після перемоги. Той відповів, що говорити про це зарано, та пізніше він ще скаже своє слово. У 1944 році союзники висадилися в Нормандії, а Червона Армія стрімко захоплювала Польщу, Угорщину, Румунію, Чехо-словаччину. Болгарія і Фінляндія виходять з війни, в Югославії перемагає армія Тіто.

9 жовтня 1944 року Черчілль і Іден зустрілися зі Сталіним в Кремлі. Всю ніч вони говорили про розподіл захоплених Червоною Армією територій. Вирішили, що Югославію по-ділять 50 на 50%, Болгарію і Угорщину 80 на 20… Та відсотки виявилися фікцією, бо скрізь, де ставав чобіт радянського солдата, Сталін почувався господарем на всі 100%. Наприкінці 1944 року німці завдали по союзниках сильного контрудару в Арденах. Щоб врятувати ситуацію, Сталін прийшов на допомогу, розпочавши раніше наміченого терміну наступ в Білорусії, але це він пізніше згадає союзникам під час поділу Європи.
У лютому 1945 року, коли Рейх вже конав, під Ялтою, в Лівадії зібралися союзники, аби остаточно розділити Європу, прийняти рішення щодо демілітаризації Німеччини, створення ООН.
Та справу ледь не зіпсувала катинська історія. Після падіння Польщі більше 20000 польських офі-церів були розміщені в таборах на території СРСР. Сталін, пам’ятаючи повстання чехословацьких полонених під час Громадянської війни, вирішив польських офіцерів ліквідувати. Німці після захоплення Смоленська виявили в лісі поблизу Катині масові поховання, визначили, що це розстрі-ляні поляки, та Сталін намагався довести союзникам, що постріляли їх саме німці. Союзники зробили вигляд, що повірили… Пізніше було доведено, що в радянських таборах було знищено 21857 польських військовополонених.
Наприкінці війни Сталін вирішив міцно вдарити по націоналізму. Міцно – означало криваво. Цілі народи Кавказу і Криму – чеченці, інгуші, калмики, балкарці, татари - були звинувачені в зраді, співробітництві з окупантами. Їх депортували в Середню Азію, Сибір, на Далекий Схід. Під час депортації та в місцях, куди вони були виселені, десятки тисяч людей загинули. Зате багато військових з частин НКВС, які проводили цю операцію, за «проявлений героїзм» були нагороджені орденами і медалями.

Епілог

Закінчилися 1418 днів війни. Країна лежала в руїнах, була вкрита могилами. Сталін оголосив, що загинуло 7 мільйонів радянських людей. Пізніше стала фігурувати цифра 20 мільйонів, а в 1994 році на Міжнародній науковій конференції, яка проходила в Російській Академії наук, експерти зійшлися на цифрі в 26 мільйонів (хоча є вчені, які доводять, що насправді загинуло не менше 40-50 мільйонів).
В країні значно зріс рівень злочинності, і Сталін наказав нещадно розстрілювати злочинців. Табори поповнилися також тими, хто побував в полоні. За свідченнями Г.Жукова, 126000 тільки офіцерів, які повернулися з полону, були позбавлені військових звань і відправлені в табори. Туди ж потрапили і мирні громадяни, яких насильно відправляли на роботу до Німеччини, а також колишні білогвардійці, яких, у відповідності до Ялтинських угод, союзники видали СРСР, (в тому числі генерали та діячі національних рухів Шкуро, Краснов, Соломатін, Султан-Гирей, Кучук, Улагай та інші).
Таким був Сталін в роки Другої світової війни. Очевидно, це була дуже розумна людина, але, водночас, страшнішу за неї постать в ХХ сто-літті, мабуть, знайти важко.

На знімку: друзі-товариші: офіцери Вермахта та Червоної Армії під час спільного параду в Бресті з нагоди успішного проведення польської кампанії; вони ще не здогадуються, що за лічені місяці стануть одне одному лютими ворогами.