Це день літнього сонцевороту, що збігається з Різдвом Івана Хрестителя. Ім’я ж святу дав Купало - поганський бог земних плодів. Колись йому приносили в жертву хліб - головний дар української землі. Та вже багато літ цього ідола ніхто не вшановує, про його божественну суть забули,а самого перетворили на опудало. Головні атрибути свята - це Купало й Марена. Тому до цього свята молодь заздалегідь старанно готувалась: робили опудало, готували деревця (називали їх «Мареною» або «Купалом»), плели з живих квітів вінки, збирали хмиз, готували кулі соломи на вогнище. За звичаєм, це дві уквітчані гілки, подібні до людських фігур. Довкола опудал молодь водить таночки та співають ритуальні купальські пісні. Дівчата плели вінки з польових квітів й перед заходом сонця збиралися на вигонах біля річок.
Увечері, коли за обрієм ховалося сонце, а на небі з’являлися діаманти зірок, молодь збиралася на обумовленому місці (здебільшого недалеко від річки, на узліссі чи в гаю) і навколо «марени» починали водити хороводи. Основною темою цих хороводів є кохання. На відміну від весняного циклу хороводів, на Купала їх виконували дівчата й хлопці разом. Обов’язково розкладалося велике вогнище, через яке стрибали дівчата і хлопці поодинці або в парі.
Танцююче полум’я цього літнього вечора виглядає казково. Купальське вогнище, згідно переказів, має велику міфічну силу. Через купальське вогнище стрибали всі, проходячи таким чином своєрідний ритуал очищення. Пари, які кохаються, мають стрибати вдвох. Вважається, що та пара, яка не розніме рук, перестрибне через багаття, згодом і побереться.
У деяких народів купальські вогні замінюються спаленням колеса, обв’язаного соломою. Вогняне, воно котиться з пагорба, розсипаючи іскри. Розкладання багаття та стрибання через нього мають на меті звільнення від ворожої сили, хвороб, смерті, злих міфічних істот. Адже на Купала активізуються надприродні сили: русалки, мавки, упирі та відьми. Тому від них охороняються всілякими засобами: кладуть на підвіконня жалку кропиву, в стайнях ставлять осикове дерево. Спалення ж Купайла також має міфічне підґрунтя, по суті - це обряд звільнення людини від смерті, символ її перемоги над небуттям.
Пізньої ночі дівчата пускають на воду сплетені ними вінки з прилаштованими запаленими свічками. Існує прикмета: якщо вінок пливе добре, і свічка горить, то дівчина впродовж року вийде заміж, а якщо крутиться на місці - доведеться їй ще трохи дівувати. Якщо вінок відпливе далеко й пристане до якогось берега, з тієї сторони й прийде наречений до дівчини.
Часто хлопці намагалися зловити вінки дівчат. Двійко заздалегідь домовлялися про те, яким буде вінок. Кожна дівчина плела його так, щоб можна було впізнати: вплітали яскраву свічку, або велику квітку. Якщо хлопцю вдавалося зловити вінок коханої, діставшись до нього вплав чи на човні, це вважалося доброю прикметою для їх подальшої спільної долі.
Можна сміливо казати, що серед народних свят, що відзначаються влітку, чи не найулюбленішими серед молоді і найромантичнішими, вважаються купальські свята. За народними переказами саме В НІЧ НА ІВАНА КУПАЛА (з шостого на сьоме липня) востаннє з’являлися русалки, а опісля вже затихали до наступного року. Переконатися в цьому щороку у чарівні куточки природи відправляються романтики. Адже купальська ніч, це ще й ніч «вільної любові». А кому мама не дозволяє, можна обмежитися й не менш екзотичним (аж кров у жилах горить) заняттям - традиційно у ніч на Купала молодь перестрибувала через велику (чим більшу - то краще) ватру. А ЩЕ У НІЧ НА ІВАНА КУПАЛА ЦВІТЕ ПАПОРОТЬ. Здавна були сміливці, що хотіли здобути її цвіт. Вважалося, що той, хто встигне зірвати жовту квітку, здобуде чарівну силу, яка допоможе знаходити закопані скарби, передбачати долю людини, лікувати хвороби. Кажуть, природа цієї сили - нечиста. Тому квітка папороті може зробити людину багатою, але щасливою - ніколи.
Існує повір’я про цвіт папороті, котрий з’являється в купальську ніч. Згідно легенди папороть цвіте лише одну коротку мить найкоротшої у році ночі під Івана Купала. Здобути цю квітку досить важко, оскільки її береже від людей нечиста сила.
В народі розповідають, що русалки з’явилися на світ у момент падіння з неба Сатани. Деякі з його однодумців, яких вигнали разом з ним, впали у воду де й почали готувати зло проти людства. На наших же теренах за часів язичництва русалки вважалися не лише річковими богинями, яким приносили чисельні жертви, але й володарками скарбів та чарівницями.
Є декілька версій походження слова «русалка»: від слова «русло», або ж від слова «русява» , - адже русалок уявляли з довгим й густим русявим волоссям, що розкішними хвилями спадає з плечей, прикриваючи голе тіло. На Заході ж русалки з’являлися у, так би мовити, пристойнішому вигляді - вдягнутими в рибальські сіті. Втім, є версія, що волосся русалок все ж таки зелене. Переважно, русалки живуть у воді, але напередодні свята Івана Купала виходять на береги своїх річок. За тимчасове житло вони обирають старі, гіллясті дерева. Як це властиво й їхнім ци-вілізованим одноліткам, потяг до серйозних і конструктивних занять у них абсолютно відсутній: вони цілими вечорами гойдаються на гілках, розмотуючи пряжу, вкрадену в жінок, що лягають спати без молитви.
Лави русалок безперервно поповнюються. Ними стають мертвонароджені дівчатка або ж немовлята, що померли без хрещення, а також утопленці-самогубці. А ще дівчата, що купалися без натільного хреста (наявність чи відсутність купальників та іншого одягу до уваги не береться). Між іншим. чимало легковажних осіб й самі прагнули приєднатися до русалок: адже ті володіють даром вічної краси та молодості, та ще й мешкають у кришталевих палацах, споруджених на дні озер та річок. Над ними головує цариця, яку призначає (теж із русалок) за безапеляційним принципом водяний цар. Є повір’я, що рядові русалки без вказівки цариці не мажуть ні погубити, ні навіть налякати людину. Ще одна принада русалок - їхні чарівні голоси.
Оскільки проти їх нападу допомагає полин-трава та хрест, накреслений на землі, деякі практичні чоловіки свого часу робили так: навколо хреста малювали коло й ставали в нього, захищаючись від надокучливих чіплянь чарівних звабниць.
Після свята Купала музика замовкала. Наближалась гаряча пора жнив. Перевірити все вищесказане, на жаль, неможливо, але одне можна сказати напевне: найголов-ніше - вірити в магічну силу рослин та інших чинників свят, підтримувати та відроджувати традиції, і все це обов’язково допоможе.
Підготувала Олена Приходкова.
