Колыма, ты Колыма,
Чудная планета,
Девять месяцев зима,
Остальное лето.
Колима – давно обжитий, багатий, неосяжний простір Магаданської області. Вичерпно і стисло описати той край майже неможливо, варто було побачити лише власними очима. Помиляється той, хто вважає, що там лише табори з ув’язненими, які відбувають своє покарання.
Таку назву цей край отримав тому, що через усю Магаданську область і Якутію протікає, мов змія зі своїми зигзагами і вихилясами, бурхлива річка Колима. Впадає вона в Східносибірське море Північно-Льодовитого океану. Через скелясті сопки прокладені основні траси - центральна Тенькінська та Омсукганська, що сполучають всі населені пункти Магаданської області. Ще за сталінського режиму репресовані ув’язнені своїми кістьми проклали ті траси. Тяжка праця, холод, голод, цинга позбавили життя багатьох ув’язнених, які гинули прямо на прокладанні траси.
Сполучення в Магаданській області автомобільне, та ще є місцеві авіарейси, які сполучають із Чукоткою: Магадан – Певськ, Магадан – Білібіно, Магадан - Мис Шмідта та Магадан – Анадир.
Найбільшим багатством Колими є запаси золота, срібла та олова, що добуваються різними способами. Я 10 років - з 1980- по 1990 працювала на ГЗК (гірничо-загачувальному комбінаті).
Тоді керував країною перший президент Михайло Горбачов, вірніше, керувала його покійна дружина Раїса Максимівна, яка готувала смачну локшину, а Михайло вішав її нам на вуха, обіцяючи золоті гори та кожній сім’ї окремі квартири.
Та велика йому подяка хоч за відносну свободу слова, хоча це вже тема окремої розмови, про яку, можливо, колись іншим разом.
На цьому комбінаті вилучали золото, срібло із золотистої руди, яку добували шахтарі. Я на власні очі бачила цей дуже складний і відповідальний процес, але повного очищення і вигляду справжнього золота воно набувало в Новосибірську, куди його постачав комбінат.
Гарні там у нас були зарплати, особливо у шахтарів, і вони були, переважно, з Донбасу. Це був великий злагоджений колектив, на Дошці пошани висвітлювали передовиків виробництва, їх нагороджували грамотами, безкоштовними путівками в санаторії на материку, вітали і відмічали дні народження, навіть весілля справляли. Дарували дорогі подарунки, святкували разом, співали переважно українських пісень.
Пам’ятаю, як один із шахтарів виконував на сцені пісню:
Ніч яка місячна, зоряна, ясная,
Видно, хоч голки збирай,
Вийди, коханая, працею зморена,
Хоч на хвилиночку в гай.
Як його вітали гучними оплесками і не раз викликали на біс. То було справжнє життя, яким ми дихали і жили. І не було різниці, хто і звідкіля, це була одна сім’я, мов рідні брати і сестри, ніхто не мав уявлення про майбутні наші негаразди.
Колима - дуже цікавий і романтичний край. В улоговинах поміж сопок і по узбережжю річок ростуть хвойні і листяні дерева - тополя, береза, кущі хвойного сланцю, який зимою щільно лягає до землі під снігом, а влітку піднімається.
Дерева пристосувались до того суворого клімату і спішать насолодитись коротким літом. Природою їм відведено на повноцінне життя лише 3 місяці. Бувало, їдемо на роботу за 18 км на початку червня - дерева ще стоять чорні, без ознак життя, а повертаємось увечері - а вони вже покриті листям. Так само раптово, на початку вересня, скидають своє вбрання.
Велика різновидність там ягід: брусниці, жимолості, буяхи, смородини. Особливо смачна жимолость без кісточок. Варення з неї смакуємо цілу довгу зиму. А буяху майже не збирають, цілі поляни, від неї - як моря голубі. Дуже вигідна і смачна брусниця, її заморожували в ящиках, якість її не псується і до самого літа. Добрі з неї пироги і компоти. Збирати ягоду ходять гуртом, бо часто «господар Колими» бурий ведмідь обходить своє володіння, і не любить, якщо хтось перетинає його кордон.
Морської червоної риби було навалом - свіжої, засоленої, в”яленої, закопченої. Мешканці самі собі засолювали на зиму горбушу. Яка це смакота до чаю! В радгоспах ви
рощували цілі ферми корів, свиней, тож якісна продукція поступала в магазини. А дуже смачна, мов домашня, курятина поступала з Бразилії, коров’яче масло - з Німеччини, Франції. Свіжі яблука постачала Корея, а великі смачні кавуни - з В’єтнаму. Словом - жили не тужили.
На відкритому грунті на колимі за 3 місяці визріває картопля, редиска, капуста, морква. Картоплю саджали 5-7 червня, а 20 -25 серпня викопували: як тільки сопки (вер-хів’я) укриваються снігом - значить на завтра буде мороз (все там раптово).
Дуже кропітлива робота з огірками і помідорами, які достигають в теплицях, і опалювати їх треба цілодобово в 30-40о морозу. А запилювати огірки треба вручну: зірвеш цвіт пустоцвіту і запилюєш квіточку огірка. Скільки за день запилиш квіточок, скільки й буде огірочків через 2 тижні. Кожне стебло помідора підв’язане до дротів, що натягнуті вгорі уздовж теплиці: труснеш дротину, коли цвітуть помідори, то пилок розлітається по всій теплиці, запилюючи помідори. У мене була невелика тепличка на 200 коренів, роботи вистачало. Зате кормилася вся сім’я, ще й продавала. Було зайдеш в теплицю, а там так пахне домом, Україною, хоча в дійсності 12000 км від дому. Та й в таких умовах люди пристосовуються і живуть. Там говорять, що червень - це ще не літо, а серпень - уже не літо.
Мешкали ми з сім’єю в смт Палатка, яку називають там Колимськими Сочами, бо вона з усіх сторін захищена сопками. Тож відносно інших населених пунктів значно тепліша.
Від обласного центру - Магадана - 60 км, який розташований на самому узбережжі Охотського моря, де досита розгулюються шалені вітри з моря. У мене і зараз ностальгія по тому чарівному краю, не зважаючи, що там «9 месяцев зима, остальное лето».
А холод і тріскучі морози придавали нам бадьорості і краси, там люди не ходять «в розвалочку», а бігають. Бувало, заскочиш в будинок, подивишся в дзеркало, а щоки такі червоні, аж горять, навіть сам собі подобаєшся.
На 9 травня, в День Перемоги, немов навмисне - завжди така хуртовина свище, а ми йдемо на парад, і ніяк не заздримо тим, хто несе стяги.
Зимою день дуже короткий - о 10 год. розвидняється, а о 16.00 уже темно, зате влітку ночі майже немає - роби собі, скільки захочеш.
У Магадан посилали окремі автобуси для тепличників на базар. Чого там тільки не було - від помідорів і редиски горить увесь базар, і кожен спішить продати: «Покупайте у меня, только сорванные». Не можеш сам собі повірити, що це Далека Північ. Магадан – рибно-промисловий центр. Ось так пишуть про нього
Долгие зимы, холодное лето,
Будто бы это далекий край света,
Но этот край был любимым всегда
Манит он морем Охотским сюда.
Эти бухты и чайки крикливые,
Сопки и сланец, морская вода,
Побывавший хоть раз в Магадане
Не забудет его никогда!
Раїса Філіпенко, пенсіонерка смт Петрове.
На знімку: під час нетривалого літа.
