(Нарис)
Біля мого вікна росте дуже стара верба, та душа її залишається молодою і доброю. Вона зберігає дупло для шпаків, що прилітають щороку навесні, і двічі на сезон виводять своє потомство. Дуже цікаво спостерігати , як батьки з турботою і піклуванням навчають маленьких перед тим, як летіти у вирій. Який це сімейний клопіт і гамір! Маленькі падають на землю, а батьки щебечуть, кружляють над ними, поки вони відлетять. А вербичка пишається тим, що зберігає їм житло.
Інколи деякі гілки засихають, їх турботливо обрізають, та дерево знову відрощує нове гілля, з тендітним зеленим листячком, шкрябає в мої шибки. Ми з нею маємо свої таємниці самотнього життя, і часто шепочемось через вікно. Трапляється, що вітер дме з півночі, вербичка засумує і словами пісні скаржиться, що минуло тепле літечко, повіяли холоди, осипалося її листячко і понесла його вода. Я її розумію і як вірну подружку запевняю, що прийде ще весна, а ось моя молодість не вернеться, не вернуться молоді літа. Вербичка оберігає мій спокій і шарудінням листя заколисує на міцний сон. Хоча - який то сон в похилому віці: як не тиснеш на повіки, а вони не змикаються.
А як місяченько освітить наше подвір’я, то ми допізна гомонимо з подружкою. Якось запитала її, чи була колись вона закохана? Вербичка опустила гіллячко і з болем у душі зізналася, що була, але білокора берізонька забрала в неї клена.
Махнула веточкой и увела.
Теперь стоят над быстрой реченькой
Березка белая и стройный Клен,
А мне уж быть одной, плакучей Ивушкой,
Пускай Березоньку ласкает он.
Минають осінні дощі, зимові хуртовини, і весняне сонечко відігріває знову душу вербички. Вона прокидається раніше за всіх, випускає своє листячко і знову зазирає в моє вікно. Разом з нею - теж стара вишня і груша, молода дичка, яку ніхто не саджав, вона сама проросла з малого зернятка і сягнула вже мого вікна другого поверху. А ще на подвір’ї два велетенські каштани, що затіняють своїм гіллям яблуньку і вишню. Під тином ряд абрикосів, вишень та яблунька, і коли всі одночасно розквітають, то наш будинок хоч старий і не надто привабливий - просто потопає в цій красі. А запашний аромат п’янить нас і наше подвір’я, мов рай.
А по ту сторону тину росте неспокійна тремтлива осика, день і ніч невгамовно шелестить, з’ясовуючи свої стосунки в сім’ї, мов сварливий сусіда з сусідкою-красунею. Струнка берізонька, що влітку і взимку завжди в білій сукні, часто скаржиться на осику, яка порушує її спокій.
В природі, як і в житті людей: одні народжуються інші старіють.
Молодість окрилює на гарне майбутнє, а старість, як говорять, не в радість, та не варто сумувати, що не вернуться літа. Кожен в своєму житті зробив щось добре, заради чого варто жити і бути щасливим. Якого ще більшого щастя потрібно, коли народжується перший синочок чи донечка, перший онучок чи онучечка, а вже як правнук чи правнучка - то радощам немає меж! І ми з гордістю пишаємося почесним званням прабаби чи прадіда.
Говорять: якщо дожив до пори прабаби, то вік твій вичерпаний. Та ні – слава Господу - я дожила до цієї пори, але вичерпаною себе не вважаю, бо ще дуже багато турбот чекає попереду. Ось незабаром наша правнучка-розумничка Даринка закінчує школу, і куди і по яких хвилях понесе її життєвий кораблик – невідомо, а наш обов’язок - допомагати. А в правнучка Ярослава проблеми не складні - він мріє стати трактористом, обробляти землю та ростити гарні урожаї хліба, як його дід. Звичайно, в його мріях згодом ще багато чого зміниться, адже йому лише 9 років. Хочу їх поблагословити у світ науки та знань і побажати, щоб життєвий шлях був устелений трояндами і вірними друзями. Щоб завжди пам’ятали слова: «Бережи сукню знова, а честь - з молоду», адже все життя попереду, і гладенького шляху не буває. А щоб здолати усі життєві тернисті дороги, треба бути чесним, справедливим, з ясною головою і мозолястими руками, тож і спатимеш тоді спокійно.
Дуже прикро, що нашим дітям, онукам і правнукам затьмарили блакитне небо чорні хмари війни.
Та надія вмирає останньою. Господь милосердний і благословить на успішне її завершення.
Раїса Філіпенко, пенсіонерка, смт Петрове
