8 жовтня 2005 року в мальовничому степовому куточку Петрівщини - селі Червонокостянтинівка народився хлопчик, якого нарекли Сергійком, що в перекладі означає «знатний». Батьки навіть не здогадувалися, що дане ними ім’я зовсім скоро виправдає себе… Але про це трохи пізніше.
А поки що зростає наш хлопчик. Рік за роком крокує чарівним світом дитинства, де завжди поруч лагідна мамина усмішка, надійна батьківська турбота, ніжні казки бабусь, добра порада дідусів, прихильне піклування старшої сестрички. Здавалося б – звичайна українська родина з усталеними поглядами, віковічними звичаями і сімейними традиціями. Але це тільки на перший погляд. Насправді, в такій родині, де панують злагода, взаєморозуміння, любов, створюється атмосфера добропорядності, доброти, ввічливості, поваги, працелюбства, зростають діти-патріоти рідної землі, палкі прихильники Шевченкового слова, справжні нащадки козацької слави.
Із раннього дитинства Сергійко відрізнявся від своїх однолітків чуйністю, співпереживанням, допитливістю. Він дуже енергійний, непосидючий, справжній «Чомучик», який оптимістично і радісно сприймає світ. Зустріч зі школою стала наступною сходинкою у безмежний світ знань, відкриттів, формування особистості. Чому наступним, тому що дошкільну науку він опанував через «спілкування» з батьками (за фахом учителями), дідусем (колишнім директором школи), сестричкою (постійною відмінницею). Тому перша вчителька Віта Леонідівна Супрун з упевненістю міцно взяла за руку допитливого блакитноокого хлопчака і повела неходженими стежками шкільної науки. Задоволення від роботи з таким учнем не довелося довго чекати. Від сухого твердження «засвоїв» оксамитовим розсипом посіялися бали високого рівня знань, які чотири роки поспіль підтверджувалися Почесними грамотами за успіхи в навчанні.Ось і перша педагогічна характеристика: «Учень Червонокостянтинівської загальноосвітньої школи Безщасний Сергій Анатолійович у навчальній діяльності виявляє високу старанність та працездатність, завдяки яким домагається відмінних успіхів у навчанні. На уроках уважний, зібраний, активний, завжди підготовлений, уміє висловлювати власні думки. Любить читати, дуже цікавий співрозмовник. У процесі спілкування перебирає лідерство на себе. Виявляє логіку мислення, любить інтерпретувати почуте, старається робити все самостійно. Завжди обирає творчий підхід до виконання завдань. За характером відповідальний, стриманий, толерантний, цілеспрямований. У стосунках з товаришами дружелюбний. Активний учасник класних і позакласних заходів. Батьки Сергія беруть активну участь у навчанні та вихованні сина». І ось, нарешті, не просто Сергійко, а Безщасний Сергій Анатолійович!
Отримані в початковій школі знання він з впевненістю і ще більшою наполегливістю «переніс» до 5 класу. Висококваліфіковані вчителі відразу помітили здібного, обдарованого учня, побачили в ньому справжній інтелектуально-творчий потенціал… І знову успіхи в навчанні і не тільки. Перед ним відкрилися нові можливості – участь у різноманітних конкурсах, олімпіадах, фестивалях… Найпершим став інтерактивний природничий конкурс «Колосок», результат – «Золотий колосок»! Потім участь у VІ Міжнародному мовно-літературному конкурсі учнівської та студентської молоді імені Тараса Шевченка… Результат – чотири перемоги: на шкільному, районному, обласному і всеукраїнському рівнях!!! Це справжня перемога! А шлях до неї - у копіткій, повсякденній праці, у бажанні вчитися, бути гідним спадкоємцем своєї родини, люблячим сином рідної землі. Переконана, що немає більш щирого бажання батьків, за бажання гордитися своїми дітьми. І вже зараз батькам Безщасного Сергія, Анатолію Анатолійовичу і Тетяні Валентинівні, є чим пишатися, адже їх син першим у Петрівському районі здобув таку величну перемогу: став кандидатом на здобуття стипендії Президента України як переможець VІ Міжнародного мовно-літературного конкурсу імені Тараса Шевченка 2016 року серед учнів 5-х класів. І цим прославив не тільки батьків, школу, вчителів, а й усю нашу Петрівщину та Кіровоградщину.
Це перші кроки на ниві «знатності». Я сподіваюся, що вони й надалі будуть такими ж впевненими і результативними. Зупинятися не варто ні на мить! Адже попереду ціле життя, і щоб воно було щасливим, потрібно бути високоосвіченою, цілеспрямованою, «знатною» особистістю.
Закінчити свою розповідь хочу словами самого Сергія: «Із кожним роком школа все більше задовольняє мої потреби… Для мене вона найкраща… Я горджуся, що є учнем саме такої сільської школи…» (уривки з твору учня про свою школу). Це доводить лише одну істину: не важливо, яка школа, сільська чи міська, важливо, які в ній учні, вчителі, батьки…
Ірина Катрук, учитель української мови та літератури Червонокостянтинівської ЗШ І-ІІІ ступенів
