У Ганнівській сільській біліотеці відбулася зустріч з ліквідатором аварії на ЧАЕС
Без сумніву, назавжди збережеться в пам”яті той далекий і трагічний 1986 рік. Стояла тепла українська весна. Відроджувалась і оновлювалась природа. Країна саме збиралася відзначати травневі свята. Мешканці міста атомників, що на Прип’яті, спали безтурботним сном. Невеличке містечко Чорнобиль купалося в буйній зелені вишень і яблунь. Ніч. 26 квітня 1986 року. 1 година 23 хвилини 40 секунд – стався страшний вибух, наслідки якого і сьогодні дають про себе знати.
І ось минуло вже 30 років з пам’ятної квітневої ночі вісімдесят шостого, коли сталася аварія на четвертому енергоблоці Чорнобильської АЕС. Ця трагедія не могла пройти повз душу кожної людини. Скільки б не минуло часу, які б епохальні події не відбулися в майбутньому, земля і людська пам’ять завжди берегтимуть у собі невигойні забрубки атомного болю і вогню.
До 30-х роковин трагедії на Чорнобильській АЕС в нашій сільській бібліотеці пройшов урок пам’яті «Чорнобиль. Трагедія. Пам’ять». На цей захід були запрошені учні 10-11 класів, заступник директора з виховної роботи Ганнівської ЗШ І-ІІІ ступенів Н.М.Осадченко та учасник ліквідації наслідків на ЧАЕС, ганнівчанин Олександр Васильович Бабенко. Під час заходу учні мали змогу коротко познайомитися з біографією земляка-ліквідатора та поспілкуватись з ним.
Олександр Васильович народився і виріс у Ганнівці, тут і навчався. Закінчивши школу, пішов вчитись на машиніста тепловоза. Після закінчення навчання був призваний до Збройних Сил СРСР. Повернувшись з армії, влаштувався працювати на Петрівський кар’єр помічником машиніста. Коли сталася трагедія в Україні, Олександр Васильович не залишився осторонь і 1986 року був призваний військовим комісаріатом на ліквідацію аварії на ЧАЕС. Олександр Васильович згадує:
- Моя участь в роботах з ліквідації, в основному, проходила за 30 км від ЧАЕС, в с. Лелев. Працювали по 8 годин. Проживали в наметовому містечку, у наметах на 10 чоловік. Пробув я там 1,5 місяці, але не сам. Разом зі мною був односелець Віктор Миколайович Циганок.
Багато уроків дав нам Чорнобиль: це урок людської недбалості й безвідповідальності, урок милосердя та професійної чесності, урок людського героїзму та відваги. Хвилиною мовчання вшанували тих, хто першими ступив на лінію вогню, у вируюче полум’я, у смертельну радіацію: «Нехай пам’ять про загиблих буде вічною.
Вічна слава і вічна шана вам, рятівники наші, низький уклін вам від врятованого народу».
По закінченні заходу Олександру Васильовичу побажали міцного здоров’я, успіху та подарували перші квіти весни, а учениця 10 класу прочитала вірш, написаний його дружиною: «Чорний дзвін».
Солодким подихом війнуло,
Хоч був далеко звичний Спас
Чи небо нас тоді забуло,
Як мітив демон помсти час…
І впився в обрій дріт колючий,
Проліг аж ген через століття,
Де захмелілий сад квітучий
Сплітає дико своє віття.
Не зрозуміть йому, відколи
Ніхто не їсть його плодів.
Дитячий світ на видноколі
Завмер на декілька віків.
І обліта квітуча хуга,
І оголя нутро своє,
А в небесах дзвінка напруга
Поволі мертву тишу п’є.
І наростає дзвін холодний,
Щоб мертвих вчасно розбудить.
Щоб вийшли ті із потойбіччя
Живих за смерть свою судить.
Птахи окреслюють півкола,
Пощо їм радіусу штрих…
В гнізді пищить пташатко кволе-
Природа грізна проти них.
Бо вже давно живі поглухли,
Не ріже слух їм дикий дзвін,
Що щитовидка в дітей пухла,
Що ті в могилі до колін…
В степах біжить трава шовкова,
Вдаря в підніжжя мертвих стін…
І плине в серце колискова,
Крізь монотонний чорний дзвін!
Ліквідатори ЧАЕС потребують уваги, допомоги. Держава піклується про них: надає пільги, забезпечує путівками до санаторію. Тож і ми, молоде покоління, не будьмо байдужими до людського горя, бо це не тільки горе однієї людини, а біда всієї нашої нації, всієї країни. Будьмо милосердними!
Тетяна Овсюк, завідуюча Ганнівською сільською бібліотекою
