Уже друга група туристів з ТОВ «Агрофірма «П’ятихатська» побувала в Об’єднаних Арабських Еміратах

В одному з останніх минулорічних номерів районки ми розповідали про доволі незвичайну і нетипову ще для нашого сьогодення річ: туристичну подорож групи працівників та спеціалістів ТОВ «Агрофірма «П’ятихатська» до Об’єднаних Арабських Еміратів, зокрема до міста Дубай, яке ось уже кілька останніх десятиліть вважається одним з найголовніших центрів світового туристичного бізнесу. А на початку нинішнього, 2016 року, вже наступна група п’ятихатців також подорожувала за цим же маршрутом.

Отож про поїздку та про враження від неї ми поспілкувалися зі спеціалістами господарства – головним інженером Федором Громком, інженером з техніки безпеки і охорони праці Сергієм Тишиком та начальником відділу забезпечення Євгенієм Пушкою. Як заявили наші співрозмовники, до того, що побачать в далекій близькосхідній країні, вони начебто й були готові з розповідей своїх колег, які «відкрили» для себе Емірати ще два місяці тому, та все ж враження від побаченого неможливо передати жодними розповідями – справді, відчуття таке, що побували у казці, невипадково ж Дубай за останні роки став одним з найпопулярніших центрів світового туризму. Причому, таким центром, який відвідують, головним чином, заможні туристи.

- Нам взагалі, напевне, навряд чи коли б довелося тут побувати, аби не Олександр Григорович Поворознюк, - зізнається Євгеній Пушка. – Адже він узяв на себе як усі  фінансові затрати, так і організаційні питання, починаючи від оформлення закордонних паспортів та туристичних віз і закінчуючи бронюванням місць в готелі, організацією програми відпочинку з урахуванням усіх найдрібніших деталей. У скільки йому це обійшлося - не зізнається, хоча й так зрозуміло, що дуже недешево.

Загалом же цього разу делегація туристів агрофірми була дещо більшою від попередньої, усього 17 осіб, у тому числі, окрім названих уже спеціалістів, до неї потрапили водії та механізатори Валерій Сіденко, Юрій Омаровський, Олександр Стародубцев, Анатолій Погорілий, Сергій Дарчук, а також доярки та телятниця Оксана Магей, Валентина Бинзарь, Людмила Маляренко та Валентина Міркевич. Попередньо до її складу мали потрапити ще кілька працівників господарства, але через причини особистого характеру вони не змогли поїхати.

- Враження від подорожі залишилися надзвичайно яскравими, - говорить Сергій Тишик. Безумовно, спогади про неї збережуться на усе життя. Хоча зараз, при поверненні додому, в свідомості з’являється трохи сумна думка – що ж з нами не так, чому ж ми в нашій країні не можемо навіть і близько організувати своє життя таким чином, як це зробили кочові племена бедуїнів менше, ніж за півстоліття? Адже, на цьому місці, де зараз виріс красень-мегаполіс, ще сорок років тому була неозора пустеля, яка навряд чи для когось здалася б куточком, привабливим для життя чи навіть тимчасового перебування. Сьогодні ж Дубай – справжня перлина, куди прагнуть потрапити мільйони туристів з усієї планети, а чимало іноземців вважають себе щасливими, якщо їм вдалося тут влаштуватися навіть на зовсім непрестижну за місцевими мірками роботу. Рівень життя місцевих громадян – надзвичайно високий. На так званих «чорних роботах» місцевих побачити, практично, неможливо – її виконують виключно заробітчани з Індії, Пакистану, В’єтнаму, інших близькосхідних та далекосхідних країн. Місцеві ж, захищені потужними соціальними програмами, отримують від держави прибуток з продажу нафти, до того ж, держава кожному своєму громадянинові ще від народження відкриває рахунок, на який перераховує близько 60 тис. доларів, потім щорічно до цієї суми додаються виручені від продажу нафти кошти, які на кожного громадянина становлять суму, що перевищує 20 тис. доларів. Крім того, держава турбується про освітній рівень своїх громадян, а тому для них є можливість не лише безоплатно отримати вищу освіту в якомусь з місцевих навчальних закладів, а й, за бажанням, за державний кошт навчатися в будь-якій іншій країні світу.

- З огляду на високий рівень життя, а, можливо, й через набожність місцевого населення, тут, практично, відсутня злочинність, принаймні ми жодного разу не чули, щоб хтось когось пограбував, побив чи скоїв інші протиправні дії, - продовжив розповідь колеги Федір Громко. – При тому, що поліції на вулицях взагалі майже не видно. Ми б, напевне, й не побачили б жодного поліціянта, якби не оформлення невеличкого ДТП, свідками якого якось довелося бути. Разом з тим, - на вулицях міста, як удень, так і вночі, почуваєшся в цілковитій безпеці, адже народ тут не просто законослухняний, а й підкреслено ввічливий, приязний. Трохи бентежив при спілкуванні з ними хіба що мовний бар’єр, адже українською чи навіть російською мовою місцеві не володіють, та й серед обслуговуючого персоналу таких можна знайти значно рідше, ніж тих, хто, скажімо, готовий поспілкуватися англійською. І все ж, навіть за цих обставин особливого дискомфорту ми не відчували – дивним чином, коли треба було вирішити якісь проблеми, їх завжди вирішував Олександр Григорович. Що він говорив обслузі в тих місцях, де ми бували – можемо лише здогадуватися, але з усіма в нього миттєво налагоджувалось взаєморозуміння і дружні взаємини, тож і всю нашу групу обслуговували скрізь по вищому розряду. Скажімо, надумалося нам поглянути на Дубай з висоти пташиного польоту. У цьому місті, зазначимо, споруджений найвищий у  світі  хмарочос «Бурдж Халіфа». Як ми дізналися, на одному з його уступів знаходиться оглядовий майданчик, розташований на 124-му поверсі будівлі. Загальна висота Бурдж Халіфа - 828 метрів (всього - 163 поверхи), а оглядовий майданчик облаштований на рівні 450 м. Але, як потім виявилося – щоб потрапити на оглядовий майданчик, туристи записуються в чергу, що розписана вже на кілька тижнів або й місяців наперед, та й коштує це задоволення недешево – 30 доларів з кожного. Тож, здавалося, нам залишається тільки позаздрити тим, хто домовився для себе про таку екскурсію раніше. Але ж з нами був Олександр Григорович! Як і з ким він домовлявся – секрету не розкриває, але вже цього ж вечора усю нашу групу забрав автобус, який відвіз до підніжжя будівлі, а ще за мить - швидкісні ліфти підняли угору, де ми впродовж майже цілої години могли насолоджуватися надзвичайно вражаючими краєвидами цього по-справжньому чарівного міста.

Що ще назавжди залишиться у пам’яті – дуже чиста і тепла морська вода. Тож кілька годин на пляжі, до якого з нашого готелю «Marina View» було не більше десяти хвилин неквапливої ходи, стали обов’язковим щоденним елементом нашого відпочинку. Як і групу наших попередників, котрі були в Дубаї два місяці тому, нас також дуже вразили музичний фонтан, екскурсія по морю на яхті, гігантський акваріум у торговому центрі Дубай Молл, нічна автобусна екскурсія містом. Але про одну дивовижну річ хочеться розповісти окремо: до одного з торговельних центрів «Mall of the Emirates» приєднаний гігантський павільйон, в якому кожен з жителів чи гостей країни має можливість відчути і зрозуміти, що таке справжня зима: на площі у кількадесят гектарів тут все вкрито штучним снігом, підтримується мінусова температура, а рельєф павільйону побудований таким чином, що тут є можливість поїздити як на гірських лижах, так і на снігоході. Більше того - в кінці  спуску знаходиться посадковий майданчик на підйомник, який знову піднімає вас у найвищу точку цього сноупарку. Словом, геть усе, як на справжнісінькому гірськолижному курорті! Олександр Григорович, до речі, пропонував нам зануритися в атмосферу зимових розваг, однак, порадившись, ми все ж вирішили віддати перевагу об’єктам саме південної та східної екзотики, за чим, власне, й приїхали, адже снігом нас здивувати важко. Тим більше, що було це якраз у ті дні, коли Україну і, зокрема, нашу Петрівщину засипало справжніми, а зовсім не штучними снігами.

Що ще сподобалося і запам’яталося в Дубаї? Певне, насамперед – неймовірна чистота скрізь і в усьому. Притому, наголошуємо, що місто виросло в пустелі, з усіх боків оточене пісками. Однак в самому місті ніде й піщинки побачити неможливо, якщо, звичайно, вона там не передбачена, як скажімо, на пляжі. Тут ми мали нагоду особисто переконатися, що є такі міста, де вулиці миють з шампунем. Чи, можливо, якимось іншим миючим засобом, що закріплений в спеціальних контейнерах на машинах комунальних служб. До речі, усі роботи по прибиранню вулиць, підвезенню будівельних матеріалів на будівництво і тому подібні речі – виконуються вночі, у час, коли спецтехніка найменше заважає спокійному і розміреному життю жителів міста.

Також незабутнє враження справила архітектура Дубая. Зазвичай, коли ведуть мову про архітектурні родзинки того чи іншого міста – мають на увазі, передусім, старовинну забудову, тоді, коли усі будівлі планувалися по якомусь  індивідуальному проекту, а тому вражають своєю вишука-ністю й неповторністю. Коли ж мова йде про сучасні будівлі, то тут таких елементів неповторності знайти важко: більшість з них будуються за типовими проектами. Але це не стосується Дубая жодною мірою: тут просто неможливо знайти дві однакові будівлі – кожна відрізняється якоюсь своєрідністю і оригінальністю. І навіть, якщо йдеться про якийсь однотипний житловий масив - у будь-якому разі його будинки збудовані таким чином, щоб симетричними лініями формувати єдиний архітектурний ансамбль.

Отож тиждень перебування в Дубаї для наших земляків промайнув, як одна мить. В останній перед відльотом на Батьківщину день Олександр Поворознюк винайняв автобус, аби поїхати на славнозвісний східний базар «Старий Дубай». Точніше – «базаром» це місце можна назвати лише умовно, адже тут, на кількох кварталах підряд, розташовані сотні магазинів та зовсім невеличких крамничок, які вражають розмаїттям виробів та прикрас, антикварними речами і коштовностями, сучасною електронікою, одягом, годинниками… Власне, перелічити усе, що продається тут, просто неможливо. Їхали сюди, аби за більш привабливими цінами купити якихось гостинців, подарунків додому. Але якби навіть взагалі нічого не купували – побувати на такому ринку однак було б варто, адже це не просто ринок – це своєрідний музей, де збереглися віковічні традиції загадкового арабського світу, де будь-яка деталь, будь-який предмет повертає уяву до знайомих ще з раннього дитинства казок про Сіндбада-мореплавця, про хороброго Аладдіна та його чарівну лампу, про прекрасну принцесу Семіраміду та її неймовірні сади.

Словом, ми можемо усі сьогодні порадіти за п’ятихатців, за те, як останніми роками змінився характер їх життя. Адже мешканці території, яка ще з десяток років тому вважалася чи не найпроблемнішою на Петрівщині, сьогодні отримали свій шанс прожити повнокровним, сповненим радощів і яскравих вражень життям, в якому вистачає місця і для подорожей в далекі екзотичні країни, і насолоди першокласним спортивним видовищем, і, зрештою, упевненістю в завтрашньому дні – станом, яким ми усі так гордилися за радянської доби і який, на жаль, для більшості з нас поки що залишається недоступним. До речі, наприкінці поточного року в ТОВ «Агрофірма «П’ятихатська» відзначатимуть вже десятирічний ювілей відтоді, як працівники господарства «витягли щасливий квиток», обравши Олександра Поворознюка своїм керівником. За ці десять років у житті як «П’ятихатської», так і населених пунктів, на території яких знаходяться підрозділи агрофірми, багато чого змінилося, та й, як бачимо, ці зміни не припиняються. Хотілося б, звичайно, щоб досвід «П’ятихатської» набував поширення й в інших куточках Петрівщини, а приклад Поворознюка та ще ряду ефективних сільгосптоваровиробників наслідували й інші керівники сільгосппідприємств. Адже якось воно не зовсім логічно виходить: земля-годувальниця ділиться своїми щедротами начебто скрізь однаково, але чомусь в одному місці цих її дарунків вистачає й на розвиток села, й на змістовне дозвілля сільчан, а десь усе ніяк не можуть здолати ознак занепаду, що розпочався ще в 90-х. Втім, це вже тема окремої розмови, про яку, можливо, поговоримо трохи згодом.

Володимир Кіфенко.

На знімках: своїми розповідями про захоплюючу туристичну подорож діляться Федір Громко, Сергій Тишик та Євгеній Пушка; Бурдж-Халіфа – найвищий у світі хмарочос, на оглядовому майданчику якого побували наші земляки; схоже, Олександр Стародубцев потроху вживається в образ заможного місцевого шейха, тож керівництву агрофірми в ході чергової подорожі слід за ним уважно пильнувати, аби не втратити чудового тракториста; Федір Громко біля найбільшого у світі акваріума, що в торговому центрі «Дубай Молл»; вночі Дубай не менш чарівний, ніж удень; для того, щоб подружитися – мовний бар’єр не перешкода (водій Валерій Сіденко та вуличний торговець поп-корном); Федір Громко, Сергій Тишик та Валерій Сіденко в одному з павільйонів ринку «Старий Дубай»; колективне фото по дорозі на пляж; східний ринок вражає розмаїттям як сучасних товарів, так і антикваріату.