Замело-захурделило!

Давно вже Петрівщина не знала таких снігопадів, якими подивувала нас природа 17-го і 18-го січня. За півтори доби випала така кількість опадів, якої інколи не бувало впродовж усієї зими.

Особливо багато клопоту завдала негода комунальникам, адже густий сніг, що сипав суцільною стіною кілька годин поспіль, практично зводив нанівець усі їх зусилля: ледь встигнувши очистити від снігу якусь частину тротуару, вони вже опинялися перед вибором – переходити на іншу ділянку чи повертатися назад, адже на тому місці, звідкіля розпочинали прибирання, вже з’являлися нові снігові замети.

Також негода дошкуляє транспортникам, бо пасажирські перевезення у ці дні, практично, повністю зупинилися, та працівникам сільськогосподарської галузі, передусім тваринникам, адже великі снігові замети значно ускладнили процедуру догляду за тваринами. А в навчальних та дошкільних виховних закладах району до стабілізації погодної обстановки було призупинено заняття.

І все ж багато хто й щиро радів негоді, передусім тому, що ці два сніжних дні дозволили пригадати нам, що таке справжня зима. Така, якою ми пам’ятаємо її ще з далеких 60-х років минулого століття, тоді, коли кучугурами в людський зріст було важко когось здивувати, коли машину, що розвозила хліб, від магазина до магазина тягав за собою гусеничний трактор, а дітвора з санчатами, провалюючись у замети по груди, тим не менш поспішала до найглибшої на той час у Петровому балки, що була приблизно на тому місці, де зараз стоїть гімназія, аби спуститися згори ледь не до берега Інгульця… Сніг був у валянках, на голові й за коміром, замерзлі пальці на руках вже зовсім не розгиналися… Але то було справжнісіньке щастя…

Володимир Кіфенко.