Вітаємо ювілярку!

Днями свій дев’яносторічний ювілей відзначила жителька Чечеліївки Ганна Михайлівна Дюженова.

Народилася Ганна Михайлівна 23 вересня 1925 року в мальовничому селі Черниця на Рівненщині. Родина її була міцною, роботящою, з традиційним селянським укладом, де понад усе цінували працю та любов до землі. Завдяки невтомній праці створили й міцне господарство, яке складалося з ділянки землі, ставу, коней, корів, овець і навіть власного млина. Ця міцна господарська жилка, на жаль, і зумовила подальшу трагічну долю родини: в часи утворення колективних господарств, зрозуміло, батьки Ганни Михайлівни не погодилися віддати надбане тяжкою працею майно в колгосп, тож уже невдовзі родину було визнано «ворогами народу», майно відібрано силоміць, а батьків вислано до Сибіру. А через деякий час репресивна машина своїм жорстоким котком прокотилася і по долі самої дівчини: за відмову вступати до комсомолу (бо для цього їй слід було відректися від своїх батьків) Ганну Михайлівну засудили до 10 років виправних робіт і вислали на Колиму. Тож зовсім юною дівчиною вона потрапила на лісоповал, де пройшла випробування нелюдською працею, голодом, холодом, знущанням конвоїрів. Там же, на Колимі, отримала і страшні звістки про те, що мама померла у в’язниці, батько також назавжди залишився у суворих сибірських снігах, та ще й рідний брат десь пропав безвісти.

Після закінчення десятирічного терміну виправних робіт умовно нібито й була звільнена, однак під суворою забороною повертатися на Батьківщину. Тож довелося якимось чином облаштовуватися в Магадані, де невдовзі зустріла свою долю – Степана, з яким згодом одружилися, а потім у них народився синок – Миколка. З тривогою жінка згадує 1965 рік, коли її несподівано викликали до одного з владних кабінетів. Йшла туди з острахом та завмиранням серця – якось не звикла, що від влади можна чекати добрих вістей. Думалося: ну ось і кінець цьому моєму й так досить горьованому щастю, певне, щось знову інкримінуватимуть. Але насправді те, що почула, було радісною звісткою: що саме говорили – вже не пам’ятає, бо почувалася, мов уві сні, в якомусь густому тумані, але зрозуміла лише одне – її родину виправдали, реабілітували.. Ось така начебто й радісна новина, але приправлена відчутним присмаком гіркоти, адже рідних, яких, виходить, іменем держави було свавільно знищено та принижено – вже ніяк не повернути.

Як виявилося невдовзі – повідомлення про реабілітацію  мало що змінило в її житті, адже через надмірну забюрократизованість системи заборона на в’їзд до цілого ряду територій, зокрема й на Батьківщину, залишилася в силі. Відтак вирішили вже не шукати щастя по світах, а залишитися в Магадані, де й прожили  зі своєю невеличкою родиною більшу частину життя. І все ж думка про повернення на милу серцю Україну ніколи її не полишала, тож уже в 1993 році, після смерті чоловіка, вирішили разом з сином повернутися у рідні краї. Так склалися обставини, що оселилися, разом з сином та невісткою, у нашому районі, у Чечеліївці. І хоч яким би не було гірким і терпким життя Ганни Михайлівни, але на зламало воно цю сильну духом жінку. Вона й сьогодні, у свої 90, залишилася такою ж працьовитою, продовжує поратись по господарству, підтримує порядок в оселі. А ще Ганна Михайлівна є наочним прикладом для молодих поколінь, як незламність людського духу, любов до рідної землі може бути сильнішою від будь-яких жорстоких випробувань, що можуть випасти на людську долю. Тож ми від щирого серця вітаємо Ганну Михайлівну з ювілеєм, бажаємо їй міцного здоров’я, ще довгих років життя в добрі  та радості, усіляких гараздів, тепла та уваги від рідних та близьких.

Сергій Завалій – голова райдержадміністрації,

Сергій Дяченко – Чечеліївський сільський голова,

Валентина Сибіра – начальник управління соціального захисту населення райдержадміністрації.