Я прожив довге життя. Молодість мого покоління обпалила війна. Довелося і мені захищати рідну землю від гітлерівської навали. Багато лиха бачив на фронті, втрачав бойових друзів. Пам’ятаю один епізод, коли на нашу лінію оборони налетіли бомбардувальники. Залягли ми в окопи, голови страшно було підняти. Не бачимо нічого, чуємо тільки суцільний гуркіт, неначе прямо над головою безперервно гримить грім. Окопи далеко не завжди здатні врятувати від бомб і снарядів. От і цього разу впала бомба поруч з моїм окопом. Одного бійця просто змішало з землею, іншому так пошматувало осколками спину, що він стік кров’ю і невдовзі помер, а мене засипало. Лежу і відчуваю, що скоро загину від задухи, аж чую, як хтось поряд каже, що потрібно намагатися відритися. Спробував ворушитися і земля потроху почала просідати вниз. Коли звільнив голову і вдихнув повітря, то неначе ще раз народився.

Мало нас, фронтовиків, вже залишилося, але відчуваємо увагу і турботу про нас. Мене відвідував вдома голова райдержадміністрації С.Завалій, цікавився, як живу, яка потрібна допомога. Побували у мене з нагоди Дня Перемоги і працівники військкомату, селищної ради, начальник управління соціального захисту населення райдержадміністрації В.Сибіра, разом з якою я поклав квіти до братської могили в День Перемоги, нагадала, що необхідно оформити субсидію. А я кажу – навіщо вона мені? У мене все є. Мені встановили двері, постійно відвідує соціальний робітник Світлана Педан, яка робить все необхідне, директор територіального центру Інна Лук’янова прислала робітників, які попиляли і занесли в сарай дрова. Мене постійно відвідують школярі. Кажуть, що є така програма – «Зірка пам’яті», призначення якої – турбота про ветеранів.

Та бувають в житті і прикрощі. Якось невдало став на приступку біля порогу, нога підвернулася і я впав. Дуже сильно вдарився головою, пошкодив руку, вдарився спиною. Ледве-ледве встав, щоб добратися до кімнати. Незабаром прийшла Світлана Педан, побачивши, що зі мною сталося, викликала соціальне таксі, яким відвезла мене до лікарні. Там мене оглянули, і виявилося, що, крім сильних забоїв, ще й зламані два ребра.

Поклали мене в гарну палату, лікар В.Динда призначив необхідне лікування, щодня мене оглядав, контролював хід лікування, медичні сестри і санітарки теж уважно доглядали.

Зараз я вже дома, потихеньку, як кажуть, оклигую від травм. Тому хочу сказати, що бачу навколо себе дуже багато хороших, чуйних людей, які допомагають мені й іншим ветеранам, турбуються, щоб ми мали все необхідне, не відчували себе забутими. Висловлюю щиру подяку керівництву району, працівникам територіального центру, а також працівникам райлікарні. Це лікар В.Динда, старша медсестра В.Корнієнко, медичні сестри В.Лазоренко, Т.Савка, Т.Руденко, О.Копійка, Н.Плачінта, санітарки Л.Шаповал, М.Гензера, Л.Куницька, Л.Олійник, Л.Котляр. Дай же, Боже, всім добрим людям здоров’я і благополуччя!

Павло Стрілець, учасник бойових дій, смт Петрове.