Відмову від планової економіки вважаю стратегічною помилкою

У політичному середовищі, як і загалом в суспільстві, точаться гарячі дискусії з приводу того, чому так сталося, що нинішня влада, як і її попередники, вже вкотре наступає на одні і ті ж самі граблі: замість конкретних рішучих і швидких реформ знову чуємо безкінечні обіцянки, бачимо латання «дірок» в бюджеті у ручному режимі, досі не видно жодних перспектив закінчення дивної і злочинної війни, та й взагалі, складається враження, що гірший досвід попередників, які безуспішно намагалися начебто вивести Україну на шлях процвітання, нічого, фактично, для цього не зробивши, так нікого нічому і не навчив.

Певне, цьому є пояснення (причому, у кожного своє). Я особисто переконаний, що витоки всіх цих явищ – на початку 90-х років, коли українці, проголосувавши за незалежність, разом з тим побоялися рішуче відмежуватися від тоталітарного минулого і обрали главою держави ще донедавна одного з ідеологів тоталітаризму, комуніста Кравчука.

Пригадується, як Президент Чехії (точніше, на той час ще Чехословаччини) В.Гавел після усунення від влади і посад діячів комуністичного режиму, відповідаючи критикам, які твердили, що молодь, яка прийшла на місце комуністів, робитиме багато помилок через брак досвіду, сказав: «Краще 5 років прожити з помилками, ніж ще 50 років зі зрадою». Тож якби в Україні свого часу була проведена люстрація і носії теорії «чим гірше - тим краще» були усунуті від влади, то Україна пішла б зовсім іншим шляхом і була б сьогодні серед світових лідерів, адже мала набагато сприятливіші умови для подальшого розвитку, ніж будь-яка з колишніх союзних республік і країн Східної Європи. На жаль, ми для себе вже втратили шанс на побудову сучасної розвиненої країни, на щасливе і заможне життя в ній, тож, дай Боже, щоб його не втратили хоча б наші діти та онуки. І сьогодні кожен, замість того, щоб проклинати владу за злидні і війну, повинен усвідомити, що якщо сам голосував свого часу за висуванців з сумнівною репутацією, то й він також відповідальний за нинішні негаразди.

Втім, мова не про  розуміння нинішньої ситуації, сказане вище – лише преамбула до роздумів, якими поділився керівник ПСП «Баштинське» Григорій Висоцький. Отож – слово Григорію Лаврентійовичу.

Економіка

Стару систему потрібно зруйнувати, побудувавши нову. Сподіваюся, що ця аксіома зрозуміла кожному. Моя пропозиція полягає в наступному.

При вирішенні будь-якої математичної задачі потрібна константа. Я пропоную взяти за основу землю. Вона повинна залишитися в державній власності і надаватися в оренду до 50 років з правом наслідування. Розпорядником земельних ресурсів повинні бути виключно органи місцевого самоврядування.

Основою всіх бюджетів повинен бути податок на землю: на ріллю $30, на інші ділянки – від $5 до $10 за 1 га (для сільської місцевості). Відданими в довгострокову оренду мають бути поля, пасовища, ставки, озера, дороги, лісосмуги і т.д. Правила оренди і платня – у віданні сільських рад, в яких повинні бути створені відповідні комісії з числа депутатів. Податки повинні розподілятися у відповідності з визначеним процентним співвідношенням знизу догори: район – область – центр. Причому, на всі відрахування повинен бути накладений мораторій на 5 років. Розміри податків повинні визначати місцеві ради у межах, визначених Верховною Радою (від мінімальної до максимальної суми). Не менше і не більше. Це дасть змогу розвивати місцеве самоврядування, про що всі надто багато говорять, але так нічого і не роблять. Решту податків слід ліквідувати, як і фіскальну службу та більшість міністерств. Слід залишити тільки Міністерства оборони, освіти і внутрішніх справ. Зрозуміло, що Кабінет Міністрів у його нинішньому вигляді також потрібно ліквідувати.

Мені можуть заперечити, але важко не погодитися, що, маючи один всім зрозумілий податок, який легко нараховувати і контролювати, ми швидко подолаємо корупцію, з якою так завзято всі начебто ведуть боротьбу, але насправді вона ніяк не зникає. Порахуйте – яким буде бюджет держави! З таким бюджетом не потрібні будуть ні позики, ні інвестори. Щоб це запровадити, потрібна лише мужність і політична воля однієї людини, яка цим рішенням зможе скинути нав’язане нам ярмо.

Все це потрібно робити рішуче і швидко, протягом одного місяця. Приватизацію необхідно здійснювати не шляхом законів і постанов, а прозоро, з висвітленням в засобах масової інформації, перед телекамерами. Надто багато часу вже втрачено, і зволікання лише більше заганяє країну у безв ихідь.

Звичайно, будуть і прорахунки, які можна буде коригувати, але я вважаю, що потрібно йти цим шляхом. Це дасть змогу зміцнити економіку сіл, районів і областей, а село – це головна складова України. Загальний розум нації спрацює, дасть можливість навести лад в державі. Якщо ж нічого не робити, то і будемо мати те, що маємо.

Слід чітко встановити межі сільських рад, районів і областей. 80% польових доріг – розорати, бо вони не потрібні. Лісосмуги також треба очистити і вирубати зайве. Відповідно до стандарту ширина лісосмуги повинна становити 6 – 10 м, а в дійсності доходить іноді до 50 – 100 м. Я гадаю, що ніхто не відмовиться приорати до свого наділу ще 20% землі.

Всі дороги повинні бути приватними, слід розробити такі умови, щоб їх утримання було вигідним. Приклад: дорога Куцівка – Новгородка, де обробляється узбіччя (360 га ріллі). Це і вигідно, і красиво. Болота та інші ділянки, непридатні для обробітку, також потрібно віддавати в оренду з правом переведення їх у ріллю. В даний час в країні має місце значний дефіцит ріллі, цим треба скористатися. Річки і озера також повинні перебувати в оренді, ними мають розпоряджатися районні ради.

Всі повинні зрозуміти, що основою бюджету повинен бути земельний податок, незалежно, від того, що це за земля – поле, кар’єр, супермаркет, житловий будинок чи сміттєзвалище.

Стабільність

Інфляція, рейдерство, незрозумілі і заплутані правила і закони, створені «під себе» олігархами – це риси, притаманні нашій економіці. Триває «змагання»: хто більше поцупить. Як покласти край цьому мародерству? – це хвилює кожного громадянина України. А вихід, як на мою думку, є, і полягає він в наступному.

Слід запровадити договірну систему у стосунках між підприємствами з фіксованими цінами на всі товари і послуги терміном на 5 років. Наприклад, сільгосппідприємства будуть придбавати пальне, електроенергію, воду та інші ресурси за фіксованими цінами, продаючи свою продукцію також за стабільними цінами. Це дасть змогу стабілізувати гривню і, відповідно, всю економіку впродовж одного року. А головне – запровадити в країні планову систему, за якою вже працюють майже всі успішні країни світу. Ринково-бандитський безлад уже нікому не потрібний. До прикладу, в Ізраїлі, де більшість землі – пустеля, сільськогосподарські кібуци – аналог наших колгоспів. Їхнє сільське господарство серед найрозвиненіших у світі. Водночас там розвивається планова економіка, від якої ми поспішно відмовилися, тому і стали схожими на стадо, яке женуть до прірви.

Якщо 20% від бюджету щорічно класти на золотовалютний резерв в національний банк України, то і гривня буде зміцнюватися на 20%. Це не моя вигадка, а світова практика і основи економічної науки.

Суспільству потрібен спокій і бачення майбутнього, тому потрібно відрождувати планову економіку. За кордоном люди спокійні, упевнені і завжди усміхнені, а усмішка, як твердить медицина, продовжує життя. Ми ж живемо вже третє десятиліття без перспективи на поліпшення. Вже 24 роки нам твердять, що обрали економічний шлях, який дасть змогу розвитку, але ж чомусь насправді живемо все гірше і гірше. То, можливо, не варто винаходити велосипед, а звернутися до економічної науки, яку розвивали найвидатніші вчені? Будь-яка успішна країна має планову економіку і бюджет розвитку, тільки чомусь не Україна.

Водночас, на сумній ноті не хочеться закінчувати свої роздуми, тому скажу на завершення, що вірю в те, що наш люд талановитий і розумний та виправить помилки, допущені керівниками країни впродовж 24 років її існування. Тож незабаром ми також станемо усміхненими і щасливими.

Ось такими думками поділився Г.Висоцький. Як на мене, то вони, здається, часом досить суперечливі, деякі пропозиції, висловлені ним, навряд чи реально втілити в життя. Втім, кожен має право на свою думку. Як говорить автор - наш народ талановитий і розумний, тож саме з думок кожного і складається загальнонародна мудрість.

На даний час триває обговорення багатьох реформ, запропонованих урядом, зокрема реформи адміністративно-територіального поділу держави. Тож думка кожного важлива, варто сподіватися, що нинішня влада, на відміну від попередників, які обіцяли «почути кожного», дійсно почує голос народу і врахує це у своїй діяльності.

Підготував Анатолій РЯБОКОНЬ