Якраз на велике свято Благовіщення у мене трапилася біда – не стало світла. Надворі вирувала негода, а моя невеличка хатинка потонула у темряві. Що робити? Телефоную до РЕМу в надії, що порятують. А думка закрадається така: ну хто до тебе, бабусю, у таку негоду приїде та ще й за цілих 22 кілометри відстані? Доведеться тобі, старенька, чекати аж до ранку. Та я помилилася. Таки приїхали мої рятівники. Боже, я як побачила біля своєї хатинки величезну білу машину, то радощам не було меж! Синочки, та ви мені не просто світло дали у хату, ви у мою душу тепло принесли, а це варте більшого. Знаєте, нам, стареньким, хоч трішки уваги, хоч трішки людського тепла – і ми щасливі безмежно. Спасибі Вам, синочки, за увагу, за турботу. Нехай Вас береже Господь.

Я не знаю, яка бригада тоді виїздила до Ганнівки, але я прошу висловити їй щиру подяку за те, що подарували людині похилого віку тепло душі.

Лідія Зуєнко, ветеран освіти