В останні роки існування Радянського Союзу, який вже конав у болісних, а часом і кривавих конвульсіях, запорізький композитор і співак Анатолій Сердюк написав пісню на слова Дмитра Павличка «Вставай, Україно!», яка стала тоді дуже популярною. Виконавши її, він став переможцем першого Всеукраїнського фестивалю «Червона рута». У пісні були слова: «Вставай, Україно, вставай, виходь на дорогу свободи, де грає могутній Дунай, де ждуть європейські народи».

Впродовж всіх років існування України, як незалежної держави, ми мріяли про Європу, про Європейський вектор розвитку говорили всі керманичі держави. Членами Європейської спільноти стали вже практично всі країни – колишні сателіти Радянського Союзу, які на момент його розвалу були значно відсталішими від України в економічному плані, а у нас далі розмов справа так і не зрушила, Європа не поспішає розкривати перед нами свої обійми. Причому, сьогодні ми ще далі від Європи, ніж навіть  рік тому, після перемоги Майдану Гідності.

Чому так сталося?

Можна звинувачувати у цьому попередню владу, яка, виголошуючи нібито правильні гасла, впродовж багатьох років крала і брехала. Та на жаль, багато в чому не є безгрішними і дії нинішньої влади, яка бездарно і злочинно розтринькує останні крихти довіри до України з боку європейської та світової спільноти.

І все ж, за великим рахунком, винні у цьому ми самі. Бо це ж ми, маючи доволі широкий вибір, майже завжди обирали найгірший варіант, наповнюючи вищий законодавчий орган держави і, відповідно, всі структури виконавчої влади хапугами, крадіями і зрадниками (йдеться, звичайно, не про простих працівників різних управлінських структур, а про людей, які займали ключові посади в цих органах, відповідали за прийняття рішень). Бо неможливо здоровим глуздом пояснити, - чому людина одночасно голосує за партійний список, скажімо, комуністичної партії, а, разом з тим - за кандидата в депутати – мільярдера, чому після кривавих подій на Майдані виборці віддають голоси за одіозного представника колишньої Київської міськради, прославненого сумнівними земельними оборудками, як це сталося, зокрема, в одному з виборчих округів нашої Кіровоградщини? Чому, зрештою, знову привівши до влади олігархів, обурюємося тим, що вони багатіють, оббираючи до нитки найбідніших?

Розгадка доволі проста. Маємо таку ситуацію тому, що не маємо громадянського суспільства. В країнах тієї ж Європи всі дії влади перебувають під контролем громадськості, будь-яка негативна інформація про приватне життя, зловживання службовим становищем чи прорахунки в професійній діяльності може покласти край кар’єрі політика. Діяльність парламенту та уряду є предметом прискіпливої громадської експертизи, і горе тому політичному діячеві, якого запідозрять в лобіюванні  приватних, а не державних інтересів. Тому є всі підстави вважати Європу великою громадою, бо в країнах ЄС саме інтереси громадян є пріоритетними, всі рішення розглядаються і приймаються саме в цьому ракурсі – з огляду на національні інтереси.

В Україні формування громадянського суспільства перебуває в зародковому стані. Нібито й існують громадські організації, та насправді вони у своїй більшості маловпливові, діють здебільшого, відстоюючи вузькі інтереси своїх членів, а не громади загалом.

Одним з таких формувань (яке, за визначенням, нібито має бути найвпливовішим) є громадська рада при Петрівській райдержадміністрації (керівник - В.Паладько), до складу якої входять представники багатьох громадських організацій. Вона є дорадчим органом, який покликаний здійснювати громадський контроль за діяльністю райдержадміністрації. Та, на жаль, іноді ці функції є фікцією, бо насправді орган виконавчої влади практично не зважає на думку членів Громадської ради, а її рішення фактично лише «освячують» рішення райдержадміністрації. Свого часу Ю.Самохвал, наприклад, впродовж усього періоду перебування на посаді керівника району взагалі жодного разу не «опустився» до особистої участі в засіданні Громадської ради, у разі необхідності змушуючи виготовляти фактично фальшиві протоколи її засідання з потрібними рішеннями.

Хочеться вірити, що нинішнє керівництво району більш демократичне, ніж управлінці з команди Януковича, тож ставитиметься до громадськості району, виразником інтересів якої повинна бути Громадська рада, як до роботодавця, а не як до «піпла, який все схаває».

Нещодавно відбувся семінар-тренінг для членів Громадської ради при Петрівській райдержадміністрації, який провели члени Ресурсного центру Асоціації недержавних громадських організацій (м. Черкаси) Анатолій Рекун та Микола Макуха.

Семінар-тренінг, про який іде мова, входить до програми навчання громадських рад Черкаської та Кіровоградської областей – 16 семінарів і 2 літні школи. У його програмі були наступні теми:

- Як застосувати досвід громадських рад з реалізації форм та механізмів участі громадськості у формуванні дієздатних територіальних громад. Досвід діяльності Координаційної ради сил Майдану Черкащини.

- Управління діяльністю громадської ради. Планування та організація діяльності громадських рад. Діяльність постійних комісій.

- Інформація про проект Європейської комісії з розвитку сільськогосподарських кооперативів в Черкаській області.

- Налагодження ефективної комунікації між членами громадської ради.

- Формування громадської думки щодо важливих проблем громади. Підготовка та лобіювання прийняття важливих для громади управлінських рішень.

- Механізми контролю за владою та органами місцевого самоврядування. Вплив на кадрові призначення в органах влади. Моніторинг органів державної влади та органів місцевого самоврядування.

- Громадська експертиза проектів нормативно-правових актів.

- Основні напрямки реформ в Україні та механізми їх підтримки на місцевому рівні.

Можна сподіватися, що досвід діяльності громадських формувань Черкащини виявиться корисним для громадських активістів нашого району, а знання, отримані під час семінару, допоможуть ефективніше організувати роботу громадської ради і налагодити дієву співпрацю з органами державної влади та місцевого самоврядування.

Розвинене громадянське суспільство – головна ознака демократії. В країнах, де панують тоталітарні і диктаторські режими, громадянське суспільство не має можливості вільно розвиватися, громадські організації, як правило, обслуговують владу, відіграючи роль масовки, «всенародного одобрямса». Не даремно ж в Російській Федерації, політичне керівництво якої взяло на озброєння ідеологію та методи фашизму, нещодавно диктатор Путін підписав закон «Про небажані організації», яким фактично забороняється діяльність усіх непідконтрольних владі громадських структур.

Україна, хоч і повільно, тяжко і нерідко манівцями, таки ж рухається в напрямку до Європи. І вільний розвиток громадських структур є запорукою успішного завершення цього шляху.

Анатолій РЯБОКОНЬ.

На знімку: члени громадської ради під час семінару (слово має А Рекун)