Чому розпочалася війна?

В Україні війна… Триває хаос в економіці. Щодня гинуть люди. Уже давно ніхто й не згадує, скільки ж насправді нас, українців, залишилося. У те, що колись-таки в країні відбудуться якісь зміни на краще – тепер мало хто вірить, адже попередні два десятиліття невиправданих надій і сподівань вже чи не кожного з нас перетворили в переконаних скептиків.

Водночас, я вважаю, що початок цієї війни не слід пов’язувати виключно з подіями Євромайдану чи приходом до влади Януковича. Ці події просто стали проміжними етапами наслідків значно раднішої трагедії – вибуху на Чорнобильській АЕС. Адже саме після того нашу країну стали масово покидати вчені люди: професори, доктори наук, академіки. Їм на Заході надавались лабораторії, кафедри, житло і хороша зарплатня. Отож і виходить, що у нас просто відібрали РОЗУМ. Відібрали те, чого на базарі чи в супермаркеті купити неможливо. Я вже тоді відчував, що для нації це може обернутися трагічними наслідками,і, на жаль, схоже, що мої передчуття справдилися.

Інший чинник, що спричинив хаос в державі – це поспішне виконання заклику «давати дорогу молодим». Тобто, з одного боку це правильно, щоб держава опікувалася становленням і кар’єрним зростанням молодого покоління. Але це слід було робити обережно, поступово, а не так як у нас, коли всі керівники зі знаннями та досвідом були фактично відсторонені від керівництва державою. І ця тенденція й досі продовжується, ось найсвіжіший приклад: кілька тижнів тому через непродумані, на мій погляд, зміни в законодавстві про оплату праці, лише в одному Кіровоградському педагогічному університеті, фактично, в розквіті сил і набутого досвіду, пішли на пенсію одразу 20 науковців, з яких 8 професорів та докторів наук. А скільки таких ми втратили в цілому по Україні? Говоритимемо відверто: хіба можна порівняти навчальний та інтелектуальний рівень лекцій, які читає професор, і які – молодший науковий співробітник? Це те ж саме, що порівнювати чорну ікру з кабачковою.

Принагідно виникає питання: чи випадково в Сенаті США вік близько 80 відсотків сенаторів вже за 60? А голові Сенату 72 роки! Серед радників президента Обами 6 нобелівських лауреатів, яким вже також далеко за 60. Чому так? Можливо, тому, що там розуміють, що таке життєвий і професійний досвід та інтелект, і уміють ними дорожити?

Будьмо відвертими: усіма цивілізаціями, усіма країнами і народами в їх розвитку рухає саме інтелект – іншої рушійної сили суспільного розвитку просто не існує. А ми, виходить, просто втратили (і продовжуємо втрачати) те, що реально здатне мислити і приймати правильні рішення. Складається враження, що нам просто нав’язують дебілізм.

 Я знаю, що ще майже два десятиліття тому на Харківському тракторному заводі було розроблено сучасну модель трактора ХТЗ-4102, приблизно в ті ж роки на Дніпропетровському «Південмаші» - зернозбиральний комбайн, якому б позаздрили і Джон Дір, і Кейс, і Клаас. Але й досі вони стоять на рівні експериментальних зразків. Чому так?

Мені за моє некоротке вже життя пощастило об’їздити чимало країн світу, довелося побувати і в Європі, і в Америці, і в Африці… Зрозуміло, що там я спілкувався з багатьма людьми. І знаєте, що мене вразило: потенційно ми, українці, в інтелектуальному плані їм нічим не поступаємось, а багато в чому й переважаємо. Єдина наша суттєва вада, що ми занадто відверті і щирі, всім і у всьому довірливі, і, як бачимо, - дарма. Цим уже не раз користалися наші недруги. Водночас, у нинішньому цинічному і прагматичному світі надіятись слід тільки на себе і на свій розумний люд. Пригадується, колишній президент Сполучених Штатів Білл Клінтон під час відвідин України зазначив наступне. «Українська нація є однією з найстаріших у світі, а стариган дурним не буває»… Шкода, що філософської глибини цього вислову не розуміють наші керманичі.

Сьогодні вже вийти з такої ситуації і запустити нарешті процес поступального розвитку України, на жаль, дуже складно. Але не безнадійно. І, на мою думку, успішність цього процесу залежить, головним чином, від мужності та мудрості хоча б частини депутатів Верховної Ради. Скажімо, аби внести і прийняти закон, згідно з яким обов’язковим критерієм при обранні голів міської, сільської чи селищної ради була наявність у кандидата на цю посаду вищої освіти, то від цього у виграші була б уся громада. Та ще й бажано, щоб диплом про вищу освіту був з відзнакою, і щоб термін роботи на конкретній території був не меншим 20 років. Чому саме 20 років? Поясню. Тому що тоді дипломи з відзнакою ще так легко не продавалися і не купувалися, як зараз. Можливо, доречно було б навіть записати якусь подібну вимогу в новій редакції Конституції. А ще потрібно, щоб і усі депутати сільських, селищних та міських рад також обо’язково мали вищу освіту і стаж роботи  на даній території не менше 10 років. От тоді нам, можливо, й вдалося б з усіх наших управлінських структур відсіяти дебілізм (нерідко досить нахабний і нахрапистий) та запустити в роботу РОЗУМ, який за лічені роки чи, може, й місяці зміг би вивести країну з кризи. Іншого шляху я не бачу. Бо в іншому випадку не допоможуть нам ні люстраційні заходи, ні закони про боротьбу з корупцією, ні судова реформа, ні перебудова МВС, ні жодні інші чудасії. Так само – не порятують ні зовнішні кредити, ні залучення інвесторів, ні допомога міжнародних фінансових організацій. Усі оці заходи мені особисто нагадують роботу ілюзіоніста, коли перед очима глядачів розгортається дивовижна, чарівна вистава, а насправді оманлива захопленість публіки зумовлена лише маніпулятивною спритністю умілих рук, що дозволяє, говоритимемо відверто, цих самих глядачів пошити в дурні.

Водночас, я переконаний: лише ми самі спроможні створити для себе привабливу, красиву, розвинену державу з гордим найменням Україна! І для цього нам зовсім не обов’язково залучати закордонних міністрів чи спеціалістів. У нас свої є набагато кращі. Такі, як, скажімо, професор А.С. Гальчинський – батько кількох справді вдалих реформ, що встигли відбутися в Україні. І це наш – українець, якому я з вдячністю б доземно вклонився. Отож нам слід навчитися шанувати і поважати те, що нам дано Богом, і те, що на базарі купити неможливо. А доки нами керуватимуть двієчники – такою ж - «на два» буде і якість нашого життя. Хочемо жити «відмінно» - значить і до керівництва державою на усіх рівнях мусимо приводити відмінників. Іншими словами – якщо поставимо розум попереду «дикої раті» - отримаємо розвиток і піднесення країни (це, до речі, свого часу давно вже зрозуміли в країнах, які називають «економічними тиграми», бо вони сьогодні задають темп в розвитку світової економіки), а якщо ж ні…

Тоді, певне, знову роками блукатимемо в пошуку якогось свого «особливого шляху», набиваючи собі гулі і продовжуючи втрачати залишки формуючого націю державотворчого потенціалу. І все ж хочеться вірити, що ми таки – розумна, цивілізована нація, а не примітивні створіння, не здатні порозумітися у мирний спосіб, що допустили війну на своїй землі і тепер не знають, як цю війну зупинити. Війну, яка, на моє глибоке переконання, і стала наслідком втрати країною свого інтелекту. 

Григорій Висоцький, смт Петрове.