Здавна відомо, що петрівська земля багата не лише родючими чорноземами, а ще й корисними копалинами. Чутки про те, що в її підземних коморах знайшли і скоро розпочнуть видобуток залізної руди, з’явилися ще на початку 70-х. І ось, нарешті, у 1977 році було вийнято перші кубометри грунту, що і стало початком розбудови Петрівського рудника.

Пригадую, як із моєї рідної Чечеліївки до траси Петрове – Олександрія пішки ходили  разом зі мною односельці Євдокія Калинчук, Леонід Косенко та Микола Нетюхайло, які нещодавно стали робітниками Петрівського залізорудного кар’єру. Водночас, до нашого району тоді прибувало чимало бажаючих працевлаштуватися не лише з ближніх сіл та із сусідніх міст, а навіть спеціалісти гірничих професій з Казахської РСР.

Маркшейдери Іван та Віра Белеї почали робили розмітку кар’єру, а вже незабаром перший ківш гірничої маси підняв машиніст екскаватора Василь Макаренко. Один із перших робітників цього підприємства, колишній слюсар, гірничого обладнання І.К.Копійка розповів, що їх тоді було лише 11 чоловік. Окрім двох вагончиків на виділених підприємству колгоспних землях знаходилося іще два приміщення: це колишня ферма та молокоприймальний пункт. У них було установлено два токарні станки, а на фермівській базі зберігали різне гірниче знаряддя та обладнання. Пригадав Іван Каленович, як на польовій дорозі у багнюці застряг трайлер з першим екскаватором, тож довелося викликати на підмогу з ЦГЗКа два потужні бульдозери. Під керівництвом директора кар’єру А.Г.Топка і головних спеціалістів В.Н.Хрюкіна, І.І.Глущенка, М.О.Купального готували щойно прибулу техніку до початку розкривних робіт, які того ж року вже й розпочалися. Для монтажу першого чотирикубового екскаватора потрібний був сорокатонний автокран, який постійно був занятий на ЦГЗК. Щоб виконати поставлене завдання, вперше на практиці довелося здійснювати одночасний монтаж одразу трьома менш потужніми кранами російського, польського та чеського виробництва. Запам’яталося І.І.Глущенку, як разом з механіком О.О.Скобєлевим, вони довго метикували, яким би чином це зробити, але, зрештою, поставлене завдання виконали. Пригадалися Іларіону Івановичу й незручності, що додавалися за відсутності належного мосту через річку Зелена, що в Олександро-Мар’ївці, адже під час повені робітників через нього з Криворіжжя перевозили «Уралом». Команді енергетиків доводилося виконувати чи не найбільший обсяг робіт, адже потрібно було забезпечити усі механізми потужним енергоживленням. Це лягло на плечі перших електрослюсарів - Володимира Романька, Василя Піцика та енергетика Віктора Сєгедіна. Також до монтажних робіт активно долучилися і електрозварювальники Віктор Ліскевич та Володимир Стрижевський. Одночасно скреперисти Валентин Махненко, Леонід Бандурко, машиніст автогрейдера Георгій Малишев, бульдозеристи Петро Чмих, Анатолій Вершок і Микола Фокін забезпечували фронт робіт екскаваторникам та транспортникам. Керував будівництвом кар’єру заступник начальника відділу капітального будівництва ЦГЗК Анатолій Яловий. І ось наприкінці лютого 1980 року кар’єр був зданий в експлуатацію.

Темпи робіт стрімко зростали, і вже стали до ладу цехи: бульдозерний, буровий, екскаваторний, залізничий, електрослюсарний, ремонтно-механічний та автотранспортний, у якому спочатку нараховувалося лише шість стареньких двадцятисемитонних «БелАЗів», а згодом автопарк поповнився щонайменше двадцятьма новими, тільки вже сорокатонними автомобілями. За їх кермо сіли: Володимир Павук, Володимир Кулішов, Олександр Плетньов, Володимир Гончар, Володимир Будко, Анатолій Шульга, Володимир Крячко, Іван Тарасенко, Микола Адаменко, Володимир Шпак. Юрій Козацький, Віктор та Сергій Єфремови, Володимир Самофал. На розкривних роботах у три зміни трудилися екскаваторники Олександр Моргаленко, Іван Тищенко, Григорій Узлов, Лев Роот, Антон Вагнер, Василь, Валерій та Анатолій Макаренки, Костянтин Рябов та Іван Суковач. Щоб дістатися до залізної руди, попервах працювали лише два бурильні станки. Іван Копійка, котрий став машиністом першого бурового станка, на все життя запамятав, як на глибині 40-50 метрів доторкнулися до скелі окисленої руди. Тоді, разом з Валерієм Фартушним, трактористом Валерієм Бурдикіним, у складних умовах довелося зробити до двадцяти свердловин для закладення вибухівки. Та труднощі не ставали на заваді рудокопам, і вже у грудні 1980 року машиністам екскаваторів О.К. Пироженку та П.О. Савкуну та гірничному майстру М.О.Ткаченку випала честь видобути перші тонни ціної для металургії сировини, яку Віктор Крисанов завантажив на думпкари, які невдовзі локомотивами почали відправляти на збагачувальну фабрику Криворіжжя. Гірничі роботи постійно здійснювалися в комплексі. На той час вже були прокладені до збагачувальної фабрики ЦГЗК залізничні колії. Так незабаром утворилися залізничні станції «Петрове» та «Відвальна». Машиністи локомотивів Володимир Малиш, Богдан Савка, Євген Войченко, Микола Красілов, Володимир Волосніков, Павло Стеба, Петро Бурлака та Василь Граховський вдень і вночі безперебійно транспортували гірничу масу та залізну руду. Пригадав тодішній начальник ЖДЦ Віталій Граховський, як шістьма локомотивами вдавалося транспортувати за зміну від двохсот до трьохсот думпкарів гірничої маси. У підпорядкованому йому цеху в 1986 році працювали 260 чоловік, а всього на руднику - понад тисячу робітників. Вже тоді видобуток залізної руди сягав близько шести мільйонів тонн за рік. Все це стало можливим завдяки наполегливій праці багатьох робітників кар’єру. Після розпаду Радянського Союзу, на початку 90-х років розпочався новий відлік трудової біографії Петрівських тре-тього та четвертого  залізорудних кар’єрів.

Сергій АНДРУСЕНКО.

На знімках: машиніст автоскрепера Георій Малишев; слюсарі Микола Кумпан, Микола Нетюхайло та Леонід Косенко; водії «БелАЗів» Володимир Каус, Станіслав Рибак, Володимир Усенко, Петро Федосов (бригадир), Велерій Бріг та Йосип Браунштейн; початок розкривних робіт; машиніст екскаватора Костянтин Рябов; завантаження перших думпкарів залізною рудою; на першому плані начальник кар’єру Василь Макаренко ставить завдання скреперистам; маркшейдер Володимир Кретіна та робітниця Євгенія Рябова; електрозварювальник Тачлі Хаджимов, водій Анатолій Макар та бригадир  слюсарів Віталій Сєвцов (70-ті  та 80-ті роки).

Фото автора.