Російська православна церква Московського патріархату грає визначну роль у творенні так званого «Русского мира». Її очільник Кирило (Володимир Гундяєв), щодо якого вже давно ходять чутки, що його інша посада «в миру» - кадровий чекіст, генерал радянського КДБ, а зараз - російського ФСБ, - є вірним соратником Путіна, одним зі стовпів його диктаторського режиму.
З допомогою агентури в церковному середовищі радянська, а нині російська влада здійснює контроль за діяльністю церкви. Найефективніше ж можна контролювати будь-яку структуру, очоливши її. Тож не дивно, що московське православ’я стало однією з головних сил відродження в Росії фашизму, знищеного нібито в результаті другої світової війни. Чимало політичних партій і громадських організацій, які офіційно діють в Росії, не соромляться відкрито визнавати, що проповідують православний фашизм, який покликаний відродити велич Росії. Сам Гундяєв благословив бандитів, які воюють з Україною на Донбасі, на убивство українців, чимало священиків Московського патріархату, виконуючи його вказівки, моляться в храмах України за перемогу «российского воинства». Словом, православна церква Московського патріархату все однозначніше стає на позиції, ворожі Україні та українцям. Відверто вразив сюжет, що його днями показали спочатку по кількох російських телеканалах, а потім уже продублювали і наші телевізійники. Хоча, звичайно, з абсолютно протилежними коментарями. Йшлося про те, що з Томська на Донбас вирушає загін найманців в кількості понад три десятки осіб, і, знову ж таки, благословляє їх убивати християн на чужій землі начебто православний священик, а насправді, виходить, - фарисей в рясі! Адже так у світі ведеться, що справжні проповідники Слова Божого навпаки - скрізь закликають вірян до злагоди й до порозуміння, і лише в крайньому разі - до захисту своєї рідної землі. А тут ось таке... Показовим стало і послання (а фактично ультиматум) Гундяєва на адресу Вселенського Патріарха Варфоломія І, в якому той вимагає засудити Україну і Українську помісну церкву, яку величає «розкольниками», бреше про гоніння і репресії на православну церкву Московського патріархату, які нібито чиняться в Україні.
Московське православ’я головним ворогом вважає католицизм і гілку християнства, яку називають уніатством. Як же сталося, що єдина церква розділилася на два ворогуючих табори (хоча нині міцнішає рух до порозуміння і, можливо, до відновлення єдності християнства, що демонструють і Папа, і Вселенський патріарх)?
Пропонуємо увазі читачів статтю про історію розколу християнства (з незначними скороченнями), яка, сподіваємося, для багатьох виявиться цікавою.
Розкол
16 липня 2014 року виповнилося 960 років з часу розділення єдиної християнської церкви на православну і католицьку.
Після смерті і вознесіння Христа у 34 році нової ери на апостолів зійшов Святий Дух, і вони сповістили людям Євангеліє. Цей день вважається днем народження єдиної вселенської церкви. Постулат про те, що церква є єдиним тілом Христа, був розроблений апостолом Павлом у 54 році.
Християни перших віків були дружною і згуртованою сім’єю. До кінця ІІ століття вже існувало багато християнських громад – в Середземномор’ї, Малій Азії, Месопотамії, Аравії, Африці, на півночі Італії. З цього часу можна говорити про створення єдиної вселенської християнської церкви.
На земну церкву з перших днів її існування звалилися суворі випробування. Перших християн переслідували і вбивали, піддаючи страшним тортурам.
Ситуація змінюється після того, як влада на Заході імперії переходить до Костянтина. Він був переконаний, що завдячує цьому Богу, бо в ніч перед битвою побачив на небі хрест і почув слова: «З цим переможеш». У лютому 313 року Костянтин зустрічається зі своїм другом Ліцинієм, який править на Сході, і вони складають знаменитий Міланський едикт, у якому християнство визнається законною релігією на всій території Римської імперії. У 324 році Костянтин стає єдиним римським імператором. Він повелів заснувати на Босфорі нове місто – Константинополь. Так народився Другий Рим – християнський, вільний від традицій язичництва.
У V столітті Західна Римська імперія переживає тяжкі часи, у результаті агресії сусідніх племен варварів вона припиняє існування. Східній поки що нічого не загрожує, але через сто років готи, які жили на території нинішніх Південних України і Росії, захоплюють частину земель Східної Римської імперії.
А на величезному півострові, розташованому на південь від Візантійської імперії, серед арабів з’являється Магомет, який проповідує віру в єдиного Бога – іслам. Араби ведуть переможні війни, захопивши у 635 році Дамаск – столицю Сирії, Ірак, Персію, Єгипет і Кіренаїку (сучасну Лівію). Це перешкоджає зв’язкам між християнськими Сходом і Заходом, готує підґрунтя для розділу східної і західної церков.
Після падіння Західної імперії Римський Папа Адріан потрапив у скрутне становище і звернувся за допомогою до короля франків Карла Великого, який розбив ворогів Папи. У 774 році Карл Великий побував в Римі і передав Папі Адріану частину відвойованих земель: Південну Тоскану, Перуджу, Центральну Італію і Равенну. Приєднавшись до римського герцогства, ці землі утворюють Папську державу, що стало початком незалежності пап від імператора Візантії. До VІІІ століття імператор Візантії зобов’язаний був допомагати папі зберігати християнську єдність і монолітність обох імперій. Тепер, коли папа Лев ІІІ проголосив Карла Великого імператором Риму, це служить лише підсиленню Заходу і знаменує собою нову тріщину у стосунках між греко- і латиноязичними християнами.
У 979 році, після перемоги над своїм братом Ярополком, Володимир Красне Сонечко стає Київським князем. Він прийняв хрещення у 987 році, обравши християнську віру грецького обряду, а у 988 році охрестив всю Русь. Важливо пам’ятати, що Русь увійшла в число християнських народів, коли східна і західна церкви ще складали єдину вселенську церкву.
На початку ІІ тисячоліття Південну Італію захопили нормани, взявши в полон папу Лева ІХ. Вони вимагають, щоб папа благословив їхній похід на Візантію. Це сталося у 1054 році і знаменувало розділення грецької і римської церков.
Східні патріархи Сергій і Михайло Керулларій викреслюють ім’я папи зі списку тих, кого згадують у богослужінні, закривають всі римські церкви в Константинополі. Папське посольство, яке очолював кардинал Гумберт, доставляє в собор Святої Софії буллу про відлучення від церкви патріарха Михайла Керулларія і його прихильників. З боку східних патріархів звучить прокляття у відповідь. Але законність подібного акту до сьогодні залишається спірною, оскільки у момент відлучення папа Лев ІХ вже був мертвий. Він помер зненацька. Знаючи це, кардинал Гумберт не міг відлучити східних патріархів від імені мертвого папи.
Щоб раз і назавжди вирішити цю проблему, під час зустрічі папи Павла VІ зі вселенським патріархом Афінагором було офіційно оголошено про анулювання всіх взаємних відлучень.
У 1438 році папа Євгеній ІV, намагаючись відновити єдність зі східним християнством, скликає в місті Ферраре церковний собор. У його роботі взяли участь імператор Візантії і патріарх Константинопольський. Від Русі був присутній митрополит Ісидор. Через рік собор переноситься у Флоренцію, де підписується угода про мир, Візантія сподівається на допомогу Риму у боротьбі з турками, які вже стоять на порозі Константинополя.
6 липня 1439 року на Флорентійському соборі укладається унія, яка обнародується на грецькій мові і на латині. Свій підпис під документом ставить і київський митрополит Ісидор, який зрозумів, що, якщо християнська церква являє собою тіло Христове, то смертним гріхом було б це тіло розривати. Та у Москві ці аргументи не сприймають, за наказом великого князя Василя митрополита ув’язнюють. У 1441 році на його місце князь ставить митрополита Іону.
29 травня 1453 року турки беруть Константинополь, який перед цим обложили. Дізнавшись про це, російський цар Іван Грозний виголосив: «Другий Рим впав. Третій Рим – Москва. А четвертому – не бути!». З цього часу Російська православна церква сама стала призначати собі патріархів.
Фелікс ПОЛЬСЬКИЙ («Секретные материалы. Досье»).
