Після початку реформування аграрного сектору, яке завершилося розпаюванням землі та спільного майна сільгосппідприємств, минуло вже більше десяти років. Що цей процес приніс більшості селян заможне життя і добробут, на жаль, сказати не доводиться. До цього часу тривають спірні як земельні, так і майнові конфлікти. Офіційно в державі ринку землі сільського господарського призначення не існує, отож вона нібито ще й не стала товаром, але чимало ділків вже, як кажуть, давно кинули на неї оком. Вони знаходять шпаринки у чинному законодавстві, створюють різні злочинні схеми та активно діють в ім”я своєї особистої наживи. Тому до проблем сільських громад зараз прикута неабияка увага високопосадовців держави та політиків. Всі вони вже вкотре намагаються «рятувати» село, водночас і селяни, вже навчені гірким досвідом, добре розуміють, що то лише гасла, і з своїми труднощами, вочевидь, доведеться, як завжди, боротися самотужки.
Сталося так, що від наслідків реформування і дотепер найбільше потерпають маленькі села, приреченні на зникнення. Тут процвітає безробіття, яке приводить до зубожіння сільських мешканців та занепаду місцевої інфраструктури. Такі негаразди свого часу очікували і на Йосипівку, тож громада звернулася до свого підприємливого земляка (нещодавно свавільно позбавленого життя) І.Д.Великого з проханням взяти у них в оренду земельні паї. Іван Дмитрович не відмовився від такої пропозиції, адже це село йому рідне, на цій землі він народився і виріс, тут і нині проживає його мама. Тут закінчив 8-річну школу, далі навчався в Ерастівському сільськогосподарському технікумі, після закінчення якого вступив до Дніпропетровського аграрного університету і отримав у 2004 році спеціальність вченого-агронома. У 1989 році був призваний на службу до лав Радянської Армії, і ці два роки теж не пройшли марно. Юнак, пройшовши армійську школу, захопився спортом, загартував характер і знайшов багато друзів. Тоді ніхто і уявити не міг, що колись в наше мирне життя увірветься війна, і що, захищаючи Вітчизну, гинутимуть наші хлопці, а волонтери, в числі яких був Іван Дмитрович, ризикуючи власним життям, робитимуть усе, аби надавати їм моральну та матеріальну підтримку.
А тоді, у 2004 році, вже маючи чималий агрономічний досвід роботи в різних сільгосппідприємствах, Іван Дмитрович заснував та очолив фермерське господарство «Сім вітрів». Була проведена детальна інвентаризація майна колишнього ПСП «Йосипівське» з наступною виплатою належних коштів його власникам. Згодом з ініціативи Івана Дмитровича було розпочато будівництво газопроводу з села Петрівського до Йосипівки, яке вдалося здійснити за рахунок державного фінансування, а вже до своїх осель йосипівці підводили блакитне паливо за рахунок отриманих коштів за майнові сертифікати. Дійсно, газифікація - то велике благо для села, але, щоб усі люди могли розрахуватися за спожитий газ та мали кошти для утримання сімей, їм перш за все потрібна робота. Тому керівник «Семи вітрів» відбудовував ферми, де згодом поселилися вівці, свині та птиця. Задля цього у П‘ятихатському районі була налагоджена робота інкубаторної станції. Також Іван Дмитрович ставив собі за мету повномасштабніше розвивати тваринницьку галузь. За невеликий проміжок часу зміцнішала матеріально-технічна база сільгосппідприємства, і фермерське господарство стало взірцем для інших аграріїв, пожвавішало життя в селі.
Сільський голова Йосипівки І.В.Шульга говорить, що з таким керівником, як Іван Великий, було легко працювати. За участю сільгосппідприємства село почало відроджуватися: утримувалися сільські дороги, було придбано автобус для підвезення дітей до школи, домоволодіння забезпечувалися водою, на вулицях засяяли електричні ліхтарі. Спільними зусиллями сільгосппідприємства та органу місцевого самоврядування була відновлена давня традиція відзначати День села. І знову невеличким селом лунали пісні, розігрувалася безпрограшна лотерея та паморочила голови неповторним запахом козацька каша. З ініціативи сільської ради та при підтримці ФГ «Сім вітрів» ведуться роботи по спорудженню ставка та очищенню русла річки Зеленого, де вже пройдено перші 400 метрів.
На превеликий жаль, лічені дні Іван Дмитрович Великий не дожив до двох святкових дат у листопаді – власного 45-річчя та 10-річчя сільгосппідприємства. Він влучно назвав своє фермерське господарство «Сім вітрів», бо воно стрімко, не зважаючи на перешкоди, неслося вперед, неначе вітрильник при попутному вітрі. Нині біля штурвалу господарства дружина, - також агроном за фахом, Наталія Велика, котра має намір продовжити справу чоловіка - зберегти та розвинути господарство, а отже і село, та сподівання односельців на краще життя.
Сергій АНДРУСЕНКО
На знімку: Іван Великий з трудовим колективом фермерського господарства (2006р).
