З історії створення Петрівського Парку відпочинку
У 1947 році на січневому Пленумі ЦК ВКП(б) (назву КПРС було введено на ХІХ з’їзді ВКП(б) лише у 1952 році) прийняли постанову «Про увіковічнення подвигу Радянської Армії під час Великої Вітчизняної війни 1941-1945 років». Для виконання цього рішення необхідно було створити меморіальні комплекси в столицях, обласних та районних центрах братніх республік Радянського Союзу, які повинні були зберегти пам’ять про загиблих і прославляти героїзм живих учасників Великої Вітчизняної війни.
У цьому ж 1947 році Кіровоградський обком ВКП(б), виходячи із постанови Пленуму ЦК, прийняв рішення про створення відповідних меморіальних пам’яток в обласному та районних центрах, куди будуть включені братські могили визволителів.
На розширеному Пленумі Петрівський РК ВКП(б) у березні 1948 року прийняв резолюцію «Про створення у районному центрі Петрове районної братської могили воїнів і командирів РСЧА, які загинули під час визволення Петрівського району від фашистських завойовників у 1943 – 1944 роках». Тому, з настанням погожих теплих днів, архітектурний відділ райвиконкому вибрав місцевість, де передбачалося розмістити цю братську могилу. Це була частина давнього, вже дещо занедбаного паркового масиву в місці примикання вулиці Кірова до вулиці Сталіна (теперішньої Ілліча). Місце це вважалося найбільш вдалим, адже райком партії і райвиконком знаходилися тут же, поряд, у приміщенні, побудованому незадовго до початку війни, в 1935 році. Розчистку вибраної ділянки парку було доручено райкому комсомолу, який згуртував учнівську та робітничу молодь на виконання цієї важливої справи під гаслом: «Подвиг батьків увічнимо в славі». За квітень – травень 1948 року цей куточок парку набув оновленого вигляду і був готовий для формування братської могили загиблих воїнів, які полягли у боях під час визволення Петрівщини. Вказаний меморіальний комплекс було урочисто відрито 9 травня 1949 року. А сквер навколо комплексу створював комфортний затишок біля надгробних плит з іменами бійців та командирів, які спали вічним сном у цьому похованні. Пізніше, у 1955 році, ще одним елементом паркового комплексу став і пам’ятник В.І.Леніну. Вже десь на зламі 60-х – 70-х років братську могилу перенесли в інше, як тоді здавалося, більш ідеологічно доцільне місце, а сквер залишився.
Це був охайний природний куточок, де молодь любила відпочивати у літні дні. Тому для повноцінного відпочинку тут було вирішено побудувати відкритий танцювальний майданчик, з імпровізованою сценою – «ракушкою», який і був введений у дію в 1963 році, і який свого часу користувався серед петрівчан величезною популярністю. Адже цей майданчик був не просто місцем для танців, а й місцем зустрічі та романтичних побачень кількох поколінь післявоєнної молоді. Певне, не одна петрівська родина була створена саме після знайомства на парковому танцмайданчику. А у 1965 році, поруч з цим місцем, було здано красень-кінотеатр «Інгулець», як на той час – просто неймовірно сучасну і архітектурно досконалу будівлю, подібних якій важко було знайти навіть в довколишніх містах. Пригадую, що першим кіно-фільмом, який я в ньому подивився, була стрічка про циркове мистецтво, про життя циркової родини «Сегодня – новый аттракцион!». Зізнаюся, на той час побачити таку яскраву кінокартину та ще й у широкоформатному варіанті – було не просто вражаюче, а відверто приголомшуюче відчуття!
Своєрідної ідилічності та неповторності загальному культурно-парковому комплексу надавали п’ять альтанок, розташованих понад річкою, у вигляді «грибочків», виготовлених із дерева, діаметром близько чотирьох метрів, і з столами навколо ніжки «грибка» та лавочками по периметру мереживних стінок. Ці альтанки стояли у різних місцях, починаючи від приміщення районного Будинку культури і аж до колишнього торговельного центру: одна біля криниці (сьогодні, на жаль, теж занедбаної), що біля службового входу в Будинок культури, інша – на правобережжі Інгульця, одразу за мостом на так званому «бикові» (залізобетонній опорі мосту). Ще дві – біля кладок. Якщо стояти обличчям до старого торговельного центру, то зліва, одразу за пішохідним мостом (у нас його часто називають синім чи блакитним – за кольором фарби, якою найчастіше фарбувалися перила), перед кладкою, що вела на острівець, де невдовзі було збудоване кафе «Ива», а справа – навпаки, вже за кладкою, тією, що давала можливість пройти коротким шляхом через парк до вулиці Жовтневої та до куточка атракціонів – гойдалок «Човники» та ланцюгової каруселі. Найдовше збереглася остання, п’ята альтанка, що стояла на мальовничій прибережній галявинці, неподалік від нинішнього ресторану «Україна» (у ній ще в дев’яностих роках пропонував петрівчанам послуги імпровізованого тиру, розмістивши на стінках мішені, покійний Коля Чисниця, після того, як, практично, не стало відвідувачів у спеціалізованому вагончику «Тир», бо й узагалі стало занепадати усе те, що було пов’язане з колись дуже впливовою і могутньою організацією ДТСААФ). В альтанках любили відпочивати як дорослі, так і молодь. Поруч з кінотеатром, а також у різні роки в різних місцях парку діяли торговельні точки, де можна було купити дітям морозива чи прохолоджуючих напоїв, а дорослим – пива, хоча й з не завжди свіжими пиріжками, проте які на свіжому повітрі все одно вважалися відмінною закускою. Будинок культури у вихідні дні, зазвичай, виставляв на порозі гучномовці, з яких лунали улюблені пісні того часу. А коли звучала музика, то знаходилися охочі і потанцювати. У вечірній же час до себе закликала згадувана вже танцювальна площадка.
Особливо разючих змін центральна частина Петрового зазнала в ході підготовки до урочистого святкування 50-річчя Великої Жовтневої соціалістичної революції. Звісно, ці зміни не могли оминути стороною й питання розвитку культурного дозвілля населення. Так у 1964 році, на одному із весняних Пленумів райкому партії та райвиконкому, було прийнято спільне рішення про розширення зони відпочинку і створення Парку відпочинку. І вже на початку 1965 року збудували монументальну конструкцію з заліза, скла і бетону, на якій великими літерами значився напис: «Парк отдыха». Вночі ці літери підсвічувалися за допомогою вмонтованих в каркас кожної з них електричних лампочок. Мабуть, сьогодні така споруда виглядала б дещо гротескно, але на той час вона викликала захоплення і петрівчан, і гостей селища. При вході у Парк відпочинку, вздовж вулиці Кірова, були змонтовані засклені газетні вітражі, в яких щодня мінялися свіжі газети: «Правда», «Труд», «Кіровоградська правда», «Трудова слава» та інші (всього близько десятка найменувань), далі «Комсомольський прожектор» висміював усі негативні риси окремих нерадивих наших земляків. Напроти газетних вітражів розмістили портрети уже зовсім інших земляків – Героїв Радянського Союзу. Тепер парк тягнувся аж до кафе «Інгулець» (нині – це кафе «Україна», а ще свого часу досить довго цей заклад громадського харчування носив назву ресторан «Чайка»), і по всій його протяжності, обабіч пішохідної зони вулиці Кірова, стояли лавочки, через кожні 20-30 метрів одна від іншої. По обидві сторони від лавочок знаходилися урни, які на той час регулярно очищувалися комунальними службами. Не сказати, щоб ніколи не доводилося побачити переповнену сміттям урну, але тоді це радше було рідкісним винятком, аніж правилом. Парк завжди добре освітлювалася. Відразу за містком, що вів у сторону кафе «Інгулець», на острові виднілося освітлене, із музичним супроводом, вже згадуване кафе «Ива», яке, втім, у народі з огляду на місце розташування та на певну зовнішню подібність частіше називали «Поплавок». До кафе вела добре освітлена кладка, з вмонтованими прямо в її каркас світильниками. Парк відпочинку повністю виконував свою функцію: на танцювальному майданчику під «живу» музику кружляли пари, інші - насолоджувалися екстримом від вільного польоту на атракціонах, кафе «Ива» та «Інгулець» пригощали відвідувачів, можливо, й не надто вражаючим, але таким, що цілком задовольняв різні смаки асортиментом.
А потім, коли настав час перебудови, замість жаданого покращення вся ця краса почала «перебудовуватися» так, як цього ніхто не очікував, тобто знищуватися. Ще на початку 90-х років колишній начальник відділу культури М.М. Савіцький мав намір реанімувати Парк відпочинку і навіть завіз три дитячих атракціони: «Кораблик», «Оглядове колесо» та «Карусель». Виставили ці атракціони на тому місці, де тепер знаходиться волейбольна площадка. Скільки було радості у дітвори від цих атракціонів! Але проблеми, пов’язані з безладдям, що супроводжувало перші роки державної незалежності, не змусили на себе довго чекати: зловмисники то кабельну продукцію виріжуть, то електродвигуни познімають, а потім почали знімати й сидіння, виготовлені із скловолокнистої пластмаси. Поставили ж хрест на дитячій мрії «металісти», які вже остаточно розтрощили за допомогою лома та кувалди ще не повністю доламані атракціони, тобто все те, що мало б слугувати дітям для дозвілля і радості.
Спонукало ж до усіх цих спогадів те, що я бачу сьогодні в нашому улюбленому парку. Дивлячись на нинішні реставраційні роботи, які ведуться на набережній біля Будинку культури, і в головному масиві, де сучасна сцена уже майже готова зустріти перших артистів та відданих глядачів, а ошатна зупинка не просто укриває подорожніх від негоди, а й радує око своєю досконалою формою, тоді як новостворений скверик біля неї уже може стати приємним місцем перепочинку чи неквапливого спілкування для будь-кого з наших земляків, - моє серце наповнюється радістю і сподіванням, що, можливо, знову повернуться ті романтичні дні моєї юності. А також вдячністю усім, хто доклав та докладає рук і натхнення до творення цієї краси, зокрема й голові районної ради Світлані Тилик, яка є основним ініціатором цієї ідеї та головним генератором її виконання. Хочеться вірити, що вся краса, яка тут відтворюється, довго служитиме людям. Що невдовзі знову гостинно прочинить свої двері «Поплавок», у якому звучатиме тільки щасливий сміх, а колись, можливо, навіть відродяться атракціони, де не тільки молодь одержуватиме насолоду від екстриму. А поки що – із поверненням до життя тебе, Парку відпочинку!
Іван Сердюк, краєзнавець.
На знімках: здається, ще зовсім недавно красень - кінотеатр мав такий величний вигляд; перший меморіал пам’яті загиблих при визволенні Петрівщини воїнів знаходився саме в Парку відпочинку; колишня добротна будівля райкому партії та райвиконкому розташовувалася на вулиці Ілліча, там, де сьогодні розкинулася центральна площа селища (між нинішньою Дошкою пошани та проїжджою частиною вулиці).
