Рік тому - 24 вересня 2013 року, на 97-му році життя, перестало битися серце Почесного громадянина Петрового, полум’яного патріота своєї Вітчизни, люблячого чоловіка і батька, підполковника артилерії у запасі – ОЛЕКСІЯ МИРОНОВИЧА СЕРДЮКА.
У ці скорботні дні: як для селища в цілому, так і для сім’ї ветеранської організації району, хочеться вернутися спогадами у ті роки, коли проходило становлення Олексія Мироновича як патріота, захисника Вітчизни і щиросердечної, добропорядної людини.
Народився Олексій Миронович у багатодітній сім’ї: він був другою дитиною серед вісьмох братів і сестер. Йому випала нелегка доля - спочатку допомагати мамі у догляді за малечею, а потім передавати їм досвід роботи у домашньому господарстві, що Альоша робив залюбки. Саме з дитячих років у Олексія Мироновича сформувалося почуття відповідальності за доручену справу. Він з дитинства звик приходити на допомогу, вчасно підставляти дружнє плече.
Після закінчення семи класів Петрівської середньої школи у 1933 році батьки, бачачи потяг хлопця до науки, «прилаштували» його через знайомих до редакції П’ятихатської районної газети «Колективіст» працівником по збору матеріалів. Саме тут у Альоші розвинувся дар детально і правдиво описувати події і факти, що стало йому у пригоді протягом усього життя. Під час роботи у редакції у нього виробився девіз: «Ні дня без рядка», і тому згодом став регулярним дописувачем протягом 60-х – 80-х років ХХ століття до Петрівської районки «Трудова слава», був головним редактором «Голубих вогників», присвячених різним урочистостям і будучи редактором Петрівської районної організації ветеранів, робив життя ветеранів цікавим і змістовним.
Ще працюючи в редакції газети «Колективіст», Олексій Миронович на «відмінно» закінчує Широківський зооветеринарний технікум Дніпрпетровської області. Та попрацювати по спеціальності не довелося, адже у 1939 році його призивають на військову службу. Молодого солдата направляють у Далекосхідну Забайкальську моторизовану дивізію. А виходячи із того, що у нього за плечима була уже технічна освіта, направляють на шестимісячні підготовчі курси молодших командирів, які він успішно закінчує. На початку 1940 року йому було присвоєно звання молодшого лейтенанта. А оскільки молодший лейтенант Сердюк «дружив» з математикою - йому довіряють опановувати новий вид зброї – міномет. Тут його взвод полкових мінометів досяг значних успіхів: на показових стрільбах жодна міна не потрапила у «молоко». За це був нагороджений першими бойовими відзнаками «За отличную стрельбу» та «20 лет РККА». Досвід влучення в цілі навісним мінометним вогнем став у нагоді під час запеклих боїв 1941-1942 років під час оборони Москви, куди його дивізію було перекинуто восени 1941 року. За високоточну бойову стрільбу по знищенню фашистських завойовників його нагороджують медаллю «За отвагу». Зимою1942 року сталося лихо: ворожа міна вибухнула за спиною і тяжко поранила молодшого лейтенанта Сердюка.
На лікуванні Олексій Миронович перебуває в Середній Азії, у місті Самарканд, де його ставлять на ноги, але разом із цим ставлять і страшний діагноз «Не годен к строевой». Після повернення додому у 1944 році він засипає Петрівський районний воєнний комісаріат рапортами про направлення його в діючу армію, але діагноз і петрівських лікарів невблаганний, тож йому знову і знову відмовляють.
Змирившись з таким станом, Олексій Сердюк іде працювати секретарем виконавчого комітету Петрівської районної ради і водночас готується до вступу в Олександрійський педагогічний технікум, який успішно закінчує 1950 року за фахом «Вчитель молодших класів». Цього ж року поринає у неспокійний шкільний світ. Працюючи педагогом, Олексій Миронович поєднує роботу з дорученнями, як партійними, його обирають секретарем партійної організації Петрівської (середньої школи), так і громадськими, на протязі багатьох років він є беззмінним організатором туристичних поїздок школярів по різних цікавих туристичних маршрутах. Серед них - міста-герої: Київ, Москва, Севастополь, Керч, заповідники: Асканія Нова, Веселі Боковеньки, Софіївський парк та багато інших цікавинок. І після виходу на пенсію Олексій Миронович не залишає громадсько-політичну роботу. Він очолює ветеранську організацію Петрівського районного комітету комсомолу, за що отримує почесну грамоту ЦК ВЛКСМ «За патріотичну роботу у вихованні підростаючого покоління», неодноразово нагороджується почесними грамотами РК КПУ. За активну життєву позицію, за патріотичне виховання підростаючого покоління і в зв’язку з 90-річчям рішенням Петрівської селищної ради 2006 року О.М.Сердюку присвоюється звання «Почесний громадянин селища Петрове».
Але роки і тяжкі поранення завершили долю ветерана війни, інваліда 1-ї групи від бойового поранення, Почесного громадянина селища Петрове Сердюка Олексія Мироновича. 24 вересня 2013 року зупинилося серце цієї відважної, доброзичливої, завжди усміхненої людини.
Пам’ять про нього буде завжди яскравим прикладом беззавітного служіння Батьківщині.
Вічної Вам пам’яті й достойного місця у Царстві Небесному.
При публікації використані матеріали, надані племінником ветерана І.В. Сердюком.
