Наприкінці серпня жителі мікрорайону «Сонячний» райцентру були свідками того, як завантажувався гуманітарним вантажем для воїнів-земляків, які воюють з агресорами в зоні АТО, автомобіль «Камаз», безкоштовно наданий керівником СФГ «Роксолана» В.І.Больботом. Було завантажено 6 тонн, у тому числі 2,5 тонни води (1 тонну надав кіровоградський підприємець А.А.Шорпінський), та 3,5 тонни різних продуктів харчування. Хочу назвати всіх, хто долучився до цієї справи.
Цього разу збирали продукти здебільшого в райцентрі, населених пунктах Червонокостянтинівської і Богданівської сільських рад. Рибних консервів і м’ясної тушонки зібрано: жителями Петрового 253 півлітрових банок, жителями Червонокостянтинівської сільради – 153 банки, жителями Богданівки 29,5 л. Сала петрівчанами зібрано 22,5 кг, червонокостянтинівцями 12 кг. Варення: 97 півлітрових банок в Петровому, 121 банку в Червонокостянтинівці, 28,5 л в Богданівці. Згущеного молока: 65 банок в Петровому, 46 – в Червонокостянтинівці і 14,8 л в Богданівці. Меду: 162 банки в Петровому, 46 в Червонокостянтинівці, 10,3 л в Богданівці. Салатів овочевих петрівчани і червонокостянтинівці зібрали відповідно 244 і 99 банок, а консервованих огірків і помідорів петрівчани зібрали 248 л, червонокостянтинівці 123 л, Богданівці 122,5 л. Чаю і кави надійшло відповідно 99, 14 і 7 пачок, печива і цукерок 120 кг, 15,5 кг і 13 кг, цигарок 377, 190 і 139 пачок, станків для гоління 508, 254 і 36 штук, шкарпеток 515, 29 і 17 пар, мила 326, 463 і 49 брусків. Крім того петрівчани придбали для воїнів 134 шт трусів і 65 футболок, Богданівці 2 шт трусів. Було придбано також певну кількість туалетного паперу, вологих серветок, крему і піни для гоління, зубної пасти, більше 130 аптечок.
З поросяти, наданого В.І.Больботом, в домашніх умовах виготовили тушонку, а на прохання командира 34-го батальйону збиралися чищені і пакетовані горіхи, які є висококалорійними і зручними для споживання в окопах і на інших бойових позиціях.
Доставляти вантаж у зону АТО непросто. Командування, як правило, направляє волонтерів до штабу, щоб звідти розподілити вантаж між підрозділами, але ми вважали за доцільніше передати його безпосередньо бійцям на передову. Нам визвався допомогти Ярослав Іванишин, який саме перебував у відпустці і спілкувався з родиною. Виїхали в район Костянтинівки, але виявилося, що за час відпустки Ярослава блокпости перенесли в район Дзержинська, ми знайшли пусті окопи і укриття. Мобільного зв’язку практично не було, тож нам було надзвичайно важко орієнтуватися. Вирішили їхати по сліду, який залишив танк, сподіваючись, що це була не ворожа машина. Дорогою побачили вщент випалений «Градами» колишній ландшафтний заповідник. Ще недавно тут росли реліктові дерева, а нині вони здіймали до неба обгорілі стовбури і гілки, неначе благаючи: «Зупиніться, люди!». Важко уявити – хто з бійці вцілів у цьому пеклі, якщо вони перебували на цьому місці?
Таки ж виїхали на наш блокпост, де нас радо зустріли 21 обпалене сонцем і обвітрене обличчя мужніх і не по роках дорослих воїнів. Це ті, що залишилися із 120-ти піхотинців, які 2,5 місяці воювали під Донецьком. З передових рубежів їх перевели у другу лінію зачистки. Підсилили їх БТРами та танками, які вважалися передовою технікою у часи моєї юності. Стомлені у боях і застарілі морально машини, але і таких не вистачає!
Запитую у бійців: «Страшно?». Відповідають, що дуже страшно, але, якщо витримаєш перші 2-3 бої, то будеш справжнім воїном. Найстрашніше не залпи «Градів» і кулеметні черги, а втрачати бойових товаришів. Кажуть, що не варто засуджувати тих, хто не витримує випробування вогнем і смертю, бо є і такі. На мої заспокійливі слова, що треба потерпіти, допоки прибуде заміна, вони з гіркотою відповідали, що не на заміну, а на поповнення рядів загиблих і поранених. Втім, вони не скаржаться на свою долю, бо налаштовані патріотично, вірять в перемогу. Були дуже задоволені, що ми подарували їм новий прапор, бо старий вже дуже пошматований кулями та осколками.
У той час, поки ми перебували на блокпосту, був захоплений в полон один сепаратист, який намагався провезти зброю у звільнені населені пункти з прифронтової смуги, де її дуже багато. Часто ця зброя стріляє у спину нашим воїнам. Тому нас просили довго не затримуватися, їхати назад. Їхати швидко, не зупинятися, не розпитувати місцевих жителів про дорогу, бо можуть направити прямо до бандитів.
Хлопці радо з нами спілкувалися, розпитували про новини, їли яблука (дехто їх куштував вперше в цьому році), дякували за домашню тушонку, воду… Тут залишили частину вантажу і для блокпосту Ярослава, який в цей час був вже під Горлівкою, де саме велися бойові дії.
Частину вантажу ми привезли для 42-го батальйону, який перебував під Краматорськом, але транспорт за ним так і не прибув (з транспортом на передовій також сутужно). Тож залишили його у штабі 34-го батальйону, звідки його мали доставити за призначенням.
Ми передали воїнам лист від благочинного нашого району отця Дмитрія, а також листи і малюнки від вихованців ДНЗ «Рудана». Їм потрібні слова підтримки від земляків, яких вони захищають.
Виявилося, що вдало були підібрані аптечки. Як нам повідомила медсестра штабного медпункту, загалом ліків вистачає, але більше потрібні знеболюючі препарати від зубної болі та болі у шлунку, протигрибкові препарати для ніг.
Тут ми неочікувано зустріли нашого земляка Сергія Савченка, а ще передав привіт своїм односельцям новостародубець Байдін Микола Михайлович. Коли я роздавала натільні хрестики, які освятили петрівські священники отець Дмитрій і отець Михаїл, до мене підійшов чоловік на ім’я Сергій віком за 50 років і попросив іконку, яку хоче повісити в БТРі. Я його сфотографувала, але він попросив це фото ніде не розміщувати, бо він доброволець з Луганська. Якщо ЛНРівці його «вирахують», то можуть розстріляти сім’ю. Після нього підійшло ще двоє чоловіків віком за 45 років – також з Луганська. Я зауважила, що здивована тим, що за Україну воюють представники регіону, жителі якого і роздмухали вогнище війни. Та Сергій заперечив, що насправді багато людей не підтримують сепаратистів, але протистояти озброєним бойовикам, які захоплювали адмінбудівлі і проголошували незаконну владу не було змоги. За те і воюють, щоб позбавити нашу землю від цієї нечисті.
Повертаючись до теми допомоги воїнам, хочу зауважити, що до цього питання слід підходити з розумом, враховувати, що це фронт. Я бачила 1,5 т борошна, яке тут не потрібне, бо ж немає там хлібопекарського обладнання, до 2 т картоплі, велику кількість догниваючої капусти, десятки кілограмів макаронів… Солдати в окопах і на блокпостах не мають змоги використовувати ці продукти. Добре, що вони більшість непотрібних продуктів віддали місцевим жителям, як гуманітарну допомогу.
На майбутнє всі волонтери повинні це врахувати. А ще думати про те, що ночі вже стають холодними, наближається пора негоди, а там - і морози. Хлопцям потрібен теплий одяг. Командир 34-го батальйону просив подбати про бушлати, теплі штани (ватні), гамаші, теплі шкарпетки, білизну, флісові кофти, светри, шарфи, рукавиці, гумові чоботи, войлочні устілки 43-45 розміру, рибальські плащі-дощовики, ліки від застуди. Завжди потрібні цигарки, станки для гоління, засоби гігієни. Тож просимо активніше долучитися до цієї справи всіх жителів району.
Прощалися воїни з нами з сумом, адже скучили за домівкою, своїми рідними. Ми обіцяли їх не забувати, допомагати усією громадою. Лише повертайтеся всі живими і неушкодженими, з перемогою.
Нагадуємо номер розрахункового рахунку, на який можна переказати кошти для підтримки саме наших воїнів-земляків: ПАТ КБ «Надра», відділення №1021, Кіровоградське РУ, смт Петрове, вул. Ілліча 39/20, Р/р 2600 8105 6260 00, код ЄД РПОУ 390 007 04, МФО: 38 07 64, ГО «Однодумці». Призначення платежу: благодійні внески на підтримку волонтерського руху «Допоможемо воїнам Петрівщини».
Також з конкретними пропозиціями щодо допомоги нашому волонтерському руху звертайтеся за телефоном: 097-620-47-93.
Допомогу направляти: вул. Літвінова, 8, ларьок «Роксолана».
Алла ГОРНІСТОВА, голова громадського руху «Допоможемо воїнам Петрівщини».
