Один мій товариш - мисливець з багаторічним стажем - на запитання, як він взагалі розуміє, що таке полювання, чітко і лаконічно відповів: «Це коли особини чоловічої статі змагаються, кому пощастить більше:  тому, хто прийде додому зі здобиччю, чи хто залишиться неушкодженим». Звичайно, в цьому висловлюванні багато іронії, але є й правда, закладена в самому понятті полювання.

Полювання - це не тільки вибудуваний в певній послідовності ланцюг подій: звір (птах) - вистежування - постріл - трофей, а й цілісна система морально-етичних цінностей, ядром якої є честь і совість мисливця - два нероздільних поняття. Без них полювання і особистість мисливця втрачають належний образ, без них це вже браконьєрство. Бо, переступаючи незриму грань між браконьєрством і чесним двобоєм зі звіром, людина, яка взяла в руки рушницю, навіть маючи в кишені мисливський квиток і дозвіл на право полювання, виявляється поза моральним законом. І, в першу чергу, - для себе самого. Адже закон совісті - найсуворіший закон.

За останні два десятиліття в Україні з’явилося чимало нових мисливців. Причин багато, але однією з основних стала відносна доступність отримання мисливського квитка та придбання зброї. Для когось стати мисливцем було мрією дитинства, поривом душі, а хтось став ним, так би мовити, в силу обставин чи, скажімо, з міркувань престижу. Трапляється й таке! Але й ті й інші – мисливці. Те, як вони вестимуть себе в угіддях, - справа їх совісті. В душу мисливця ж не заглянеш, і не відразу зрозумієш, яких етичних норм він дотримується. Знамените тургенєвське «Мисливець - значить хороша людина» сьогодні, на жаль, вже далеко не завжди відповідає дійсності.

Вірно підмічено, що на полюванні висвічуються не тільки кращі сторони людської особистості: доброта, взаємовиручка, відповідальність, сумлінність, а й вади: жадібність, рвацтво, неповага до інших, жорстокість. Можливо, людина, яка не займається мисливством, прочитавши останнє, усміхнеться і запитає: «А як же на полюванні без жорстокості? Адже полювання пов’язане з пострілами по живій цілі». Відповім. Жорстокість під час полювання проявляється не в пострілі по звірові чи птиці, не в добиванні підранка, а в той момент, коли мисливець, позбавлений почуття поваги до об’єкта полювання, не бачачи перед собою нічого, крім живої цілі, натискає на курок рушниці. Норми поваги до об’єкта полювання не прописані ні в довідниках, ні в регламентах, вони існують у мисливському товаристві, де свято шанують мисливські традиції. Справжній мисливський колектив є не чим іншим, як еталоном високоморальної поведінки мисливців у ньому. Колектив завжди і підтримає мисливця, і, якщо треба, засудить його непорядний вчинок.

Навіщо про це пишу? Захоплення полюванням, яке прийшло до нас з глибокої давнини, на сьогоднішній день вже не засіб добування прожитку (в більшості своїй), а певний пласт вітчизняної культури, заснованої на традиціях.

В наш час людина стрімко й бездумно наступає на природу: будує міста, забираючи у лісів і полів все нові і нові території для прокладки магістралей ЛЕП та автомобільних доріг, для організації нових сільськогосподарських об’єктів. Природа поступається натиску людини, безповоротно втрачаючи території, де колись мешкали куріпки і зайці, фазани і косулі, де проходили міграційні шляхи кабанів. Там, де шикуються великі мегаполіси, житлові квартали з інфраструктурою, можливості сходити на полювання, найімовірніше, вже не буде. Але це фактор, продиктований розвитком технічного потенціалу суспільства, і його не можна призупинити. А от коли самі мисливці, нехтуючи законами честі і совісті, своїми ж руками скорочують чисельність тварин і птахів, - це прикро і боляче. Наприклад, коли на облавному, загінному полюванні трофеями стають лосиха, кабаниха або козочка косулі. Звичайно, правилами полювання на копитних в осінньо - зимовий період регламентується здобуток тварин, незважаючи на стать і вік. Але де ж тоді неписані правила мисливської етики, які в даному випадку будуть вище писаних Правил полювання? Адже за кожною здобутою самкою оленя або лося стоять один, а то й два лосеняти або оленяти, які, можливо, згодом стануть завидним трофеєм для справжнього мисливця.

Полювання на копитних проходить в той період, коли гон вже пройшов, і самки носять в собі майбутнє покоління. Так чи варто піднімати рушницю на самицю, що вийшла на номер мисливця? Звичайно ж ні! У цьому-то і є велика цінність полювання, його благородство, які повинні передаватися з покоління в покоління. Нехай краще ліцензія залишиться незакритою, ніж буде бездумно загублене ненароджене потомство.

До місця зауважу, що в запалі мисливської пристрасті буває важко опустити рушницю, відмовитися від пострілу, коли бачиш, що прямо на твій номер йде виставлений звір. Але на те й дані мисливцеві «холодна голова і гаряче серце», щоб, миттєво оцінивши ситуацію, прийняти єдино правильне рішення. Адже від вашого пострілу залежатиме не тільки результат справжнього полювання, а й можливість полювати в майбутньому.

Частенько доводиться чути вигуки жадібних до трофеїв мисливців на адресу їхнього товариша, котрий втратив з номера звіра. І чого тільки не сиплеться в ці хвилини на його голову! А він, як правило, мовчить, бережений совістю і честю.

Охороняти поголів’я копитних, хутрового звіра, птицю є першочерговим завданням мисливця. Запитайте, наприклад, корінного алтайця або карела, тунгуса чи чуваша, які як зіницю ока бережуть свою мисливську долю, для того, хто норми мисливської етики ввібрав з молоком матері, - запитайте його, чи підніме він рушницю на маралиху або матку північного оленя, аби отримати трофей? Упевнений, ви почуєте гнівну відповідь .

Один добрий знайомий, шанований мною петрівський мисливствознавець, перефразовуючи вислів героя відомого фільму, якось сказав: «За державу прикро, коли ці горе-мисливці навесні стріляють. Зламати б їх рушниці та в Біле море!» Ну як з цим не погодитися!

Збереження мисливських ресурсів за допомогою грамотного, правильного полювання є золотим правилом. І я вважаю, що в правила полювання повинні бути неодмінно внесені поправки. Думаю, мою позицію поділяють більшість мисливців - всі, кому небайдужий стан наших угідь і майбутнє полювання взагалі. Такими поправками буде вбитий ще один клин в аргументи  антимисливців, котрі ратують за заборону полювання.

Олександр Сидоренко, позаштатний кореспондент, мисливець-любитель.

На знімку: полювання вдалося, але здобич - не головна принада.