Минулого року троє жінок, яких ви бачите на фото, були удостоєні звання «Мати-героїня», отримали відповідні медалі.
Волинянка за народженням, а нині мешканка Червонокостянтинівки Галина Макарівна Масюк зростала в багатодітній сім’ї, де було чотири сини та єдина донька. Її дитинство і юність пройшли на рідній волинській землі, там дівчина зустріла і свого судженого, з ним стала на весільний рушник. У їх родині з чоловіком Петром Йосиповичем вже було двійко діточок, коли у 1972 році вирішили переїхати на Петрівщину. Спочатку працювала в полеводстві на різних роботах, а коли одного разу їй запропонували роботу на фермі, там їй сподобалося, і жінка так вже і залишилася дояркою. Пізніше сім’я поповнилася ще трьома дітьми, тож їх стало теж п’ятеро, як у її батьківській родині. І за дивним збігом, серед синів - Віктора, Сергія, Івана, Валерія - також одна лише донька, Алла. Всі діти теж живуть у Червонокостянтинівці. Щоправда їх, на жаль, тепер залишилося четверо.
Син Віктор, одружившись з дівчиною теж із багатодітної родини Логвіненків, трагічно пішов із життя, потрапивши в дорожньо-транспортну пригоду. Рана від цієї втрати в душах батьків вже не загоїться ніколи. Втіхою ж для них стали семеро онуків. Не минають і діти батьківського порогу, приходять не лише погостювати, а й щоб допомогти по господарству. Правда, ще й сам господар, котрому вже за сімдесят, порає худобу, наводить лад на садибі, а дружина, впоравшись з хатньою роботою, може сісти за улюблену справу – вишивання. Роботи Галини Марківни не лише прикрашають усю їх господу, але й були неодноразово представлені на багатьох районних та обласних виставках. Найстарша серед онучок Таня, теж не байдужа до рукоділля. Аби навчитися гарно вишивати, частенько бігає до бабусі, котра мріє і меншим онучечкам передати секрети майстерності, які вона сама колись успадкувала ще від своєї бабусі.
Мешканка Водяного Зоя Степанівна Кобилянська - родом із Рівненщини, з багатодітної родини. Її батьки мали двох синів та двох доньок. Вона цікава та енергійна людина із дуже широким спектром захоплень - в районі відома як успішний приватний підприємець, а ще - як досвідчена квітникарка. З ранньої весни і до пізньої осені її великий і різнобарвний квітник радує не лише саму Зою Степанівну, а й усіх рідних, знайомих, перехожих та проїжджаючих людей по кіровоградській трасі, яка проходить через Маловодяне, неподалік її садиби.
З чоловіком Анатолієм Петровичем прожили разом вже 32 роки. Історія створення їхньої сім’ї романтична і зворушлива, адже не часто трапляється, щоб молодий юнак одружувався із жінкою, яка вже мала трьох дітей. Та він не злякався взяти на себе відповідальність за велику родину. Не покладала рук в роботі і сама Зоя Степанівна, адже їх родина поповнилася ще й двома спільними дітками. Долаючи разом усі випробування, послані долею, вони забезпечили матеріальний достаток сім’ї, зростили дітей, допомогли здобути їм освіту. Тепер вже тішаться одинадцятьма онучатами, і вже для них, як колись для дітей, власноруч вишиває Зоя Степанівна весільні рушники. Різнобарв’я квітів на її садибі нібито віддзеркалилося на її вишиванках у господі. В них вона відображає не лише красу навколишнього світу, але й свої жіночі мрії, які всі, звісно, про дітей та онуків, про їх щасливе життя і світле майбутнє.
Людмила Василівна Логвіненко народилася в Бобринецькому районі. Відразу після закінчення школи пішла працювати дояркою. До Червонокостянтинівки переїхали з чоловіком Олександром Михайловичем ще у 1978 році. Обоє вступили до місцевого колгоспу «Росія». Чоловік влаштувався електриком, а Людмила Василівна продовжила займатися вже знайомою справою оператора машинного доїння на протязі 24 років - аж до виходу на пенсію. І вже після неї ще п’ять років працювала на інших роботах. В дружній родині виростили чотирьох доньок та сина. Олександра закінчила Кіровоградський сільгосптехнікум, здобувши там професію агронома, нині проживе в Бобрининецькому районі. Решта дітей залишилися у своєму селі - Валентина, Марія та Олена обрали мамину професію і стали доярками, а син Сергій працює будівельником. Бабуся і дідусь діждалися вже дев’ятьох онуків та двох правнучків, котрі є їх радістю та втіхою, і просять у Господа щасливої долі для них.
Лідія ЗАРЕЗІНА
На знімку: Галина Масюк, Зоя Кобилянська та Людмила Логвіненко.
Фото Сергія АНДРУСЕНКО
