Завершився ще один для сільськогосподарських товаровиробників вдалий 2013 рік. 

І хоча він був тринадцятий, хлібороби району, завдяки самовідданій праці селян, зібрали щедрий урожай зернових і технічних культур, а тепер готуються до весняно-польових робіт поточного року. І, як правило, дбайливі господарі по завершенню року підводять підсумки зробленого, складають плани на майбутнє акумулюють кошти на соціально-економічні потреби трудових колективів. Зрозуміло, що в кожному господарстві, в залежності від його економічного стану, їх суми різні, але вони повинні бути не менше державних мінімальних розмірів, передбачених галузевою угодою для усіх господарств, які використовують найману працю. При цьому вони повинні передбачатись в колективних договорах, які, згідно Закону України «Про колективні договори і Угоди», мають укладатись в кожному підприємстві, установі та організації, незалежно від форм власності, які використовують найману працю і мають статус юридичної особи.

Але протягом останніх років через відсутність контролю зі сторони державних органів, покликаних забезпечувати виконання Законів України, та і пасивності профспілкової сторони, Закон України «Про колективні договори і Угоди», грубо порушувався, а окремими суб’єктами господарювання взагалі ігнорувався. В результаті цього у більшості підприємств вони відсутні, а в деяких укладаються формально.

Навіть районна угода з цих питань не переглядалась протягом трьох років, хоча профспілки щорічно ініціювали це питання перед районною державною адміністрацією. Очевидно, недоініціювали.

І, як результат, про це неодноразово писалось, рівень середньої заробітної плати не відповідає Галузевій угоді, не легалізовуються наймані працівники, тим самим зростає показник безробіття, відсутні найелементарніші соціальні гарантії, зокрема, щорічні та додаткові відпустки, оформлення лікарняних листів, недонараховується стаж при виході на пенсію, має місце невиплата надурочних, вечірніх та нічних годин та святкових днів, невідповідність виробничих умов та умов охорони праці, недотримання інших соціальних гарантій та компенсацій.

Водночас усі нормативні і додаткові гарантії для працівників і зобов’язання сторін повинні чітко відображатись в колективних договорах, про виконання яких власники і профспілкова сторона зобов’язані періодично звітувати в трудових колективах.

Поки що ця процедура дотримується лише в СВК «Агрофірма «Маріампольська» та СВК «Росія». Певне тому, що в названих господарствах залишилась колективна форма власності, і голови профкомів тут обираються тим же колективом, що і керівник господарства. Обидва вони підзвітні лише колективу, а тому сама система спонукає їх співпрацювати. І, як результат, в цих господарствах, у відповідності до Статутів, проводяться збори, на яких звітують обидві сторони, обговорюються усі виробничі, економічні і соціальні питання та укладається колективний договір на наступний період або вносяться зміни чи доповнення до діючого.

Виходячи з цього, в господарствах результати колективної праці розподіляються пропорційно між членами усього трудового колективу, а не спрямовуються на збагачення лише окремих родин.

Зрозуміло, що «Агрофірма «Маріампольська» набагато потужніша і економічно міцніша, ніж СВК «Росія», хоча в минулому це також було потужне господарство. Сьогодні в «Маріампольській набагато вищі соціальні стандарти: висока заробітна плата, при повному комплексі освітнього, культурного, оздоровчого, медичного, побутового та фізкультурного забезпечення.

Тут працює найбільший трудовий колектив, який об’єднує 350 членів профспілки, в селі народжується найбільше дітей.

І, як результат, господарство сплачує найбільше коштів до державних та соціальних бюджетів. 

Посудіть самі: з кожного гектара землі, яка знаходиться в сільськогосподарському обробітку, господарство сплачує біля півтори тисячі заробітної плати, що становить в межах десяти мільйонів гривень і біля шести мільйонів гривень податків та соціальних платежів, що, з розрахунку на кожний гектар, сягає майже однієї тисячі гривень.

В той же час сусідні господарства та більше сотні подібних по району, обробляючи від ста до півтори тисячі гектарів землі, сплачують до бюджетів усіх рівнів лихе в межах ста гривень з кожного гектара, що майже в десять разів менше в порівнянні з наведеним господарством.

Зрозуміло, що така ситуація характерна для приватних та фермерських господарств, в яких відсутні профспілкові організації, а там, де вони діють, вони в не повній мірі реалізують Статутні вимоги, бо голови профкомів не звільнені і є тими ж найманими працівниками.

Але навіть в такому разі, там, де є профспілкова організація, укладається колективний договір хоча б із мінімальними, проте гарантованими соціальними стандартами.

В гіршому стані знаходяться працівники, в яких взагалі відсутні профспілкові організації, а отже і колективні договори, оскільки вони укладаються за ініціативою однієї із сторін, (профспілок чи роботодавців). Водночас, як правило, роботодавці в цьому плані ніколи не виступали ініціаторами, хіба що формально, тож залишається слово лише за профспілками.

З приходом до керівництва районною державною адміністрацією Тамари Вікторівни Сакари, ставлення до виконання Закону України «Про колективні договори і Угоди» докорінно змінилося.

Голова РДА відреагувала на профспілкове звернення про укладення районної Угоди із соціальних питань між районною державною адміністрацією, профспілками та роботодавцями, в результаті чого перезатверджено тристоронню соціально-економічну раду при голові райдержадміністрації, проведено декілька її засідань, на яких неодноразово розглядався проект районної тристоронньої угоди, яка висвітлена на сайті районної державної адміністрації, в результаті чого вносились відповідні зміни та доповнення і на останньому її засіданні, яке відбулося 10 січня цього року, проведено її підписання. Угода укладена на перспективу - 2014-2017 роки, уже проведено її повідомчу реєстрацію в управлінні праці та соціального захисту населення райдержадміністрації, і п.6.6 передбачає сприяння підприємствам, установам та організаціям в проведенні колективних переговорів, вирішення розбіжностей між сторонами соціально-трудових відносин, своєчасному укладанні колективних договорів та внесенні до них змін і доповнень. Лише потрібно працювати над тим, щоб її виконувати.

А тому необхідно об’єднуватись в профспілки, бо лише за ними майбутнє у вирішенні соціально-економічних питань, як би там хто скептично до цього не ставився. Щоправда, на мою думку, їх структуру необхідно докорінно змінювати. Оскільки Україна уже більше двадцяти років, як незалежна держава, а профспілки своєю структурою, помислами і діями ще й досі залишились в уже неіснуючому Радянському Союзі, відверто кажучи - в більшості  випадків і з керівними кадрами з тієї ж епохи, та дуже роздрібненими галузевими обласними і центральними комітетами - це не консолідує, а роз’єднує профспілки.

Для прикладу можна взяти будь-яку сільську чи районну територію з розвиненою соціальною інфраструктурою, в яких працюють по декілька десятків членів профспілки різних галузей, а тому їх потрібно об’єднати для вирішення усіх соціально-економічних питань тієї чи іншої території.

Для цього потрібно докорінно змінити та зміцнити первинні та районні ланки профспілок, зробивши їх об’єднаними на території села, селища, району, зі звільненими від іншої роботи головами профкомів, які були б незалежними від того чи іншого роботодавця. Щоб голова профкому став рівноправним соціальним партнером тому чи іншому роботодавцю. Адже хіба сьогоднішнього голову профкому, який працює на того чи іншого господаря і є його найманим працівником, можна назвати його повноцінним соціальним партнером? Це вже не сміх, а сльози. Аналогічні об’єднання за територіальним принципом слід утворити і на рівні обласних та центральних комітетів профспілки, довівши їх до можливого мінімуму. Адже є багато обласних і центральних комітетів, які об’єднують лише по декілька тисяч членів профспілки. А поряд функціонують споріднені. То для чого їх утримувати? Зрозуміло - потрібно об’єднуватись, а вивільнені кошти спрямовувати на зміцнення первинних та районних об’єднаних профспілкових організацій, адже усі соціально-економічні питання того чи іншого члена профспілки вирішуються виключно на місцях.

Цьому повинна посприяти звітно-виборча кампанія, яка, згідно постанови Центрального комітету профспілки працівників агропромислового комплексу та Статуту профспілок, повинна відбутись в первинних профспілкових організаціях в першому півріччі поточного року, а в районних - у другому.

А тому до звітно-виборної компанії, згідно Статуту профспілок, повинні долучитись абсолютно усі члени профспілки зі своїми пропозиціями щодо зміцнення внутрішньоспілкової роботи, організаційного та фінансового зміцнення, вносити конкретні пропозиції щодо керівного складу профспілок усіх рівнів.

Потрібно зробити усе, щоб до керівництва профспілками долучалася сучасна економічно і юридично грамотна молодь, яка хоче і зможе стати міцним соціальним партнером як для влади, так і для роботодавців.

Оскільки Закони України одні для усіх, то профспілки повинні вирішувати усі питання однаково для кожного члена профспілки, незалежно від того, в якій би він галузі не працював, він має право на соціальний захист.

Але право не вирішує того чи іншого питання, для вирішення його повинен бути зацікавлений кожний член профспілки, а не бути стороннім спостерігачем. Не слід вважати, що якщо, мовляв, я сплачую профспілкові внески, то нехай мене захищають, а як саме - то вже не моя справа. Ніякого захисту не відбудеться без участі і активності  самого члена профспілки. Тож до колдоговірної компанії повинні долучитись не тільки члени профспілки, а кожний працюючий, вносити свої пропозиції при підготовці та обговоренні, добиватись їх включення в колдоговори та виконання.

Тільки активізувавши цю роботу в трудових колективах, можливі реальні результати вирішення усіх соціально-економічних питань того чи іншого трудового колективу.

Лілія КУНИЦЬКА, голова районної профспілкової організації працівників АПК.

P.S. Професійні спілки є громадськими організаціями, що об’єднують громадян, пов’язаних спільними інтересами за родом їх профспілкової діяльності. Свою роботу проводять самостійно, згідно Конституції та Законів України і власних Статутів. А тому не потребують ніякого втручання в свою  діяльність зі сторони органів державної влади, місцевого самоврядування, партійних, інших громадських організацій, а тим більше громадян, які не є членами профспілки (згідно Закону України «Про професійні спілки, права та гарантії їх діяльності»).