Як у Всесвіті, так і на Землі, і в житті людини – все в русі. А чим далі, то здається, що й темпи руху зростають. Ніби зовсім недавно було виведено радянські війська з Афганістану, а вже пройшло, пролетіло 25 років. І роки ті мчать, мов галопом коні.
Але нашим хлопцям не соромно озирнутися назад, тому й упевнена хода у день завтрашній. У кожного з них - власні життєві цінності, надбання, орієнтири. Хлопці, переживши рік, а то і два пекельної війни, ніколи не знали, що що з ними трапиться через годину, завтра. Вони витримали нелюдські випробування й страждання, а тому найбільше в цьому світі шанують життя. Воїни – афганці вдячні долі й Богу за те, що пощастило повернутися додому з війни. Здебільшого, ці хлопці порядні, мужні, скромні. Вони не оббивають пороги, нічого для себе не просять. На превеликий жаль, у нинішній колотнечі голова зайнята іншими проблемами. Та все ж найбільша криза в нашій країні – криза моралі. Дуже хочеться вірити, що світ врятують краса і добро.
Наші хлопці – афганці щиро вдячні Ганнівському сільському голові Ніні Степанівні Цапенко, генеральному директору ТОВ «Агрофірма «П’ятихатська» Олександру Григоровичу Поворознюку, директору агрофірми Віталію Володимировичу Козловському та підприємцю Людмилі Іллівні Поворознюк за те, що третій рік поспіль запрошують їх на свято – зустріч, свято – пам’ять. Щире спасибі їм за турботу, увагу і повагу.
Цього року до свята долучилися «афганці» з Петрівського та Олександро-Мар’ївки. Н.С.Цапенко запросила матерів покійних вже воїнів М.П.Кушнірчук та М.Ю.Скляр.
Також ветерани – афганці вдячні В.О.Тараненку за створений ним відеофільм, при перегляді якого кожен глядач відчув страхіття афганської війни, переконався, що у неї були свої нелюдські правила і закони. Кожен зрозумів, що Афган калічив фізично й морально. Беруть за самісіньке серце, перехоплюють подих, викликають гірку сльозу страшні кадри.
Спасибі школярам та педагогам, самодіяльним артистам Володимирівської та Ганнівської ЗШ І-ІІІ ступенів за проникливі вірші і милозвучні пісні. А ще подяка усім, хто вірив, чекав, допомагав долати нелегкі афганські будні.
Хлопцям треба жити тут і зараз, не чекаючи кращих часів, бо життя одне. І, хоча минуло вже 25 років, для них війна не закінчиться ніколи. Адже, допоки живі, доти живе пам’ять.
Як день торкнеться сонцем сивини,
Даруючи турбот потік жаданий,
Солдати, дорогі, в святковий день прийміть
Від сотень сердець найщиріші віншування.
Ірина ІВАНОВА, с. Ганнівка.
